Жмакіна М.С., К.е.н. Капінос Г.І.

Хмельницький національний університет, Україна

Управління розвитком машинобудівних підприємств

У статті розглянуто розвиток підприємства та управління розвитком підприємства, уточнено їх значення та економічний зміст. Описано проблеми управління вітчизняними підприємствами та розглянуто стан вітчизняного машинобудування.

In the article development of enterprise and management development of enterprise, their value and economic maintenance is specified. The problems of management domestic enterprises are described and the state of domestic engineer is considered.

Постановка проблеми. Характерною ознакою наших днів є процес глобалізації, внаслідок якого стираються межі регіонів та кордони країн, утворюється єдиний взаємопов’язаний ринковий простір. Швидкі зміни зовнішнього середовища вимагають швидких реакцій підприємства – одна із найістотніших умов стійкого розвитку системи. Такі зміни зумовлюють виникнення ряду проблем при управлінні розвитком машинобудівних підприємств. Більшість функціональних систем управління підприємствами, що утворились у роки адміністративно-командної економіки, перестали відповідати вимогам сьогодення. Науковці-економісти та керівники підприємств вважають, що удосконалення системи управління підприємствами є основною задачею у цій ситуації [1, 258].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед авторів, які значну увагу приділяють теоретичним засадам менеджменту, варто згадати таких зарубіжних: І. Ансофф, Х. Алфорд, М. Альберт, П. Друкер, М. Нортон, Д. Ньюстром, С. Пуртова, С. Смирнова, А. Файоль, Ф. Хедоурі, а також вітчизняних: В. Акулов, О. Ареф’єва, Д. Баркан, В. Денісов, В. Єфремов, О. Корєнков , Д. Коноков, О. Кузьмін, В. Лісепкін, В. Пономаренко, Ю. Порошин, А. Смолкін, І. Семенков, В. Тарасов, Л. Тарасевич, С. Хамініч, В. Ястремська, В. Яцура та ін., які розглядають проблеми ефективного управління розвитком підприємств у контексті реформування економіки.

Формулювання цілі статті. Окреслення дискусійних та невирішених питань загальної проблеми управління розвитком машинобудівних підприємств на підставі аналізу теоретичних досліджень і публікацій, дослідження законодавчої бази та ситуації в машинобудівному комплексі України.

Виклад основного матеріалу дослідження. Основою сучасного ринкового успіху є конкурентна раціональність, тобто уміння думати і діяти швидше, влучніше і етичніше.

Підприємство як економіко-виробничу систему можна розглядати як об’єднання двох підсистем – керуючої та керованої. Керуюча підсистема (суб’єкт управління) здійснює управлінський вплив на керовану підсистему (об’єкт управління ) – виробничий персонал, обладнання, сировину, технології тощо. Зв’язок між підсистемами здійснюється через обмін інформацією: від керуючої до керованої надходить управлінська інформація, а у зворотному напрямку – інформація про виконання раніше отриманих завдань, про стан керованої підсистеми, реакцію на щойно отримані розпорядження тощо. Вплив навколишнього середовища відображається через інформацію про фактори виробництва, кон’юнктуру ринку, законодавчі ініціативи тощо. Процес управління підприємством охоплює чотири послідовні етапи: реалізація конкретних функцій менеджменту (управління фінансами, кадрами, постачанням, збутом, підрозділами тощо) через загальні функції менеджменту (планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання); формування методів менеджменту як способів впливу керуючої підсистеми підприємства на керовану; формалізація методів менеджменту в управлінські рішення на альтернативних засадах; забезпечення впливу керуючої системи підприємства на керовану на засадах механізмів керівництва (влади, лідерства тощо) [4, с. 54–56].

Для ефективного управління розвитком системи необхідно чітко розуміти, що мається на увазі під її розвитком. Аналіз наукових публікацій щодо сутності цього терміна показав, що сьогодні не існує єдиного підходу до його розуміння. Різноманітні трактування цього терміна представлено у табл. 1.

