Крюковська О.А., Гасило Ю.А., Шмалько Н.І.

Оптимізація процесів відновлення та реабілітації фізичних якостей студентів під час навчання

Фізичне виховання молоді відіграє суттєву роль у розвитку української нації. Воно складається з фізкультурної освіти і фізичної підготовки. Фізична підготовка — це організований процес рухової діяльності людини з метою оптимізації розвитку її фізичних якостей.

До природних задатків людини належать рухові можливості, які віддзеркалюють її фізичні якості. Взагалі фізичні якості – це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність. Виховання фізичних якостей є процес управління розвитком тієї чи іншої фізичної якості та її вдосконалення.

Більшість фізичних якостей людини у процесі особистого розвитку змінюються нерівномірно. В деякі роки та чи інша якість має дуже високі темпи приросту. Ці вікові періоди можуть чергуватися з роками дуже малого приросту якості або навіть спаду її показників. Навчання вправ та виховання фізичних якостей — дві тісно взаємопов'язані складові фізичного виховання. Неможливо навчитись, не повторюючи вправ, а повторне виконання неодмінно впливає на розвиток певних фізичних якостей і, особливо, витривалості.

Щоб визначити тенденції щодо покращення фізичного виховання молодого покоління необхідно проаналізувати багато сторін фізичного виховання. Між фізичними якостями існує тісний взаємозв'язок, який у спортивній літературі прийнято називати "переносом". Перенос може бути позитивним, якщо розвиток однієї якості позитивно впливає на прояв іншої, або негативним (розвиток однієї якості негативно впливає на прояв іншої). Наприклад, на початкових етапах тренування зростання максимальної сили позитивно позначається на прояві швидкості в циклічних рухах; при розвитку гнучкості збільшується не тільки амплітуда рухів, але і сила м'язів, які піддаються розтягуванню. Розвиток загальної витривалості (в певних межах) веде до підвищення спеціальної витривалості, що, в свою чергу, сприяє зростанню сили м'язів. Також існує зворотній зв'язок між максимальною силою і загальною витривалістю. Важливо зауважити, що найбільш тісний позитивний взаємозв'язок між фізичними якостями спостерігається у дітей до настання статевої зрілості. При цьому чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей, тим тісніший і позитивніший взаємозв'язок між ними, і навпаки.
Може також спостерігатись позитивний перенос з однієї вправи на інші, або на виробничі і побутові рухові дії. Наприклад, сила, розвинута за допомогою вправ більш високої категорії важкості (ІІб), може сприяти покращенню результатів у штовханні ядра, чи в роботі вантажника, а витривалість, розвинута за допомогою легкоатлетичних вправ (бігу), сприяє покращенню результатів у лижних гонках, і навпаки. Найкращий позитивний перенос спостерігається при переході однієї групи м'язів на іншу. Так, встановлено, що витривалість з тренованої ноги майже на 45% переноситься на нетреновану, а при тривалому силовому тренуванні правого чи лівого боку тіла спостерігається збільшення сили м'язів симетричного нетренованого боку.

Головним фактором впливу на розвиток витривалості у молоді є поступове фізичне навантаження, яке одержує людина при виконанні фізичних вправ. Фізичне навантаження — це певна міра впливу рухової активності людини на організм, що супроводжується підвищенням (відносно стану спокою) рівнем його функціонування. Поняття "фізичне навантаження" відображає той факт, що виконання фізичних вправ викликає перехід енергозабезпечення життєдіяльності організму людини на вищий, ніж у стані спокою, рівень. Наприклад, уже повільна ходьба (швидкість близько 2 – 3 км/год) викликає збільшення обміну речовин у 3 рази, а біг з біля граничною швидкістю – у 10 і більше разів. Та різниця, яка виникає в енергозатратах між станом фізичної активності та станом спокою, характеризує рівень фізичного навантаження. Судити про величину фізичного навантаження можна і за показниками частоти та глибини дихання, хвилинного та ударного об'ємів серця, кров'яного тиску тощо. Певну інформацію в цьому зв'язку для викладачів фізичної культури можуть також дати такі показники як інтенсивність потовиділення, ступінь почервоніння, блідність, погіршення координації рухів. Всі названі показники відображають внутрішнє навантаження. До зовнішньої сторони навантаження належать його обсяг та інтенсивність.
Інтенсивність навантаження — це кількість виконаної роботи за одиницю часу. Вона характеризує силу впливу конкретної вправи на організм.
Обсяг навантаження визначається тривалістю роботи та загальною кількістю вправ, виконаних на занятті: наприклад, в силовому тренуванні обсяг навантажень визначається кількістю повторень та загальною масою піднятого вантажу; в спортивних іграх та поєдинках — часом рухової активності.
Досягнути ефективності при вдосконаленні фізичних якостей можна лише за умови чіткого дозування навантаження. Тобто, у кожному конкретному випадку необхідно забезпечити такий його обсяг і інтенсивність, які дадуть найкращий приріст якості, що розвивається. Таке навантаження називають впливовим. Інтенсивність можна регулювати, змінюючи: 1) швидкість пересування; 2) величину прискорення; 3) координаційну складність вправ; 4) темп виконання вправ, кількість їх повторень за одиницю часу; 5) величину напруження, у відсотках від особистого рекорду в конкретній вправі; 6) амплітуду рухів (чим вона більша, тим більша інтенсивність навантаження); 7) опір навколишнього середовища (рельєф місцевості, вітер, течія води тощо); 8) величину додаткового обтяження; 9) психічну напруженість під час виконання вправи; 10) вплив людського чинника.

