Економічні науки / 1.Банки і банківська система.

Здобувач Таранов Д.М.

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Особливості визначення грошової доданої вартості (Cash Value Added) для банківських установ

Потрясіння світових фінансових систем довели необхідність допуску на фінансові ринки тільки фінансово стійких кредитних організацій. Це спонукає до вирішення проблеми оцінки ефективності діяльності комерційного банку і вжиття заходів щодо її підвищення. Головною метою і критерієм оцінки ефективності в сучасних економічних умовах є зростання ринкової вартості компанії / банку в цілому, що відбиває інтереси його власників, кредиторів, працівників, держави. Цей критерій придатний для практики комерційних організацій різного масштабу, різних галузей і організаційно-правових форм.

Сучасною економічною теорією опрацьовано ефективні інструменти для оцінювання ринкової вартості компанії, зокрема Збалансована система показників та методи концепції збільшення вартості компанії (Value Based Management). Поки що названі методики не знайшли широкого застосування в банківській системі України. Основна причина – відсутність грунтовних теоретичних розробок щодо цих питань, що визначає актуальність даної статті.

Питання оцінки та аналізу ефективності діяльності підприємств і фінансових установ зокрема розглядалися в працях таких науковців і практиків, як Дж.Сінкі, Дж.Долана, В.Кромонова, О.Лаврушина, Л.Бєлиха, О.Ширінського, В.Іванова, Б.Сазикіна, И.Никонової, А.Буздаліна. Вітчизняні науковці також проводять дослідження в даній сфері. Серед них – А.Мороз, М.Савлук, О.Шматов, Л. Примостка, Р.Шіллер. Незважаючи на численні публікації про проблеми оцінки ефективності діяльності банків залишаються невирішеними питання сутності поняття ефективності діяльності банку в сучасних умовах і вибору інструментів її оцінки.

Концепція грошової доданої вартості (цінності) (Cash Value Added, CVA) розроблена у 1996р. шведськими фінансовими консультантами Е.Оттоссоном и Ф. Вайсенридером.

Е.Оттоссон та Ф. Вайсенридер розглядають діяльність компанії як діяльність по здійсненню різного роду витрат та інвестицій, які приносять певний рівень прибутку. Інвестиції поділяються на стратегічні та підтримуючі. Під стратегічними інвестиціями розуміють інвестиції, які призводять до надходження грошових коштів і, тим самим, створюють додаткову вартість компанії. В процесі ведення управлінського обліку менеджмент витрачає цінний час на контроль та оцінку нестратегічних інвестицій, які, як правило, є результатом минулих стратегічних рішень. Витрачання часу на нестратегічні рішення також спотворює розуміння бізнесу менеджментом, так як доходність за нестратегічними інвестиціями дуже часто суттєво відрізняється від доходності стратегічних інвестицій (доходність, що має значення для інвесторів). Зосередження на нестратегічних інвестиціях також спотворює сприйняття менеджментом темпу бізнесу, оскільки частота нестратегічних рішень є значно більшою, ніж частота стратегічних рішень. Менеджменту слід зосереджуватися на здійсненні стратегічних інвестицій та сукупності нестратегічних інвестицій протягом тривалого часу, які будуть створені стратегічними інвестиціями. Це дозволить менеджменту визначитись, яка зі стратегій є найбільш прибутковою (наприклад, що краще: продовжувати економічне життя існуючих основних засобів чи виробити їх ресурс та придбати нові).

Основою моделі CVA є ефективне управління процесом здійснення інвестицій, які створюють додаткову вартість. Під інвестиціями Е.Оттоссон та Ф. Вайсенридер розуміють витрати організації, необхідні для реалізації стратегічних (тобто спрямованих на створення приросту цінності капіталу власників) рішень. Для здійснення такого приросту, необхідно досягти як мінімум створення додаткових стійких потоків грошових коштів. Такі кошти спрямовані на досягнення саме цієї мети і є стратегічними інвестиціями. Стратегічні інвестиції формують капітал організації, що може приймати матеріальну форму або виражатися в нематеріальних активах. Другий вид інвестицій — підтримуючі інвестиції, тобто витрати організації пов’язані з підтриманням раніше створеної цінності.

