АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО РОЗВИТКУ

Семенюк Л.В. , Цахнів Л.Ю.

БДФЕУ, м.Чернівці

Науковий керівник:

к.е.н. Ворошан А.Д.

У статті розглянуто проблеми та визначено пріоритетні напрями розвитку АПК України.

Постановка проблеми. Головною відмінністю аграрної політики в Україні на сучасному етапі залишається невизначеність стратегії ринкових перетворень, унаслідок чого сільське господарство є найменш реформованим сектором економіки [4, 32].

Україна відноситься до країн з найнижчим рівнем державної підтримки умов відтворення у сільському господарстві. Як наслідок, господарства переходять на моновиробництво окупної, як правило, експортно-орієнтованої продукції, руйнуються сівозміни, деградують ґрунти; значна частина працездатного населення витісняється з сільськогосподарських підприємств в особисті селянські господарства; посилюються безробіття та міграційні процеси. Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його становище. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами [3, 41].

Ситуація, що склалася в галузі на даний час, не дає змоги подолати негативні явища. Тому вивчення цього питання наразі є актуальним.

Аналіз досліджень та публікацій. Дослідження кризових явищ у АПК знайшли відображення у працях багатьох вчених: Богданова О. О. [1], Болдуєв М. В. [2], Рогулін Р. О. [3], Малаєва Т. В [4], Шпикуляк О. Г.[5].

Виклад основного матеріалу. В економіці України АПК значною мірою впливає на соціально-економічне становище суспільства, адже аграрний сектор забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17 % валового внутрішнього продукту та близько 60 % фонду споживання населення. Крім того, аграрний сектор є одним з основних бюджетоутворювальних секторів національної економіки, частка якого у зведеному бюджеті України за останні роки становить 8-9 %, а також займає друге місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту [3, 42].

Визначальним є соціальне значення галузі як економічної бази для забезпечення життєдіяльності третини населення країни та незамінного виробника продуктів харчування і сировини для промисловості. Одне робоче місце у сільському господарстві дає змогу організувати близько 10 робочих місць, а вироблена 1 гривня – одержувати понад 12 гривень продукції в інших галузях; сільські території є місцем оздоровлення жителів країни, а сільське населення – оберегом національних звичаїв і традицій [2, 27].

Складна економічна і соціальна ситуація на селі зумовлена наступним[1;3;4]:

– невиконання завдань стратегічних напрямків розвитку агропромислового комплексу та аграрної реформи України;

– фізичним, технологічним та моральним зношенням основних виробничих фондів сільськогосподарських підприємств;

– невизнанням при формуванні бюджетної політики об’єктивної нерівності умов відтворення сільськогосподарського виробництва порівняно з іншими галузями і сферами діяльності, що спричинено сезонністю виробництва, залежністю від природно-кліматичних умов, довготривалістю виробничих циклів і відповідно уповільненим оборотом капіталу;

– диспаритетність обміну між аграрним та промисловим секторами на користь останнього;

– нераціональним використанням земельних, трудових та фінансових ресурсів аграрної сфери;

– відсутністю умов для підвищення рівня продуктивної зайнятості, створення додаткових робочих місць у сільській місцевості та зростання рівня доходів тощо;

– зниженням родючості грунтів, малоефективним використанням наявного потенціалу земель сільськогосподарського призначення;

– відсутністю необхідної підтримки сільськогосподарських виробників на державному рівні;

– низька інвестиційна привабливість аграрного сектору, а отже, й низький рівень інвестування;

– недосконалість цінової, фінансової, кредитної та інвестиційної політики держави по відношенню до аграрників;

– низьким рівнем життя мешканців села, мізерними заробітними платами осіб, зайнятих у сільському господарстві, безробіттям;

– міграцією у пошуках роботи, руйнуванням трудового потенціалу села;

– низький рівень розвитку фінансово-кредитної системи;

– низький ступінь освоєння підприємствами сучасних інноваційних технологій, через що у галузі автоматично унеможливлюється процес зниження собівартості сільськогосподарської продукції та зростання її якості і безпечності, які б відповідали міжнародним стандартам;

– нерозвиненість інфраструктури АПК;

– низький рівень спеціалізації функціонуючих господарств.

