Савка Т.М., Боднарчук І.Б.

Науковий керівник: к.е.н. Ворошан А.Д.

Буковинський державний фінансово-економічний університет, м.Чернівці

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ НА СВІТОВИЙ РИНОК ТОВАРІВ

У статті досліджуються основні показники експорту та імпорту України. Товарна структура експорту та імпорту, основні тенденції та напрямки покращення становища України на світовому ринку товарів.

Постановка проблеми. Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі виробничо-господарських зв’язків. В сучасних умовах головною формою міжнародних економічних відносин є зарубіжне інвестування, тому міжнародна торгівля за своїми масштабами й функціями в загальному комплексі міжнародних економічних відносин зберігає винятково важливе значення. Вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансфер технологій тощо. Економічний успіх будь-якої країни світу базується саме на зовнішній торгівлі. Ще жодній країні не вдалося створити ефективну і незалежну від будь-яких інших держав економіку, ізолювавши її від світової економічної системи та процесів глобалізації.

Структура й напрямки торгівлі окремих країн складаються під впливом зміни конкурентоспроможності їх товарів на світовому ринку.

Сьогодні ефективна інтеграція України в світовий економічний простір є невідкладним завданням розвитку її державності і економіки. Але для того, щоб цей процес приніс очікувані результати, необхідно усвідомити і реалізувати декілька важливих вихідних положень. Вони повинні ґрунтуватися на:

– чіткому усвідомленні своїх реальних можливостей в області виробництва і розподілу товарів і послуг;

– прогнозуванні тенденцій у змінах зовнішньоекономічного середовища (системи світового господарства), в якому повинне функціонувати національне господарство України;

– обґрунтованому виборі свого постійного місця в структурі сучасного світу і відповідному оформленні стратегічних альянсів;

– усвідомленні необхідних трансформацій національного господарства, які б змогли забезпечити ефективну взаємодію зі світовим господарством на основі високого рівня конкурентоспроможності економіки.

Мета статті. Дослідження та аналіз обсягів експорту та імпорту товарів Україною, та частки цих товарів у світовому обігу товарів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Даною темою займалися такі вітчизняні вчені та науковці: Д.Б. Ашихмін [1], О.І. Авраменко, М.В. Руденко [2], Т.М. Громова, О.М. Сидоренко [3], Б.А. Карпінський, В.Я. Дубик [4], Г.І. Коваль [5], Л.О. Лісова [6], Т.Г. Логутова, Л.Г. Капранова [7], О.Н. Слободян [8] та інші.

Виклад основного матеріалу. Україна лише входить у систему світового господарства, і від того, як цей процес відбуватиметься, залежать можливості подальшого економічного і соціального розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки.

Почнемо з того, що в процесі інтеграції в глобальний світовий економічний простір Україна стикатиметься з великими труднощами. Це обумовлюється наступним рядом причин:

– невизначеністю з основними напрямами і механізмом структурної перебудови економіки;

– активним конкурентним протистоянням на світовому ринку, гнучкістю стратегії і тактики іноземних і національних товаровиробників;

– наявністю несприятливого інвестиційного клімату;

– зростанням ціни на газ;

– стрімким зростанням соціальних витрат;

– недостатністю реформ у сільському господарстві.

Попри тривалу і глибоку економічну кризу, в Україні зберігаються передумови для створення конкурентноспроможної економіки і зміцнення позицій на міжнародних ринках – це насамперед багаті природні ресурси, вигідне географічне розташування, кваліфікована і порівняно дешева робоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і відносно ефективна система освіти.

На сьогодні Україна поступово активізує участь на світовому товарному ринку. Географія країн-партнерів поступово збільшується, разом з тим, структура експорту свідчить про незначну його диверсифікацію: частка металургійної, хімічної, нафтопереробної галузей і АПК становить 60%.

Проте, протягом останніх трьох років зовнішній торговельний оборот зменшується. Погіршується структура як експорту, так імпорту. Експорт продукції окремих галузей є неефективним, нерідко – просто збитковим. Сировинна спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку.

За січень-лютий 2012р. експорт товарів склав 10292,2 млн.дол. США, імпорт – 12144,7 млн.дол. Порівняно з відповідним періодом 2011р. експорт збільшився на 10,2%, імпорт – на 5,9%. Від’ємне сальдо становило 1852,5 млн.дол. США.

Зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснювала з партнерами із 187 країн світу. До країн СНД експортовано 37,6% від загального обсягу експорту, Азії – 28%, Європи – 23,1%, Африки – 8%, Америки – 3,1%. Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України - 27,4% від загального обсягу експорту, на відміну від Туреччини – 5%, Казахстану – 4%, Єгипту – 3,9%, Польщі – 3,8%, Італії – 3,4% та Індії – 3%.

Серед найбільших торгових партнерів у січні-лютому 2012 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року зросли експортні поставки до Єгипту − у 2,9 раза (за рахунок поставок зернових культур, чорних металів, насіння і плодів олійних рослин, а також жирів та олії тваринного або рослинного походження), Казахстану – у 2,1 раза (за рахунок поставок залізних локомотивів, виробів з чорних металів, реакторів, ядерних котлів та машин), Російської Федерації – на 12,9% (за рахунок поставки мінеральних палив, нафти і продуктів її перегонки, чорних металів, залізничних локомотивів, виробів з чорних металів, реакторів, ядерних котлів та машин, а також електричних машин), Польщі – на 4,6% (за рахунок поставки руд, шлаків, зол, чорних металів та електричних машин), Індії – на 2,3% (за рахунок поставок жирів і олій тваринного або рослинного походження та чорних металів). Експорт до Італії та Туреччини скоротився на 27,6 % та 12,3% відповідно [9].

У загальному обсязі експорту товарів за січень-лютий 2012р. порівняно з відповідним періодом 2011р. збільшилась частка зернових культур, мінеральних палив, нафти і продуктів її перегонки, виробів з чорних металів, механічних та електричних машин. Натомість зменшилась частка чорних металів, жирів та олій тваринного або рослинного походження, продуктів неорганічної хімії.

Таким чином, основу товарної структури зовнішньої торгівлі України становлять чорні метали та вироби з них, мінеральні продукти, продукти рослинного походження, механічні та електричні машини, продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості, засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби, жири та олії тваринного або рослинного походження.

У нинішніх умовах обсяг експорту України не відповідає можливостям товаровиробників і не забезпечує потреб країни у валютних надходженнях, зниження рівня інфляції.

Є підстави стверджувати, що потенціал екстенсивного розвитку експорту вже майже вичерпано. Необхідно впроваджувати якісні зміни – насамперед, змінити структуру експорту в напрямі збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту; підвищити ефективність експортних операцій; відновити присутність на традиційних ринках і зміцнити позиції на нових перспективних ринках; вдосконалити державне регулювання зовнішньої економічної діяльності.

Україна отримує з різних країн світу промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні товари, каву, цитрусові. Найтісніші економічні зв’язки існують з Угорщиною, Польщею. Вагомі здійснюються поставки донецького вугілля в Італію, Францію, Єгипет. Залізна руда вивозиться до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії.

Треба відзначити, що незважаючи на відносно розвинену промисловість в Україні, її продукція може конкурувати переважно на ринках СНД і в країнах, що розвиваються. Україна має значну сировинну базу, багаті родовища корисних копалин, але надмірний експорт мінеральної сировини за низькими цінами не приносить їй належних прибутків.

Агропромисловий комплекс також має потужну базу розвитку і можливість швидкої експортної спеціалізації, але низька продуктивність і якість продукції сільського господарства, стан технологій АПК стримують вихід України на світовий товарний ринок.

Також в Україні наявний потужний технологічний потенціал військовоопромислового комплексу та розвинений науковий потенціал, однак коштів на його ефективний розвиток, на впровадження наукових розробок виділяється не достатньо. За економічним і науковим потенціалом Україна входить до першої п’ятірки країн Європи, а за ефективністю використання замикає першу сотню країн.

Враховуючи тенденції розвитку світового господарства, Україні, на наш погляд, слід сконцентрувати зусилля:

– на розвитку сільського господарства;

– виробництві нових знань і нових технологій, заснованих на цих знаннях;

– розвитку традиційних видів товарів національної економіки та їх експорту.

