Штепа О.О.

кафедра правознавства Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка

Деякі аспекти створення об’єктів інтелектуальної власності за цивільно-правовими договорами

Діючий Цивільний кодекс України дві глави (85 і 86) присвятив договорам у сфері інтелектуальної власності, виділивши їх в окрему групу договорів і виокремивши їх. Законодавець цим ніби підкреслив їх специфічний характер

Новелою Цивільного кодексу України є те, що він відмовився від поділу договорів у сфері творчої діяльності за їх видами. Цивільний кодекс не містить такого виду договорів, як авторські, патентні договори. Ще однією новелою ЦК стосовно цих договорів є те, що вони не потребують спеціальної державної реєстрації, як це вимагалося за законами України про інтелектуальну власність. Відповідно до статті 1114 ЦК зазначені договори можуть реєструватися лише на вимогу однієї або обох осіб. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об’єкт права інтелектуальної власності. Проте факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації. Це виняток із загального правила, але він поки що ЦК не передбачений, проте наведена стаття 1114 допускає таку можливість, передбачену іншим законом [2; С.6].

Згідно зі ст. 1107 ЦК розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності [1; С. 352].

Окремо дослідники виділяють договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт. При визначенні місця цих договорів у системі цивільно-правових договорів їх часто пов’язують за юридичною природою з підрядними договорами. Слід зазначити, що одні автори вважають ці договори різновидом підрядних, інші – лише відносять їх до групи підрядних договорів. Дійсно, в Цивільному кодексі України норми, які регулюють правовідносини з виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт (глава 62), містяться серед договорів підрядного типу. Проте, М. Великанова не погоджується з тим, що дані договори є різновидом договору підряду. Вона доходить висновку, що договори на виконання науково-дослідних дослідно-конструкторських і технологічних робіт мають специфічні ознаки, що відрізняють їх від усіх інших цивільно-правових договорів. Усі відмінності полягають в особливостях предмету, суб’єктного складу, структури договірних відносин, майнової відповідальності сторін тощо. Тому ототожнювати договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт із договорами підряду, договорами у сфері капітального будівництва, договорами поставки чи договорами про створення та використання результатів інтелектуальної власності не можна [2; С. 14 – 15].

Цікавим є регулювання створення об’єкта інтелектуальної власності за трудовим договором. Насамперед законодавець відійшов від понять «службовий твір», «службовий винахід (корисна модель, промисловий зразок)», що були привнесені у вітчизняне законодавство із законодавства інших країн. Оскільки трудовий договір в національній доктрині права знаходиться у сфері впливу виключно трудового права, то до прийняття ЦК України зазначені правові конструкції вимагали додаткової аргументації щодо створення механізму співвідношення цивільно-правових відносин, які виникають у зв’язку зі створенням та використанням об’єктів права інтелектуальної власності, з трудовими відносинами, обумовленими трудовим договором, який існує міх творцем (автором) і роботодавцем.

Частина 1 ст.429 ЦК України регулює порядок набуття права інтелектуальної власності на «службові» об’єкти права інтелектуальної власності виключно виходячи з безпосереднього зв’язку їх з трудовим договором. У цій статті встановлюється особливий правовий режим на об’єкт права інтелектуальної власності, який створений протягом певного періоду часу, тобто в межах терміну дії належним чином оформленого трудового договору. Саме цей факт є вирішальним для встановлення відповідного правового режиму регулювання права інтелектуальної власності щодо об’єктів, про які йдеться мова в ст. 429 ЦК України. Другим юридичним фактом, наявність якого обов’язкова для застосування частини 1 ст. 429 ЦК України є те, що результат творчої, інтелектуальної праці безпосередньо повинен бути пов'язаний із виконанням трудових функцій (трудових обов’язків) працівника. Інших ознак, що могли б вплинути на регламентацію відносин щодо створення та набуття права на об’єкти права інтелектуальної власності у зв’язку з виконанням трудового договору (що виникли до 01.01.2004 р.), у ЦК України немає [4; С. 54 – 55].

ЛІТЕРАТУРА;

1 Цивільний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2007. – 424 с.

2 Великанова М. Договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт у системі цивільно-правових договорів //Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 9. – С. 6 – 10.

3 Мельник О. Договори у сфері інтелектуальної власності за новим Цивільним кодексом України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. -№9. – С. 6-10.

4 Рудченко І. Правовий режим об’єктів права інтелектуальної власності, створених при виконанні трудового договору // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2007. – № 1. – С. 54 – 64.