У діяльності банків розуміння сутності понять інвестор, інвестиція та їх видів, дещо інші, ніж на підприємстві.

Інвестор — (англ, investor — вкладник) — юридична або фізична особа, що здійснює інвестиції, вкладає власні, запозичені або інші залучені кошти в інвестиційні проекти. Інвестиційний капітал, що вкладає інвестор, може бути поданий у вигляді фінансових ресурсів, майна, інтелектуального продукту. Інвестор не просто вкладає капітал в бізнес, подібно до бізнесменів, але й здійснює довготривалі вкладення в досить великі проекти, пов’язані зі значними виробничими, технічними, технологічними перетвореннями, нововведеннями.[2] Коротше кажучи - Інвестор — особа або організація (в тому числі компанія, держава і т. д.), яка здійснює вкладення капіталу, що пов’язано з ризиком, тобто інвестиції. Наведені визначення терміну досить загальні. Проте існує велика кількість визначень цього поняття залежно від специфіки економічної діяльності, де воно застосовується. В рамках застосування моделі грошової доданої вартості (CVA) для банків інвестором буде будь-який власник залучених банком коштів: акціонери банку, які вклали кошти безпосередньо в капітал, вкладники фізичні або юридичні особи, власники поточних рахунків, банки та безпосередньо інвестори (в загальному розумінні), незалежно від строку, на який залучені ресурси. Інвестор банку – фізична або юридична особа, що є власником залучених банком коштів незалежно від терміну, на який кошти залучені. Зрозуміло, що інвестори в загальному розумінні та акціонери банку будуть інвесторами банку в будь-якому випадку, оскільки вони здійснюють довгострокові вкладення в банк з метою отримання прибутку. Вкладники банку (фізичні та юридичні особи) згідно моделі CVA є також інвесторами, оскільки вони вкладають кошти в банк на певний термін з метою отримання певного доходу у вигляді відсотків. Зазвичай такі особи не проводять глибокого аналізу стійкості та доходності банку, як це роблять акціонери та інвестори. Проте вкладники орієнтуються на доходність за вкладами та мають намір отримати дохід у вигляді відсотка. Власники поточних рахунків розглядаються як інвестори тому, що вони розміщують кошти в банку і ці залучені кошти мають свою ціну. Основною метою розміщення коштів в банку для власників поточних рахунків є не дохід, а здійснення розрахунків. Банк використовує залишки на поточних рахунках у своїй діяльності і має забезпечити їх повернення та сплатити плату за користування ними.

При побудові моделі грошової доданої вартості необхідно виокремити інвестиції, які є складовою грошових потоків банку. Залежно від того, чи інвестиція отримана банком чи банк здійснив інвестицію у певний проект, інвестиції в банку поділяються на звичайні інвестиції, стратегічні, підтримуючі, стабілізаційні та необтяжуючі.

Звичайні – це інвестиції, які надходять до банку від інвесторів. До звичайних інвестицій включаються надходження від різних осіб з метою отримання певного прибутку (надходження до статутного капіталу банку від акціонерів, субординований борг, кредити отримані банком від різних організацій, вклади розміщені фізичними та юридичними особами). Звичайні інвестиції є вхідним грошовим потоком для банку.

Стабілізаційні інвестиції є специфічними для банків і є вхідним грошовим потоком банку. Банк отримує стабілізаційні інвестиції від інвесторів. Виокремлення цього виду інвестицій має сенс для аналізу грошових потоків з огляду на специфіку банківських установ та їх регулювання. Регулювання банківської діяльності в усіх країнах здійснюють їх центральні банки. З огляду на важливість функціонування стабільної банківської системи та фінансового стану банків для економік країн, центральні банки в процесі регулювання можуть надавати банкам кредити на різний строк для підтримання установ. Мета надання таких коштів принципово відмінна від мети, що її переслідує звичайний інвестор: інвестор має за мету отримання прибутку, центральний банк має намір підтримати установу, банківську систему, стимулювати розвиток певних тенденцій (збільшення кредитування, забезпечення повернення вкладів, інше). Особлива мета цих інвестицій визначає і вартість таких ресурсів та мету їх використання. Загалом вартість таких ресурсів нижча, ніж вимагає звичайний інвестор.

