Экономические науки/ 12.Экономика сельского хозяйства

Немченко А.О., Винник А.В., наук. кер.: к.е.н. Ворошан А.Д.

Буковинський державний фінансово-економічний університет, м. Чернівці

Проблеми та перспективи розвитку агропромислового комплексу України

Економіка всього народного господарства України, у тому числі і його складова частина АПК перебувають у кризовому стані.

На превеликий жаль, маючи в сільському господарстві великі національні та природні потенціальні можливості, поки що не вдалося створити конкурентоздатного товаровиробника з високопродуктивною працею.

А це, мабуть, найбільш вагомий показник ефективності суспільного виробництва взагалі і АПК зокрема. Вітчизняне виробництво було і залишається надзвичайно енерго-, матеріало- і трудомістким. За цих умов країні залишається один вихід - роль сировинного придатка для країн із розвинутою ринковою економікою [1].

Важливість досліджуваної проблеми та шляхи її розв’язання висвітлені в роботах В.Я. Амбросова, М.Й. Маліка, В.Я. Месель-Веселяка, Г.М. Підлісецького, П.Т. Саблука, В.В. Юрчишина та інших українських учених.

Причому всі зазначені науковці вважають, що саме аграрна галузь може виступити локомотивом у відродженні національної економіки. Так, у Проекті Національної доктрини реформування та розвитку агропродовольчого комплексу України, розробленому провідними вченими Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», зазначається, що «Головним завданням агропромислового комплексу як провідного сектору економіки є забезпечення продовольчої безпеки на рівні, що дає змогу задовольнити потреби населення в продуктах харчування не менше 80% раціональних норм споживання за рахунок власного виробництва та ефективне використання експортних можливостей збуту лишків продовольства» [2].

На думку П.Т. Саблука, «Аграрний сектор вимагає прискіпливішої уваги, адже, будучи економічною базою розвитку сільських територій, де проживає третина населення країни, він дає значну частку ВВП, при цьому потенційно є одним з найбільш перспективних експортоорієнтованих секторів економіки України» [3].

Однак на даному етапі в наукових публікаціях недостатньо досліджено роль агропромислового комплексу країни, яку він може відіграти в умовах економічної кризи як галузь, що менше залежна від впливів зовнішніх чинників.

Не дивлячись на те, що за минулі роки в АПК відбулися величезні зміни в економічних відносинах: ліквідовано раніше існуючу систему заготівель сільськогосподарської продукції і матеріало-технічного постачання, систему ціноутворення, страхування, кредитування, оподаткування, держава практично повністю усунулася від управління АПК, кардинально змінилися відносини земельної власності, протягом останніх десятиліть все сільськогосподарське виробництво було збитковим.

В Україні головним ресурсним потенціалом є земля. Можна навести два приклади: у країнах Західної Європи з одного гектара посівів цукрових буряків одержують 8 - 10 тонн цукру, в нас 1998 року - лише 2,6 тонни, а в сприятливому 1990-му - 3 тонни. Хоча є всі можливості, щоб виробляти 10 - 12 млн. т цукру. За цих умов можна реалізовувати на зовнішньому ринку близько 7 - 8 млн. т, а це 4 - 5 млрд доларів США. Аналогічним резервом для зміцнення економіки є соняшник. Вихід в цій галузі на європейський рівень урожайності та переробки може додатково забезпечити 2,5 - 3 млрд доларів.

Україна є також великим виробником зерна, м’яса і молока, плодів та ягід. Але наявні резерви використовуються лише на третину. Основною перешкодою в цьому є низький рівень техніко-технологічної модернізації.

Насамперед, потрібно зорієнтувати вітчизняну промисловість (хімічну, машинобудівну) на виготовлення для галузей АПК необхідних машин, обладнання, добрив та засобів захисту рослин і тварин. За якістю та стандартами вони повинні відповідати усім вимогам сучасних досягнень технологічного прогресу в аграрній сфері [3].

