Баранецька Світлана Сергіївна

аспірант кафедри фінанси Черкаський державний технологічний університет

Ідеологічні основи державної соціальної політики на сучасному етапі господарювання

Актуальність дослідження. Роздержавлення, приватизація, розвиток підприємництва, торгівлі актуалізували структурну невідповідність попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці, загострили безробіття, інфляцію, неузгодженість платіжного балансу та бюджету, що призвело до напруженості у забезпеченні його соціальних статей. Відтак утворилась значна розбіжність в рівнях життя, мають місце малозабезпеченість і бідність, надмірна диференціація стартових можливостей різних категорій населення, обмеженість в реалізації базових потреб, а в кінцевому підсумку – дефіцит соціальної захищеності.

Необхідною умовою розв’язання проблем соціального захисту є послідовне здійснення стратегії економічного зростання та реалізація адекватної державної соціальної політики. В сучасних умовах господарювання Україна спроможна захищати своє населення лише на рівні мінімальних соціальних стандартів та нормативів, що зумовлено головним чином обмеженістю фінансових ресурсів.

Постановка завдання. Першочерговим завданням постає вдосконалення механізмів соціального захисту та їх ефективне поєднання з формуванням і активізацією самозахисних спроможностей населення. ованість свого розвитку, бере на себе зобов’язання і відповідальність виступати реальним гарантом соціальних прав своїх громадян і формувати законодавчу базу соціального захисту населення, регулювати соціальну компенсацію певним категоріям з метою уникнення конфліктів внаслідок нерівномірного розподілу ресурсів, підтримувати безпеку і умови життєдіяльності громадян. В цьому полягає захисна функція соціальної політики.

Результати дослідження. Доцільними напрямами використання досвіду соціальної політики, втіленого у відповідних зарубіжних моделях соціального захисту населення, поряд із створенням правових і соціально-економічних умов забезпечення засобів існування працездатним громадянам за рахунок особистого трудового вкладу, економічної самостійності і підприємливості, а соціально вразливим категоріям – за рахунок держави, принциповим є такі: підвищення платоспроможності населення з метою більш повного використання державних механізмів соціального захисту шляхом забезпечення продуктивної зайнятості, зростання доходів та обмеження безробіття; посилення регіональних важелів та механізмів самоврядування в реалізації завдань соціального захисту; забезпечення запобіжних заходів у подоланні бідності; формування свідомості населення на самозахисну орієнтацію.

Сучасну соціальну політику необхідно розглядати як системну єдність двох взаємозалежних і взаємодоповнюючих напрямів дії, а саме: соціального розвитку і соціального захисту. Теоретичну посилку концепції захисної функції соціальної політики доцільно будувати на засадах досягнення соціально прийнятного життєвого рівня і врегулювання його гарантій відповідно до соціальних стандартів та нормативів (Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").

У загальному вигляді система соціального захисту повинна включати наступні елементи: гарантії (правові, економічні, соціальні); ресурси (фінансові, природні, інформаційно-інтелектуальні); механізми (законодавчі, фіскальні, страхування, кредитування, організаційні); інструменти (бюджетні, позабюджетні, фонди гуманітарної допомоги, інформаційні технології, програмно-цільові засоби, соціальне партнерство); інституції (державні, громадські, міжнародні); моніторинг стану соціальної захищеності.

Соціальний захист населення - це солідарна, державно-регіональна, багатофункціональна система підтримки благополуччя населення на рівні, не нижчому від діючих стандартів і нормативів, яка попереджує нагромадження соціальних дефіцитів з метою досягнення суспільної стабільності на основі використання механізмів законодавчого, економічного, інформаційного та організаційно-програмного забезпечення. Вона має охоплювати соціальне страхування, державне забезпечення та надання соціальних пільг і послуг окремим категоріям населення за рахунок державного бюджету, соціальну допомогу та соціальну підтримку непрацездатних громадян за рахунок державного і місцевого бюджетів.

