Економіка / 13. Регіональная економіка

К.е.н. Харчук С. А., Шабієва К.

Вінницький інститут економіки

Тернопільського національного економічного університету, Україна

Інвестиційна політика регіонів: її сутність і роль в сучасних умовах господарювання

За всіх складнощів трансформаційних процесів в Україні дедалі вагоміше утверджується проблема фінансування регіонів, яка в значній мірі залежить від фінансових потоків, що надходять з державного бюджету. Тому на сьогодні децентралізація процесу акумулювання фінансових ресурсів є одним із основних завдань формування та нарощення виробничого потенціалу регіону. Потрібно так сформувати фінансовий механізм для формування та нарощення виробничого потенціалу регіону, який зміг би будувався на принципах територіального самоврядування, самофінансування та самозабезпеченості і водночас зберігав цілісність та єдність всіх ланок економіки країни.

Регіональним дослідженням інвестиційної політики в Україні присвячено багато наукових досліджень вітчизняних вчених, зокрема С. П. Запотоцького, Ю. Ю. Заволоки, О. Ю. Кононенко, А. Л. Мельничука, Л. М. Нємець та інших.

Питанням інвестиційно-інноваційної діяльності у регіонах України присвяченні публікації В. Д. Олійник та О. Г. Топчієва, а також Ю. Д. Качаєва. Автори займалися оцінкою привабливості регіонів країни, проводили співставлення коефіцієнта еластичності інвестицій (співвідношення темпу приросту валового регіонального продукту до темпу приросту реальних інвестицій) з критеріями депресивності регіонів, а також виявленням закономірних взаємозв’язків інвестиційної привабливості і депресивності регіонів [2, с.97].

Немає досить чіткого визначення самого поняття "регіональні фінанси", тому на практиці визначити величину фінансових ресурсів досить складно як на рівні країни, так і на рівні регіону. Деякі автори обмежують їх зведеним бюджетом області та децентралізованими грошовими ресурсами, що залишаються в розпорядженні підприємства. Інші тлумачать фінансові ресурси як результат діяльності всіх суб'єктів господарювання на певній території [1, с. 23].

Визначення суті фінансових ресурсів регіону, за яким під ними розуміють сукупність доходів, що формуються на території регіону та залишаються в розпорядженні у місцевих органів влади є найбільш достовірним.

Таким чином, формування фінансових ресурсів та забезпечення фінансової самодостатності регіону вимагає вдосконалення самого механізму фінансового забезпечення формування та нарощення виробничого потенціалу. Перш за все необхідно визначити пріоритетні напрями фінансового забезпечення, що дозволять сформувати та наростити виробничий потенціал регіону. Виходячи із попередніх досліджень, пріоритетними будуть ті напрями фінансового забезпечення, які спроможні за порівняно короткий термін забезпечити відчутні зрушення в розвитку виробничого потенціалу.

Такими напрямами доцільно визнати ті галузі і виробництва, у яких:

– короткий термін окупності витрат (галузі сільського господарства, легка, харчова промисловість);

– значний експортний потенціал і висока конкурентоспроможність;

– високий науковий та інноваційний потенціали.

Перший напрям має важливе значення для формування та нарощення виробничого потенціалу регіону з точки зору швидкого повернення інвестованих коштів і тому є досить привабливим об'єктом інвестування. Друга група галузей і виробництв важлива тому, що висока конкурентоспроможність сприяє формуванню попиту на продукцію підприємства регіону як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, що дозволяє акумулювати фінансові ресурси регіону з метою розширеного відтворення. Третій напрям, що направлений на налагодження виробництва імортозамінної продукції, дасть змогу в ряді випадків замкнути технологічні цикли, досягнути суттєвої економії витрат, пов'язаних із митними процедурами, і в кінцевому результаті збільшити фінансові ресурси регіону та наростити його виробничий потенціал.

Наступний елемент механізму є визначення джерел мобілізації фінансових ресурсів регіону, які у свою чергу по відношенню до регіону розподіляються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх джерел фінансового забезпечення формування та нарощення виробничого потенціалу регіону слід віднести кошти місцевого бюджету, власні кошти підприємства, амортизаційні відрахування підприємства, кошти одержані від приватизації державного майна, особисті заощадження громадян, лізинг. До зовнішніх джерел відносяться централізовані державні кошти та іноземні інвестиції.

Практика реформування економічних відносин вимагає вдосконалення бюджетного регулювання через передачу частини державних функцій місцевими органам самоврядування, а отже, закріплення за місцевими бюджетами необхідних доходів.

Серед власних джерел фінансових ресурсів підприємства та регіону значний резерв становлять амортизаційні відрахування підприємства. В економічно розвинених країнах вони є важливим джерелом фінансування і складають близько 40% загального обсягу поточних і капітальних затрат підприємства, здійснюваних з позабюджетних джерел. В Україні цей показник значно менший і знаходиться на рівні 10-15% (в залежності від галузей і виробництва). Це і призводить до обмеженості інвестиційних ресурсів підприємства, організацій, які необхідні для технологічного оновлення виробництва. Таким чином, формування амортизаційного фонду як реального джерела фінансових ресурсів підприємства повинен формуватися у таких напрямах: для кожної класифікаційної групи основних фондів розробити і ввести інтегральну систему для норм амортизації з встановленням верхньої і нижньої меж відхилень від встановлених норм; у кожній класифікаційній групі передбачити поправочні коефіцієнти для норм амортизації, що враховують специфіку виробництва і експлуатації основних фондів.