Якщо інтенсивність знаходиться на нижній межі впливової зони, то відповідні фізичні якості розвиваються повільно, але досягають високого рівня міцності. Впливи високої інтенсивності дають відносно швидкий приріст рухових якостей, але досягнуті адаптації менш стабільні. Між інтенсивністю та обсягом навантаження існує обернено-пропорційний зв'язок. Чим вища сила впливу на організм високоінтенсивної вправи, тим скоріше людина втомиться і змушена буде припинити її виконання. Тому ніколи не вдається поєднати максимальне або близьке до нього за інтенсивністю зусилля, з великим обсягом роботи. Викладач повинен також враховувати індивідуальну особливість стану здоров`я кожного студента.

Після виконання фізичних вправ в організмі розгортаються різні реакції відновлення. При цьому швидкість відновлення працездатності на різних етапах післядії навантаження не однакова. Спочатку відновлення протікає швидко, потім уповільнюється, а далі затягується і протікає хвилеподібне. Поряд з цим існує ще й інша закономірність: різні функції мають власні динаміки відновлення (гетерохронність відновних процесів). У молоді спостерігається велика неузгодженість відновлення окремих функцій. Тривалість відновлення залежить від величини та характеру навантаження. При цьому відновлення втрачених на забезпечення роботи енергетичних ресурсів відбувається не до вихідного рівня, а з деяким надлишком ("суперкомпенсація"). Явище суперкомпенсації виникає тоді, коли тренувальні впливи відповідають потенційним можливостям організму. Внаслідок суперкомпенсації зростає тренованість. Якщо тренувальні впливи систематично перевищують потенційні можливості організму, то витрачені енергоресурси не встигають поновлюватись, і наступає виснаженість організму. Як наслідок, тренованість значно знижується і нарешті, якщо тренувальні впливи значно нижчі за потенційні можливості, то зростання тренованості не спостерігаються.

Одержати необхідні тренувальні впливи і сприяти вирішенню конкретних педагогічних завдань дозволяє також визначення правильної тривалості та характер відпочинку між повтореннями вправ на занятті. Жорсткий інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження через 45-90 — 60-120 с, що відповідає фазі недовідновлення оперативної працездатності. Якщо тренувальне завдання викликало частоту пульсу 180-200 уд/хв, то наступне буде здійснюватися на пульсі 140-120 уд/хв. Такий інтервал відпочинку застосовується при розвитку різних видів витривалості.
Відносно повний інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження після першого повернення працездатності до вихідного рівня (частота серцевих скорочень 110-120 уд/хв). Його тривалість становить від 60-120 с до 90-180 с. Тренувальний ефект такого поєднання навантажень і відпочинку проявляється в суперкомпенсації як наслідок комулятивного впливу виконання серії вправ із 4-6 повторень. Застосовується переважно для вдосконалення швидкісної і силової витривалості. Екстремальний інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження на фазі суперкомпенсащї (частота серцевих скорочень 110-90 уд/хв). Його тривалість від 2-3 до 6-8 хв (з’являється відчуття суб'єктивної готовності до наступного виконання вправи).

Для досягнення стану суперкомпенсації завдання виконують серіями. В одній серії роблять 3-4 повторення вправ. Кількість серій залежить від рівня тренованості людини. Між серіями інтервал відпочинку — повний. Застосовують експериментальні інтервали відпочинку при вдосконаленні силових, швидкісних, швидкісио-силових і координаційних можливостей студентів. Повний інтервал відпочинку передбачає хвилеподібне повернення працездатності до вихідного рівня. Залежно від характеру і величини втоми його тривалість складає від 6-8 до 20 хв. Застосовується в оздоровчих тренуваннях, що не передбачають великого зростання тренованості.
За характером відпочинки розрізняють: 1) пасивний відпочинок (який передбачає відносний спокій, відсутність рухової активності в перервах між виконанням вправ); 2) активний відпочинок (який передбачає виконання між тренувальними завданнями тих же вправ з помірною інтенсивністю, або інших вправ та рухових дій іншими частинами тіла, близькими за формою до тренувальної вправи); 3) комбінований відпочинок (передбачає поєднання в одній паузі активну і пасивну, його організацію). При застосуванні активного, або комбінованого відпочинку ефект відновлення працездатності збільшується, коли тренувальні вправи виконуються відразу ж після виконання вправ, які стимулюють відновлення. Пасивний і комбінований відпочинок більш ефективні при значній втомі. Якщо відпочинок триває 2-4 хв, то ефективнішим є активний. При тривалих паузах більш ефективним є пасивний і комбінований відпочинок. Оптимальною формулою організації комбінованого відпочинку є така: 25% — активного; 50% — пасивного; 25% — активного. Рухові дії в заключній частині комбінованого відпочинку повинні бути подібними до тренувальних вправ за формою і змістом.