В останнє десятиріччя в Україні відбувається суттєве зменшення трудового потенціалу у зв’язку із скороченням населення молодших та найбільш активних вікових груп з одного боку при одночасному виході на пенсію. Такі структурні зрушення призвели до посилення навантаження непрацездатними громадянами на працюючих членів суспільства і, як наслідок, виключили у цілому більшу потребу в їх соціальній підтримці. Доцільно на майбутнє окремо враховувати вказане навантаження з боку підлітків та осіб пенсійного віку, оскільки, з точки зору соціального забезпечення та захисту це пов’язано з різними джерелами фінансування.

Оскільки зайнятість працездатного населення є основною передумовою формування доходів населення, її потрібно розглядати як головний чинник соціального захисту. Негативні тенденції, котрі склались в динаміці зайнятості в галузях економіки впливають на сучасний стан формування зайнятості і матимуть свої наслідки в найближчі роки. У зв’язку з цим особливої ваги набувають заходи, спрямовані державою на досягнення повної продуктивної зайнятості, вдосконалення структури наявних робочих місць (ліквідація неконкурентоспроможних, модернізація існуючих, введення нових) з врахуванням структурної зміни в сферах економіки, галузях, підприємствах, реального захисту прав кожного громадянина на працю та її оплату.

Визначення доходів за методологією обчислення згідно джерел формування в ринкових умовах відображає більш широку соціальну базу їх утворення, що визначає напрями вдосконалення структури соціального захисту (заробітна плата, доходи від власності, соціальні допомоги і соціальні трансферти) і формує напрями витрат та заощаджень населення. Співвідношення грошових доходів населення на одну особу за місяць до прожиткового мінімуму в середньому по Україні в 2010 р. становило 60,2%, а в окремих областях дорівнювало навіть 28,7%. Це свідчить про низький життєвий рівень населення, спричинений відставанням розмірів заробітної плати та соціальних допомог значної частини населення від прожиткового стандарту. У зв’язку з тим, що значна частина доходів населення не декларується, дані бюджетних обстежень домогосподарств щодо рівня доходів мають низьку репрезентативність. Дані про розшарування населення матимуть більшу достовірність при напрацюванні політики соціального захисту у сфері доходів, скерованої на підтримку рівня життя населення у відповідності з діючими стандартами та нормативами.

Державна політика соціального захисту повинна передбачати багатовекторність задоволення потреб суспільства шляхом підвищення ролі та рівня трудових доходів, захисту громадян від зростання цін, гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму, реалізації заходів з недопущення розширення безробіття, забезпечення підтримки соціально незахищених категорій, реалізації стратегії подолання бідності, подальшого реформування оплати праці та пенсійного забезпечення.

Поряд із загальнодержавними законодавчими механізмами соціального захисту у формах соціального забезпечення активну роль повинна відігравати регіональна соціальна політика як їх складовий елемент. Пріоритетним напрямом регіональної політики держави і місцевих органів влади виступає економічний, безпосередньо пов’язаний з ефективним залученням ресурсного потенціалу, створенням робочих місць, обмеженням безробіття, раціональним розміщенням продуктивних сил і відповідним цьому зростанням реальних доходів населення. Завдяки економічному напряму зростає самозахисний потенціал населення регіонів.

Активними соціально-захисними заходами, якими мають оперувати державні органи влади в трансформаційний період, є: встановлення і періодичний перегляд мінімальних споживчих бюджетів прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати, створення фондів соціальної допомоги, пенсійних фондів, перманентна зміна оплати праці, індексація доходів та ін. заходи, що входять у сферу державного регулювання через використання механізмів забезпечення соціального захисту. Узагальнюючою формою державного регулювання соціального захисту є розробка системи показників, які характеризують стан та динаміку рівня життя населення.

Необхідною складовою інформаційного забезпечення системи соціального захисту є моніторинг соціальної захищеності різних категорій населення. При проведенні моніторингу, відповідно до актуальних щодо критерію соціальної захищеності потреб населення, у розроблених діагностичних експертних картах запропоновано множину факторів, що згруповані наступним чином: а) блок суспільно-громадянської влаштованості (безпека від кримінальних елементів; закріплення і розбудова державності України; гарантованість якості на ринку продуктів, товарів, послуг вітчизняного виробництва; безпечність екологічного середовища; соціально-економічний розвиток; довіра до владних структур; громадянські права і свободи; державні соціальні гарантії); б) блок базової соціальної влаштованості особистості (наявність постійної роботи; достатність доходу – зарплат, пенсій, стипендій; підтримка здоров’я; доступність загальної і базової освіти; облаштованість житла; соціальні параметри сімейних стосунків; стабільність життєвого рівня); в) блок духовно-культурологічної влаштованості (культура соціального оточення; інтелектуальний розвиток; самореалізація; доступність суспільної інформації; можливість духовного самоздійснення).