У світі все сильніше відчувається нестача продовольства, а земельний фонд України (один з кращих у світі) використовується не повністю. Якщо збільшити площі посівів, оптимізувати структуру посівів і застосувати сучасні, інтенсивні агротехнології, тоді Україна зможе істотно збільшити об’єми експорту і зайняти гідне місце серед країн-експортерів сільгосппродукції. Природно-кліматичні умови України дозволяють їй вирощувати до 50 млн. т зерна і зернобобових, а також виробляти до 6-7 млн. т цукру-піску та здійснювати їх частковий експорт за кордон (наприклад, зернових – 7-8 млн. т, цукру-піску – до 2-3 млн. т щорічно). Природно-ресурсний потенціал України сьогодні оцінюється в 372, 5 млрд. дол. У структурному плані провідне місце належить земельно-ресурсному компоненту (44,38%), за ним йдуть мінеральний (28,26%), водний (13,08%), природно-рекреаційний (9,64%), рослинний (4,17%) та фауністичний (0,47%%) компоненти. У той же час тут знаходиться 25% світових чорноземів [9].

Важливою умовою входження України у світогосподарські процеси є відповідність вітчизняних соціальних та економічних стандартів міжнародним. Сьогодні Україна майже за всіма показниками соціального розвитку займає останні місця у світі. Те ж стосується й економічних показників. Наприклад, продуктивність праці є нижчою, ніж в США, в 10 разів, у Франції – 8 разів і т.д. Оплата праці в США вища за оплату праці в Україні у 12 разів, у Франції – майже в дев’ять [1, 185].

Україна має значні, природні конкурентні переваги: достатню чисельність висококваліфікованої робочої сили, вигідне географічне положення, багаті природні ресурси і т.д. Але це лише можливі потенційні переваги, які ще потрібно розвивати і реалізовувати. Для цього необхідне: багатостороннє забезпечення сприятливих умов для виходу України на світові ринки, підтримка вітчизняних експортерів, розробників імпортозаміщення товарів і творців конкурентоздатної продукції; створення ефективної банківської і гнучкої кредитної систем, гарантування прав власників валютних засобів і їх вільного (у рамках законів) використання; створення інфраструктури зовнішньої торгівлі і нової системи її інформаційного забезпечення; проведення гнучкої імпортної політики (тарифне регулювання, механізм обмеження імпорту, об’єми і перелік товарної номенклатури критичного імпорту; удосконалення системи державного регулювання зовнішньої торгівлі (правова база, приведена відповідно до міжнародних правил і стандартів, обмежений протекціонізм, комплекс нормативних документів); реалізація режиму вільної торгівлі з країнами СНД (без будь-яких виключень); подальше розширення торговельно-економічних стосунків між Україною і країнами Балтії і Північного Союзу; зміцнення і подальший розвиток торгівлі з Європейським Союзом (розширення доступу українських товарів на європейські ринки, зокрема - ядерних матеріалів, текстилю, мінеральних добрив, металургійної і сільськогосподарської продукції); використання можливості здобуття нових технологій і інвестицій від країн великої вісімки на основі взаємного захисту інвестицій.

На сьогоднішній день гостро постає питання щодо розробки та реалізації нової моделі розвитку економіки України орієнтованої на наукоємні технології. В Україні наукомісткість виробництва, як показник рівня використання у промисловості загальної маси потенційно прийнятних для запровадження результатів діяльності науково-технологічної сфери, в останні роки невпинно знижується. В абсолютному вираженні база цього показника вкрай низька – 0,67% в середньому для промислового комплексу.

Україна щодо більшості своєї продукції перебуває на тій стадії конкурентного розвитку, що зумовлена природними чинниками. Тому, для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки потрібно якомога швидше перейти до наступних стадій конкурентного розвитку, які зумовлюються капіталовкладеннями та інноваціями [4, 150].

Таким чином, є достатні підстави для висновку про те, що Україна має шанси для поліпшення своїх позицій на світовому ринку. Досягнення цього можливе лише за умови здійснення відповідної зовнішньоторговельної політики, коли, поруч з розвитком традиційного експорту, розвиватимуться й потенційні високо-технологічні експортні галузі відповідно до тенденцій на світовому ринку. Цього можна досягти за сприяння у структурній політиці виробництву товарів високого ступеня перероблення шляхом використання провідних технологій, які дадуть змогу ефективніше використовувати наявні ресурси.