Формування фінансових ресурсів регіону за допомогою коштів, одержаних від приватизації державного майна відіграє одне із важливих значеннь. Але в результаті невідпрацьованого механізму здійснення приватизаційних процесів в Україні вони є незначними. Крім того, внаслідок приватизації більша частина виробничих фондів зосередилася у значної кількості підприємців, які не мали достатнього досвіду щодо відновлення ефективного виробництва. Це все не сприяло формуванню ефективного власника.

Недоліком у формуванні фінансових ресурсів регіонів за допомогою здійснення приватизаційних процесів було, по-перше, проходження ваучерної "сертифікатної" приватизації в результаті чого не вкладались реальні фінансові ресурсів на розвиток підприємства. По-друге, якщо і здійснювалася приватизація за рахунок фінансових коштів, то з початку приватизації поза податковою системою опинився рух приватного капіталу. Це призвело до того, що було втрачено значну частину фінансових ресурсів у вигляді податків з приватного капіталу, а також створилися сприятливі умови для приватизації за рахунок тіньових доходів.

Таким чином, це вимагає вдосконалення механізму здійснення приватизації в напрямі збільшення доходів від приватизації державного майна, що сприятиме поповненню місцевого бюджету та нарощенню виробничого потенціалу регіону. Необхідно розширити продаж майна, що приватизується за грошові кошти; збільшити обсяг інвестицій, що залучаються в ході приватизації та надходжень до бюджету від проведеної приватизації; забезпечення контролю за переходом права власності та надходжень коштів; збільшити доходи від продажу майна шляхом розміщення акцій відкритих акціонерних товариств на міжнародних ринках; проводити відкриті торги (тендери). Для реалізації даних заходів слід запровадити нові правила приватизації та залучити до їх обслуговування професійні біржі, інвестиційні фонди, консалтингові, аудиторські, брокерські компанії та ін.

Значним резервом фінансових ресурсів регіону є заощадження фізичних осіб. На руках у населення України, за даними експертних оцінок, знаходиться понад 15 млрд дол. США. Проте необхідно враховувати надзвичайно низький рівень довіри населення до держави, зокрема комерційних структур через можливість їх банкрутства чи реорганізації, низькі ставки за депозитами, відсутність діючого страхового фонду депозитів фізичних осіб. Подолання цієї недовіри потребує послідовних і зважених заходів з боку держави щодо вирішення даних проблем.

Залучення до національної економіки іноземних інвестицій в умовах гострого фінансового дефіциту не можна залишати без уваги. Обсяг їх сьогодні через відсутність досконалого законодавства та реальних гарантій є досить незначний. Іноземні інвестори потребують гарантій у вигляді майна підприємства, стратегічних об'єктів нерухомості. Іноземні інвестиції в економіку України та її регіонів здійснюється в основному у вигляді створення спільних підприємств, придбання об'єктів нерухомості шляхом прямого їх одержання або у формі різних видів цінних паперів.

З точки зору нинішнього стану виробничого потенціалу регіонів України масове залучення іноземних інвестицій відіграє велику роль у виході України із кризового становища, але орієнтуватися в довгостроковій перспективі на них не можна, оскільки орієнтація на зовнішню допомогу шкодить використанню наявних ресурсів внаслідок їх екстенсивного використання.

Отже, для забезпечення життєдіяльності, формування та нарощення виробничого потенціалу регіон повинен напрацьовувати свої фінансові ресурси, так як він має свої, характерні йому риси та особливості , зумовлені певною специфікою. Для цього необхідне відповідне реформування фінансової системи, щоб вона була орієнтована на даний регіон, адже ринкова економіка вимагає суттєвого збільшення використання фінансових ресурсів на території їх створення.

Розвиваючи окрему галузь народного господарства в певному регіоні, насам перед можна розраховувати на кошти державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів, затрати на інвестиції в дану галузь підприємства регіону, на залучення коштів населення, та іноземних інвесторів. Для того, щоб з’ясувати сукупність фінансових ресурсів регіону, потрібно з’ясувати саму суть механізму фінансового забезпечення виробничого потенціалу того чи іншого регіону. Потрібно вирішити нагальні питання розвитку України: збільшити валовий національний продукт країни, покращити структуру виробництва та споживання, знизити та звести до мінімуму безробіття, підвищити матеріальний та духовний рівень населення регіонів.

Літeрaтура:

1. Кравченко В. І. Фінанси місцевих органів влади України. Основи теорії і практики / В. І. Кравченко. – К. : НДФІ, 1997. – 276 с.

2. Олійник В. Інвестиційно-інноваційна діяльність в регіонах України та показники її активності й інтенсивності / В. Олійник, О. Топчієв // Часопос соц.-економ. геог.: міжрегіональний зб. наук. праць – Харків, ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2008. – Вип. 4(1). – С. 95-101.

3. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991. № 1561 – ХІІ ( із змін. і доп…) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www. rada. gov. ua

4. Сазонець І. Л. Міжнародні фінансові інвестиції : навч. посібник для вищих навч. закл. / І. Л. Сазонець, О. А. Джусов, О. М. Сазонець. – Д. : Видавництво Дніпропетровського національного ун-ту, 2006. – 312 с.

5. Скібіцька Л. І. Управління інвестиціями та інноваціями : навч. посібник Л. І. Скібіцька, Г. В. Жаворонкова, О І. Туз, Т. В. Сівашенко. – К.: Кондор, 2010. – 184 с.