Логуш Л.Г.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Актуальність самоосвіти студентів у вищих медичних навчальних закладах

«Головний напрям формування особистості – використання можливостей освіти » - М. Амосов. Справді, освіта – величезне джерело знань, яке постійно змінюється із зростаючим потоком інформації. Найбільше це усвідомлюєш, коли починається навчання у вищому навчальному закладі. Ще в 1863 році викладачі медичного університету Великої Британії відмічали тенденцію до ’’перевантаження навчального плану…, яке призводить до травматичних для студента результатів’’, та висловили побажання знайти можливість ’’надати студенту більше часу для самоосвіти.’’

Сучасна освіта передбачає велику кількість часу для студента на самоосвіту, куди входить теоретична підготовка і практична робота над засвоєнням матеріалу. Самостійна робота – це творча діяльність, яка сприяє формуванню логічного мислення та мовної культури, допомагає студентам перетворюватись з пасивних носіїв інформації в активних.[1] Але згадуємо себе під час навчання, як не хотілось самому самостійно займатись, працювати над літературою, чи в лабораторії. Та світ змінюється, професіонал повинен володіти не тільки теоретичними знаннями, а й орієнтуватись в сучасних ринкових відносинах і володіти навичками практичної діяльності. За Європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки гарантією якісної роботи є диплом і авторитет вищого навчального закладу. Тому виникає потреба у дедалі більшій індивідуалізації навчального процесу. Самостійна робота допомагає забезпечувати такий процес і стимулює до самостійності майбутніх фахівців.

Беручи до уваги навчальні плани різних років підготовки спеціалістів за спеціальністю “ Лікувальна справа “ у навчальних закладах МОЗ України, можемо зробити порівняльну характеристику кількості годин запланованих для самостійної роботи. В навчальному плані за 1955р. про самостійну роботу студентів згадується періодично, основна навчальна інформація подається на практичних заняттях та у лекціях, наприклад – оториноларингологія: 34год.- лекцій, 34год. – практичних занять, підсумковий контроль – екзамен. У навчальному плані за 1996 рік даний предмет викладається протягом 90год., з них: 18год.- лекцій, практичних занять – 36год., самостійна робота студента – 36год, підсумковий контроль – залік[3]. Відбуваються зміни і у навчальному плані за 2002рік. Оториноларингологія читається 81год., з них: лекцій – 12год., практичних занять – 40год. і 29год.- самостійна робота студента, підсумковий контроль – диференційований залік. Аналізуючи ці дані, відмічаємо величезну різницю у поданні інформації по даному предмету. Це свідчить про те, що самостійна робота є важливим та необхідним елементом у навчальному процесі і безперечно існує підсумковий контроль. Таким чином медична освіта дає можливість студенту самовдосконалюватись, знаходити та сприймати більш об’ємнішу інформацію не тільки в аудиторіях.

Важливу роль відіграє також і організація самостійної роботи, яка безперечно повинна бути пов’язана з навчальним процесом та з майбутнім фахом. Обов’язковою умовою для самостійної роботи є перевірка знань по даній роботі, а саме , включення в перелік контрольних питань певних занять, перевірка практичних вмінь, тестовий контроль. Це буде стимулювати студента до вивчення та нагромадження необхідної інформації не тільки як для базисних знань але й для експериментальної роботи (написання рефератів, схем, стендів, прийняття участі у наукових конференціях, дискусіях).

В даний момент викладацький склад медичних освітніх закладів працює над проблемами матеріально-технічного забезпечення, вдосконаленням подачі інформації для самостійної роботи студента та розробляє методичні рекомендації до кожного навчального елементу для всіх предметів згідно плану. Ці методичні рекомендації повинні бути доступними для кожного студента і містити не тільки алгоритми виконання даної самостійної роботи, перелік основної та додаткової літератури або, що повинен знати чи вміти студент але і питання чи вправи для самоконтролю. Кожна кафедра максимально забезпечує студента необхідною літературою або мультимедійним переглядом чи наглядною демонстрацією препаратів (гістологічних зрізів, плакатів, муляжів, трупного матеріалу, атласів), піддослідними тваринами, лабораторним інвентарем.

Також, одним із видом самостійної роботи є і стажування у відділеннях лікарні, поліклініки чи лабораторії під контролем лікарів. Це дає студенту максимально наблизитись до своєї спеціальності та перевірити теоретичні знання на практиці.

Дедалі більше навчальних закладів переходять на проблемно-орієнтовне навчання (як сукупність педагогічних підходів, що постійно розвивається і безперервно змінюють один одного)[2]. Студенти самостійно або за допомогою викладача розв’язують якусь проблему(захворювання) і відштовхуючись від конкретного випадку розглядають більш загальні принципи чи то лікування, чи причин виникнення чи походження хвороби. Викладач направляє та сформульовує цілі навчання при розгляді конкретної проблеми, а студенти самостійно опрацьовують можливі джерела інформації. Пізніше іде обмін інформацією між викладачем та групою студентів. Підсумком є вирішення певної проблеми та узагальнення.

Література:

1.Ковальчук Л.Є., Шутак В.І., Телюк П.М. Удосконалення самостійної роботи студентів – необхідна умова реалізації ідей Болонського процесу//Галицький лікарський вісник.-2008.-Т.15, №1-С.79-81.

2.Шутов М.М., Дорофієнко В.В. Формування проблемно-орієнтованого навчання у вищих навчальних закладах охорони здоров’я в контексті міжнародного досвіду//Актуальні проблеми економіки.-2005.-№ 3-С.144-149.

3.Наказ МОЗУ № 70 від 03.04.96р. «Про зміни до навчального плану підготовки лікарів у навчальних закладах МОЗ України».