Як і стабілізаційні інвестиції, необтяжуючі інвестиції також характерні тільки для банківської системи. Вони також є вхідним грошовим потоком для банку. Однією з функцій банківської системи є забезпечення розрахунків в країні (комерційних і некомерційних розрахунків), а також акумуляція вільних грошових коштів. Певні річ, кошти на некомерційні цілі акумулюються також в банках. Особливим видом тимчасово вільних коштів є кошти бюджетів різних видів та кошти політичних та інших некомерційних фондів, асоціацій та партій. Ці кошти розміщуються в банках, зазвичай, не з метою отримання прибутків, а для здійснення розрахунків та зберігання. Такі інвестиції ж не обтяжуючими для банку, оскільки власники необтяжуючих інвестицій не вимагають від банку високої рентабельності та розміщують кошти на певний обмежений час.

Стратегічні інвестиції формують основу бізнесу. Під стратегічними інвестиціями в моделі CVA розуміються витрати організації, які необхідні для реалізації стратегічних (тобто спрямованих на створення приросту цінності капіталу власників) рішень. Для забезпечення такого приросту необхідно добитися як мінімум створення додаткових вхідних стійких потоків грошових коштів. Стратегічні інвестиції є вихідним грошовим потоком коштів. Зрозуміло, що стратегічними інвестиціями в першу чергу для будь-якої галузі будуть вкладення коштів в діяльність, які приносять максимальний, стабільний прибуток і розвиток компанії в довгостроковому періоді. Таку діяльність можна назвати основною діяльністю. Для банків основною діяльністю є надання кредитів, забезпечення розрахунків, надання фінансових послуг клієнтам, робота з цінними паперами, інше.

Важливе значення мають також підтримуючі інвестиції, до яких відносяться витрати банку, пов’язані з підтриманням раніше створеної цінності. Іншими словами, це витрати на необоротні активи та витрати, спрямовані на забезпечення подовження отримання економічних вигід від раніше здійснених стратегічних інвестицій. Підтримуючі інвестиції формують вихідний потік грошових коштів.

Досягнення мети максимізації вкладеного капіталу вимагає використання нових підходів до управління компанією і відповідно нових методів оцінки ефективності діяльності бізнесу. Застосування методів доданої вартості вимагає глибокого аналізу і осмислення особливостей діяльності банків, врахування впливу цих особливостей на адаптацію методик. Банк виконує специфічну господарську діяльність, залучаючи кошти від населення та організацій та розміщуючі їх у вигляді кредитів. Це визначає відмінність понять «отриманих інвестицій» та «здійснених інвестицій» для банківських установ. Розуміння змісту інвестицій в банку, їх використання та доходності підвищує ефективність управління залученими коштами, дозволяє управляти доходністю банківських операцій, сприяє прийняттю стратегічних рішень щодо розвитку банку. Методика грошової доданої вартості є потужним інструментом оцінки ефективності діяльності банківських установ, який забезпечує менеджмент необхідною інформацією для прийняття рішень, їх контролю та оцінки.

Література:

1. «Оценка деятельности: новый вигляд», Запорожский Александр, Журнал «Управление компанией», №3, 2006г. Издательство «РЦБ», Москва.

2. Борисов А.Б. Большой экономический словарь. — М.: Книжный мир, 2003. — 895 с.

3. Cash Value Added - a new method for measuring financial performance, Study No 1996:1,Erik Ottosson & Fredrik Weissenrieder, 1996-03-01

4. Рассказов С.В., Рассказова А.Н. Стоимостные методы оценки эффективности менеджмента компании. Финансовый менеджмент №3'2002