Висновок. Отже, потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі такі: запаси мінерально-сировинних ресурсів (Україна володіє 5 % світових запасів мінеральної сировини); сприятливі кліматичні умови і родючі землі; наявність інфраструктури для надання послуг (зокрема з міжнародного транзиту нафти та газу); великий потенціал високотехнічних галузей промисловості.

Здійсненню ефективної експортної політики перешкоджає низка факторів, серед яких: низька конкурентоспроможність більшості готових виробів; повільний перехід на випуск нових товарів; відставання якості промислової продукції від світових аналогів; невідповідність продукції світовим стандартам; висока собівартість багатьох товарів (часто вище світової ціни). Усунення цих негативних факторів сприятиме більш активній інтеграції України до світового ринку товарів та послуг.

Слід вжити наступні заходи для поліпшення зовнішньої торгівлі України: підвищити рівень і якість продукції чорної металургії та важкого машинобудування; розвивати конкурентоспроможні виробництва аграрно-промислового комплексу; розвивати експорт ракетної й авіаційної техніки; розвивати і модернізувати транспортну інфраструктуру; залучати іноземний капітал для прискорення модернізації; створювати нові галузі та виробництва (рідкісноземельні метали, комп’ютери, мікроелектроніка тощо); розвинути міжнародний туризм до світового рівня; створити маркетингові та сервісні мережі на міжнародних ринках; збільшити закупівлі за кордоном новітніх технологій для створення нових конкурентоспроможних національних виробництв; активно впроваджувати міжнародні стандарти і процедури сертифікації; використовувати політичні та дипломатичні важелі впливу для забезпечення участі України у великих міжнародних коопераційних проектах; належним чином забезпечити інформатизацію зовнішньоекономічної діяльності; удосконалити фінансові механізми регулювання експорту.

Тому, зберігаючи присутність України на традиційних сегментах ринків експортної продукції, життєво необхідно забезпечити нарощування об’ємів українського експорту продукції з високою часткою доданої вартості. Відтак пошук ефективних механізмів та інструментів вдосконалення структури українського експорту та розширення присутності українських товаровиробників в секторі торгівлі середньо- та високотехнологічною продукцією стає першочерговим завданням економічної політики держави.

Список використаної літератури:

1. Ашихмін Д.Б. Особливості використання інструментів зовнішньоторговельної політики в умовах глобалізації / Д.Б. Ашихмін // Вісник Донецького університету; сер. “Економіка і право”. – 2009. – №1. - С.184-191.

2. Авраменко О.І. Тенденції розвитку світового господарства: стан і перспективи /О.І. Авраменко, М.В. Руденко // Економіка і регіон. –2009. – № 1 (20). - С.87-90.

3. Громова Т.М. Вплив світової економічної кризи на зовнішньоекономічну діяльність України / Т.М. Громова, О.М. Сидоренко // Вісник Хмельницького національного університету. - 2010. – № 1, T. 2. - С.260-267.

4. Карпінський Б.А. Фінансове забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної продукції – важливий чинник поглиблення зовнішньоторговельних відносин України з країнами Європейського союзу / Б.А. Карпінський, В.Я. Дубик // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.11. - С.146-153.

5. Коваль Г.І. Механізм регулювання ринку послуг: міжнародний та український аспекти / Г.І. Коваль // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Міжнародні економічні відносини. – 2009. – № 6. - С.138-143.

6. Лісова Л.О. Державна підтримка Українського експорту / Л.О. Лісова // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. – № 2, T. 1. - С.228-231.

7. Логутова Т.Г. Дослідження сегментної структури світового ринку / Т.Г. Логутова, Л.Г. Капранова // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності: - 2009. - С.256-258.

8. Слободян О.Н. Економічна оцінка наслідків приєднання України до світової організації торгівлі / О.Н. Слободян // Економіка, планування і управління в лісовиробничому комплексі. Національний лісотехнічний університет України. Збірник науково-технічних праць. Науковий вісник. – 2008. - № 18.7. - С.241-248.

9. Офіційний сайт Державного комітету статистики України – http://www.ukrstat.gov.ua.