Крайнюкова В. С.

Камінський П. Д.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Інвестиційна діяльність є важливим фактором швидкого та ефективного економічного і соціального розвитку України. Недостатнє дослідження проблем правового регулювання інвестиційної діяльності значною мірою негативно позначається на ефективності залучення та використання іноземних інвестицій в Україні. Тому проблема створення законодавчої бази, яка б стимулювала вітчизняних та іноземних інвесторів до вкладання виробничого капіталу в економіку України, набуває в сучасних умовах особливої актуальності.

Слід зауважити, що наявність внутрішньодержавного законодавства про іноземні інвестиції характерна, як правило, для країн, шо розвиваються, і має на меті розв'язання двох основних завдань: 1) залучення іноземних інвестицій в національну економіку для розв'язання соціальних та економічних завдань і 2) створення сприятливих умов для діяльності суб'єктів підприємництва країни, яка приймає інвестиції.

Діюче сьогодні інвестиційне законодавство України побудоване на основі національного режиму інвестицій, який встановлює єдині "правила гри" для вітчизняних та іноземних інвесторів. Це означає, що замість підготовки окремих законодавчих актів, які поширюються тільки на вітчизняних або тільки на іноземних інвесторів, в Україні діє формула підготовки єдиних законодавчих актів, у рамках яких може бути виділена специфіка національного режиму дія іноземних інвесторів.

Особливістю правового регулювання інвестиційної діяльності на території України є те, що, поряд із Законами України "Про інвестиційну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", інвестори мають враховувати також положення цілого ряду інших законів та підзаконних нормативних актів. Зокрема, це Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", законодавство про приватизацію та фондовий ринок тощо.

Існуюча в нашій країні система законодавчого регулювання капіталовкладень побудована на основі публічного права, відповідно до якого відносини між приймаючою країною та інвестором встановлюються за допомогою владно-розпорядчих, адміністративних актів держави. Таким чином, "правила гри", за якими інвестор повинен здійснювати свою діяльність, встановлюються державою по суті в односторонньому порядку і в такому ж порядку змінюються, при чому не завжди на користь інвестора. Тому в таких умовах в інвестора відсутні достатні правові гарантії непорушності умов його діяльності в державі. В результаті інвестор змушений "перестраховуватись", закладаючи в обґрунтування інвестиційного проекту додаткову норму прибутку для покриття ризику нестабільності законодавства. Для інвестора основне - це стабільність, коли можна з великою точністю розрахувати, коли і за яких умов буде забезпечене повернення вкладених коштів. Це - необхідна умова укладення серйозних контрактів, які передбачають мільярдні інвестиції з тривалим строком окупності проектів.

Аналіз сучасного стану правового регулювання іноземних інвестицій в Україні свідчить про те, що інвестиційне законодавство потребує подальшого вдосконалення. Цей процес може відбуватися відразу в кількох напрямках:

1. Законодавство України закріплює для іноземних інвестицій національний режим діяльності. Суть його полягає в тому, що правовий режим іноземних інвестицій не може бути менш сприятливим, ніж режим для інвестиційної діяльності юридичних осіб та громадян нашої країни..

2.Важливе значення для іноземних інвесторів могла б мати відмова від численних випадків, коли норми законів, які встановлюють в інтересах інвесторів певне правило, супроводжуються застереженням: «якщо інше не передбачене законодавством». Необхідно, щоб усі можливі винятки з відповідної норми були передбачені в тому нормативному акті, в якому міститься саме правило.

3.Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні передбачає законодавче закріплення державних гарантій захисту іноземних інвестицій, під якими слід розуміти правові засоби, встановлені законом для забезпечення належного виконання іноземними інвесторами своїх завдань. Більшість гарантій знайшли відображення в законодавстві України, але багато з них має декларативний характер.

4.Досить актуальним є подальше розширення гарантій для іноземних інвесторів. Йдеться насамперед про захист інвестицій від політичних (некомерційних) ризиків за допомогою страхування, яке потребує детальнішої правової регламентації. Тобто, закріплення в законодавстві принципу суброгації сприятиме розв'язанню проблеми невизнання нашою державою передачі прав інвестора страховій компанії.

Таким чином вищезазначене доводить, що розробка цілісної та стабільної правової бази, з урахуванням висловлених у цій статті пропозицій, є однією з головних умов поліпшення інвестиційного клімату і збільшення обсягів іноземних інвестицій в економіку України.