Таблиця 1 – Трактування терміну «розвиток»

Джерело	Трактування терміну
Афанасьев Н.В., Рогожин В.Д., Рудыка В.И. Управление развитием предприятия: Монография. – Х.: ИД «ИНЖЭК», 2009. – 184 с.	Розвиток – процес, який ґрунтується на результатах науково-технічно годосягнення, що сприяє розвитку виробничих сил та задоволення потреб суспільства у товарах вищої якості. Процес розвитку безпосередньо пов'язаний із зростанням міри ефективності, покращенням бізнес-процесів чи управління ними, в результаті чого досягнутий кількісний чи якісний приріст корисного результату порівняно з попереднім рівнем.
Білодід І., Винник В. Словник української мови. Т. 8. – К.: Вид-во «Наукова думка», 2006. – 927 с.	Розвиток – процес, в результаті якого відбувається зміна якості чого небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого.
Гаврилишин Б.Д. Економічна енциклопедія. У 3-х томах.– К.: Видавничий центр «Академія»,2010.	Розвиток – закономірний (незворотний) процес кількісно-якісних змін у межах системи, її перехід у нову якість, досконалішу форму
Дяків Р. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера. – К.: Міжнародна економічна фундація, 2009. – 704 с.	Розвиток – процес руху від нижчого до вищого (до більших досягнень), в результаті чого відбувається зміна якості предмета, явища, діяльності, перехід до новішого, прогресивнішого.
Загородній А.Г., Вознюк Г.Л, Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – 3-тє вид., випр. та доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2010. – 587с.	Розвиток екстенсивний – розвиток виробництва за рахунок залучення додаткових ресурсів (матеріалів, техніки, робочої сили, коштів, тощо) та розвиток інтенсивний – розвиток виробництва за рахунок ефективнішого використання наявних ресурсів
Мельник Л.Г. Основи стійкого розвитку: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – 654 с.	Розвиток – незворотна, спрямована, закономірна зміна системи на основі реалізації внутрішньо властивих їй механізмів самоорганізації.
Раєвнєва О.В. Управління розвитком підприємства: методологія, механізми, моделі: Монографія. – Х.:ВД «ІНЖЕК»,2009.– 496 с.	Під розвитком доцільно розуміти процес формування нової структури, виражений у якісній зміні складу, структури і способу(моделей) функціонування системи, який спрямований на досягнення змінюваних глобальних цілей підприємства.
Стеченко Д.М., Григорович А.В., Дука А.П. Менеджмент. Словник-довідник: Навч. посіб. Для студ. ВНЗ. – Хмельницький: Видавництво «Поділля», 2011. – 587 с.	Розвиток – 1) процес, який характеризується як якісними, так і кількісними змінами від простішого до складнішого; 2) процес будь-якого роду змін різноманітних форм матерії. У суспільно-економічному житті розрізняють три типи розвитку: прогресивний, регресивний і стагнаційний. Суспільний розвиток спонукає матеріальне виробництво до постійних змін у всіх сферах діяльності. Ці зміни органічно включають всі інноваційні процеси.
Тодаро М.П. Экономическое развитие: Пер. с англ. – М.:ЮНИТИ, 2010. – 671 с.	Розвиток можна розуміти як багатовимірний процес, що включаєреорганізацію всієї економічної та соціальної системи

Аналізуючи вищеперераховані наукові джерела можна зробити висновок, що розвиток – це процес змін, перехід від одного стану до іншого, досконалішого порівняно з попереднім станом.

Проблема управління розвитком підприємства є складною та багатофакторною, складається із спектра комплексних задач, які визначають спектр комплексних підходів до її вирішення.