Основою вдосконалення фізичних якостей є адаптація.
Провідну роль у розвитку рухових якостей відіграє адаптація організму, яка проявляється в його пристосовній реакції на неодноразово застосований подразник. Процес адаптації дозволяє досягнути не тільки вищого рівня розвитку фізичних якостей, але й розширює фізичні і психічні можливості
переносити навантаження. Попередні навантаження долаються легше, ніж раніше і викликають меншу втому, їх тренувальний вплив спочатку зменшується. Знижується і подальший розвиток рухових якостей, а потім і зовсім припиняється. Чим одноманітніше тренувальне навантаження, чим воно монотонніше, чим частіше застосовується, тим швидше організм звикає до нього і тим меншою буде ефективність розвитку рухових якостей, тому навіть найефективніша тренувальна програма не повинна застосовуватись понад півтора місяця. Закономірний процес адаптації ставить вимоги щодо систематичного підвищення навантаження та обновлення засобів і методів удосконалення фізичних якостей, яке полягає у: зростанні обсягу вправ і інтенсивності їх виконання; застосуванні нових вправ; зміні співвідношення інтенсивності й обсягу роботи та відпочинку тощо. У підлітковому і юнацькому віці адаптаційні зміни протікають швидше, ніж у дорослих людей.
Викладач фізичної культури повинен також враховувати, що адаптація організму проходить завжди в напрямку, обумовленому структурою навантаження. Так, наприклад, тренувальні впливи великого обсягу і малої або середньої інтенсивності сприяють розвитку, насамперед, загальної витривалості. Навантаження відносно малого обсягу, але субмаксимальної і максимальної інтенсивності сприяють розвитку переважно силових і швидкісних якостей. У студентів з низьким рівнем фізичної підготовленості кожне навантаження комплексно впливає на адаптаційні процеси.

Враховуючи вищевикладене, протягом багатьох років роботи у вищому навчальному закладі викладачами кафедри “Фізичного виховання” при проведенні занять фізичною культурою використовується методика вдосконалення і розвитку рухових якостей та витривалості студентів, яка полягає у раціональному застосуванні відповідних фізичних вправ і адекватних методів їх виконання з метою ефективного вирішення конкретного педагогічного завдання на окремому занятті та системі занять. Дана методіка складається з наступних операцій: 1) постановка педагогічного завдання, яка полягає в аналізі стану фізичної підготовленості та фізіологічних можливостей конкретних студентів та визначенні на цій основі рухової якості, яку слід розвивати і до якого рівня; 2) добір найефективніших для вирішення поставленого завдання (з конкретним контингентом студентів) фізичних вправ; 3) добір адекватних методів виконання вправ стосовно підготовленості студентів та якості, що підлягає вдосконаленню; 4) визначення місця вправ у окремому занятті і системі суміжних занять відповідно до закономірностей переносу рухових якостей; 5) визначення тривалості впливу на розвиток конкретної якості та необхідної кількості тренувальних занять; 6) визначення загальної величини тренувальних навантажень та їх динаміки відповідно до закономірностей адаптації до тренувальних впливів.

Фізичне виховання – це складний процес, який є частину культурного розвитку кожної окремої людини та який починається з дитячого садка і супроводжує людину майже на протязі всього життя. І дуже важливо не лише запустити хід цього процесу, а й контролювати його якість шляхом розвитку і вдосконалення фізичних якостей кожної людини з урахуванням її фізичної і психологічної особистості. Саме це, на наш погляд, є основним завданням викладачів шкіл та вищих навчальних закладів.

Література

1. М.М.Линця "Основи методики розвитку рухових якостей ". Київ., 2001.-219с.

2. Муравов І.В. Здоров'я, працездатність, фізична культура. Київ. Здоров'я. 1985. - 95с.

3. Пономарев Н.І. Соціальні функції фізичної культури і спорту.: М., 1974.-78с.

4. Фізичне виховання: Підручник для студентів Вузів. Київ..: Вищ. шк., 1983.- 383с.

5. Шиян В.Г. Теорія і методика фізичного виховання. М.: Пролив. 1989.-217с.

6. Профессиональный стандарт педагогической деятельности / Под редакцией Я.И. Кузьминова, В.Л. Матросова, В.Д. Шадрикова. Разработан по государственному контракту №П243 от 11.09.2006г.

7. Бахтиярова В.Ф., доцент кафедры педагогики БИРО./ Современные подходы к качеству образования. Сборник учебно-методических разработок. Серия «В помощь преподавателям вузов». Уфа: БИРО, 2007.