Застосування моніторингового діагностичного методу забезпечує необхідний соціологічний матеріал для: а) визначення індивідуальної та групової структури, ієрархії чинників соціальної захищеності; б) оцінки рівнів захищеності за окремими параметрами та в інтегральному вимірі; в) розробки суб’єктивних критеріїв і чинників соціальної захищеності; г) поглиблення розуміння понять соціальної захищеності та соціального захисту. Запропонований моніторинг дозволяє ранжувати чинники соціальної захищеності, простежувати їх дію в часовому і територіальному розрізі, що необхідно для обґрунтування нових напрямків наукових пошуків вирішення проблем соціального захисту на міждисциплінарному рівні.

В даний час підвищення потреб в соціально-економічному захисті зумовлене зростанням вартості життя, знаходиться в суперечності з можливістю задоволення цих потреб через недостатність матеріальних та фінансових ресурсів. Необхідність залучення населення до активного самозахисту через працю, надання пріоритетності стимулюванню соціальної підтримки трудової активності та підприємливості, яку концентрує в собі середній клас, складає головне джерело і об’єктивну основу напрямку підвищення суспільного благополуччя і стабільності. Трудність становлення і закріплення середнього класу як основного продуцента захисного потенціалу для інших категорій населення, нижчих за рівнем життя, пов’язана з неврегульованістю перерозподільчих відносин у суспільстві і потребує особливих реагувань з боку держави, зокрема через удосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту.

Основними пріоритетами соціальної захищеності незабезпечених прошарків населення у сфері зайнятості, це: удосконалення порядку бронювання робочих місць для осіб, найменш конкурентоспроможних на ринку праці; створення умов для широкого залучення даних категорій до професійної підготовки та перепідготовки, стимулювання участі в громадських та тимчасових роботах; всебічне сприяння само зайнятості таких груп населення в формальному секторі економіки; створення додаткових та збереження ефективних робочих місць для даних категорій населення переважно на безповоротній основі.

Висновки. Вдосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту населення має здійснюватись в наступних напрямах:

- вдосконалення системи соціального страхування;

- реформування державного забезпечення та надання соціальних пільг та послуг окремим категоріям населення за рахунок державного бюджету;

- регулювання соціальної допомоги та соціальної підтримки непрацездатних і малозабезпечених громадян за рахунок державного і місцевих бюджетів.

Таким чином, впровадження системного підходу щодо складових забезпечення соціального захисту населення, зокрема через законодавчо-правові гарантії та стандарти, фінансово-економічну базу, інформаційне і організаційно-програмне забезпечення, передбачає розробку наукової програми фундаментальних досліджень теорії і механізмів регулювання соціального захисту в ринкових умовах, а в практичному плані - моніторингу застосування граничних стандартів і індикаторів соціальної захищеності населення, спрямованих на реалізацію встановлених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

Список літератури:

1. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети: монографія / За ред. З.С.Варналія. – К.: НІСД, 2007. – 768 с.

2. Герасимчук З.В. Організаційно-економічний механізм формування та реалізації стратегії розвитку регіону: монографія / З.В. Герасимчук, І.В. Вахович. – Луцьк: ЛДТУ, 2002. – 248 с.  

3. Макогон Ю.В. Нова регіональна економічна політика в Україні: проблеми і перспективи розвитку / Ю.В. Макогон // Схід. – 2005. –№ 3(69). – С. 14 – 27.

4. Продуктивні сили економічних районів України / Б.М. Данилишин, Л.Г. Чернюк, О.В. Горська, М.І. Фащевський, Л.С. Антонієва, І.М. Щедрова, М.П. Нікітюк, Д.В. Клиновий – К.: ЗАТ «НІЧЛАВА», 2000. – 520 с.