В умовах глобалізації економіки України можливим варіантом виходу з нинішнього кризового стану має стати [3-5]:

– створення резервних (буферних) запасів, інтервенційне регулювання попиту і пропозиції, гарантування внутрішніх аграрних цін у межах визначених пріоритетних продуктових підкомплексів;

– поліпшення доступу до ринків збуту та посилення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва шляхом зростання обсягів вітчизняних та іноземних інвестицій в агропромисловому комплекі;

– перехід від галузевої форми розвитку аграрного виробництва до більш конкурентної, кластерної форми;

– створення спеціалізованих банків для кредитування сільськогосподарських підприємств на пільгових засадах;

– зниження витрат живої праці на виробництво одиниці продукції;

– формування умов для підвищення зайнятості і доходів членів сільських домогосподарств;

– налагодження сучасної інфраструктури аграрного ринку за допомогою створення інфраструктури для консалтингу, навчання та підвищення кваліфікації фермерів і сільськогосподарських спеціалістів;

– посилення кооперації виробників сільськогосподарської продукції;

– створення умов для розвитку агропромислового комплексу, інтенсифікації в сільському господарстві при раціональній державній фінансовій підтримці сільського господарства;

– покращення соціальної сфери села шляхом створення розвиненої інфраструктури;

– формування сприятливого фінансово – кредитного клімату за активної участі держави на ринку фінансів для забезпечення розширеного відтворення та інноваційного розвитку сільського господарства;

– техніко-технологічна модернізація матеріально-технічної бази агропромислового виробництва, спрямована на високотехнічне і технологічне переоснащення сільськогосподарського виробництва;

– переведення сільського господарства на інноваційно-інвестиційну модель розвитку шляхом створення системи мотивацій суб’єктів господарювання до впровадження наукоємних технологій, формування агротехнологічних парків, підтримки міжнародного співробітництва в інноваційній сфері.

– диверсифікація діяльності, у тому числі створення сприятливих умов для поширення її несільськогосподарських видів у сільській місцевості.

Висновки. Отже, сьогодні існує нагальна потреба прийняття в аграрному секторі невідкладних та ефективних заходів з метою припинення подальшого розвитку негативних тенденцій і забезпечення зростання масштабів виробництва більшості видів сільськогосподарської продукції, покращення якості продукції, поліпшення цінової кон’юнктури на споживчому ринку тощо.

Щоб вивести Україну в число найбільш розвинутих в аграрному відношенні країн світу, необхідно здійснити організаційну, інституційну, економічну, технічну та технологічну модернізацію агропродовольчого комплексу, спрямовану на забезпечення його конкурентоспроможності, соціальної орієнтації, екологічності, рівноправної участі аграрної сфери в регулюючих і розподільчих діях суспільства і держави.

Список використаної літератури:

1. Богданова О. О. Стан та проблеми банківського кредитування АПК у сучасному вимірі / О. О. Богданова // Економіка та держава. – 2009. – №11. – С.12-15.

2. Болдуєв М. В. Підвищення ефективності фінансово-кредитних важелів регулювання розвитку регіонального АПК / М. В. Болдуєв // Держава та регіони. – 2009. – №5. – С.26-30.

3. Рогулін Р. О. Проблеми та перспективи розвитку АПК України / Р. О. Рогулін // Управління розвитком. – 2010. – №7. – С.41-42

4. Малаєва Т. В Сучасна криза агропромислового комплексу України та шляхи її подолання / Т. В Малаєва // Механізм регулювання економіки. – 2011. – С.32-35

5. Шпикуляк О. Проблеми розвитку та регулювання аграрного ринку / О. Шпикуляк // Економіка АПК. – 2009. – №7. – С.120-127.