Вихід із становища, яке склалося в АПК, також вбачається насамперед в удосконаленні економічного механізму господарювання, уведення для сільськогосподарських товаровиробників нехай і жорстких, але певних “правил гри”, які забезпечували б для тих, хто нормально працює, хоча б мінімум умов простого відтворення. Треба зменшити фактичний податковий прес на товаровиробника. Потрібно, щоб економічний механізм для АПК був системний, постійний і очікуваний хоча б на кілька років. Необхідно наблизити наявні програмні документи з питань соціального розвитку села і життєзабезпечення сільського населення до реальних найбільш болючих проблем, визначити джерела фінансування програм, їх конкретних виконавців (бажано локального рівня) і строки реалізації. На особливу увагу заслуговує продовольче та інше забезпечення пенсіонерів і решти категорій не зайнятого в аграрному виробництві сільського населення з урахуванням можливостей розвитку фермерства та інших форм приватного підприємництва на селі. Слід забезпечити товаровиробнику своєчасність виплат за реалізовану продукцію, зробити реструктуризацію його боргів, що усуне бартерні відносини.

Для України агроринок СНД є надзвичайно важливим. Там сьогодні, як і в Україні, спостерігається зростання ВВП, тоді як світова економіка знижує оберти. До того ж погіршення світової економіки може навіть піти Україні на користь, бо її економіка не інтегрована у світову в найбільш вразливих її сегментах, що дасть їй певні переваги в боротьбі за ринки збуту продовольства.

Хоча заради захвату перспективного і високоліквідного ринку Єврозони Україні слід інтенсивно розвивати органічне землеробство (вкупі з переробкою та дистрибуцією), і це буде окремий, добре технологічно оснащений і дуже перспективний сегмент агроринку [4].

Отже, перехід України на вищий рівень за шкалою глобального індексу конкурентноспроможності вимагає в аграрно-промисловому комплексі розробки нових підходів до стратегії аграрної політики, спрямованої на формування продовольчої безпеки країни, пріоритетність розвитку сільського господарства, докорінну перебудову економічних, соціальних та правових відносин в аграрній сфері, свободу підприємництва та конкуренції.

Одним з основних резервів росту ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання головного засобу виробництва - землі. Тому капітальні вкладення в сільське господарство, в першу чергу, повинні бути використані на заходи щодо збереження земель, підвищення родючості грунтів, що обумовить зростання продуктивності землеробства і, зокрема, створення стійкої кормової бази тваринництва.

Таким чином, для виведення агропромислового комплексу із кризового стану в умовах глобалізації економіки повинна бути розроблена фундаментальна довгострокова програма стабільних зовнішньоекономічних відносин з торговельними партнерами, які вигідні для обох сторін.

Крім того, для матеріально-технічного переозброєння сільського господарства  необхідне  залучення і значних кредитних ресурсів, регулювання питання отримання та надання яких сільськогосподарським виробникам на даний час не вирішені.  

Для сприянню розвитку галузі сільського господарства та забезпечення підвищення конкурентоспроможності аграрної продукції в умовах глобалізації, Україні необхідно, використовуючи передовий світовий досвід, не просто переносити його в площину свого розвитку, а гармонізувати його з українськими економічними реаліями та історичним розвитком галузі країни.

Література:

1. Аграрна реформа в Україні: здобутки і прорахунки // пропозиція. – 2001 р. - №7. – с.104;

2. Національна доктрина реформування та розвитку агропродовольчого комплексу України (проект) // Економіка АПК. - 2011. - № 4. - С. 4.

3. Саблук П.Т. Аграрний сектор в умовах членства України у Світовій

організації торгівлі: здобутки й перспективи / П.Т. Саблук //Економіка АПК. - 2011. - № 3 - С. 4.

4. Ситник В.П. Формування і реалізація державної політики розвитку матеріально-технічної бази АПК в Україні. “Економіка АПК” №2, 2003,с.23