Управління розвитком машинобудівних підприємств – це управління однією з найважливіших галузей промисловості розвинутих країн світу. А рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного і промислового розвитку держави. Виняткове значення машинобудівного комплексу полягає у тому, що він виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби виробництва (робочі машини і апарати, верстати, технологічне і силове устаткування, контрольно-вимірювальні прилади, технічні засоби автоматики тощо), так і для галузей, які виробляють предмети споживання (машини для сільського господарства, технологічне устаткування для легкої і харчової промисловості), а також самі предмети споживання (легкові автомобілі, побутову техніку, телевізори, радіоприймачі, відеотехніку, годинники тощо). Машинобудування має багатогалузеву структуру і характеризується створенням спеціалізованих заводів і галузей, а також є основою для розвитку НТП.

Для машинобудування характерні спеціалізація і кооперування підприємств, бо для виробництва більшості сучасних машин потрібно десятки тисяч різноманітних деталей. Налагодити їхній випуск на одному підприємстві просто неможливо. Тому машинобудівні заводи часто мають вузьку спеціалізацію (подетальну й предметну). Машинобудівні підприємства повинні мати розгалужену мережу зв'язків з іншими підприємствами, які постачають деталі, сировину. За даними Держкомстату України у машинобудуванні приріст промислового виробництва у січні–жовтні 2011 р. відносно січня–жовтня 2010 р. становив 46,1% і був найбільшим серед основних видів промислової діяльності [5, с 90-92].

Основні проблеми машинобудівного комплексу України пов'язані із необхідністю розвитку економічних зв'язків у постачанні комплектуючих, втратою традиційних ринків збуту продукції, орієнтацією підприємств на випуск продукції військового призначення, технічною відсталістю і низькою, порівняно з міжнародними стандартами, якістю виробів, а також малоефективним управлінням підприємствами (див. табл. 2). Зараз важливо налагоджувати випуск різноманітних комплектуючих деталей усередині країни, урізноманітнювати асортимент і якість продукції, яка необхідна, насамперед, для власного споживання, а також має важливе експортне значення. В розвинених країнах світу машинобудування, як правило, визначає їх експортний потенціал і забезпечує від 32% до 40% всього експорту.

Таблиця 2 – Проблеми управлінням розвитком вітчизняних підприємств

Проблема	Характеристика проблеми
Недостатня кількість менеджерів відповідної кваліфікації	Незадоволена потреба у кадрах вищої ланки управління
Відсутність у підприємств чіткої стратегії розвитку системи управління	Понад 80% підприємств навіть не ставлять перед собою завдання довгострокового планування розвитку власної системи управління
Невміння імпортувати та впроваджувати нові технологічні та інформаційно-управлінські технології	У підприємств немає достатнього досвіду залучення до праці компетентних спеціалістів, а також системного та ефективного використання новітніх технологій
Неналежна мотивація праці управлінського персоналу	Відсутня мотивація використання знань у інтелектуальної еліти; недосконалий механізм оплати праці управлінського персоналу
Слабка орієнтація на формування та використання інтелектуального капіталу підприємств	Технології освіти максимально зорієнтовані на оцінку проблемної ситуації, а не на формування вміння її розв’язати
Відсутність досвіду управлінської роботи при здійсненні ЗЕД, відсутність досвіду співпраці з міжнародними корпораціями	В Україні більшість керівників мають технічну освіту; корпоративна культура нечітко виражена й залежить від керівника, який на інтуїтивному рівні дає їй оцінку і формує програму дій
Низький рівень корпоративної культури	Відсутність клімату соціального партнерства; вміння узгоджувати інтереси власників капіталу, менеджерів і працівників; конфлікт між необхідністю модернізувати управління і традиціями, що у ньому існують
Недостатньо платоспроможний внутрішній ринок та недостатньо розвинута ринкова інфраструктура	Ненадійні та недосконалі механізми залучення інвестицій
Недостатня державна підтримка виробників	Брак коштів, передбачених бюджетом на виконання державних програм розвитку машинобудування

Висновки. Україна переживає складні процеси становлення соціально орієнтованої ринкової економіки, які потребують дослідження та формування нової ефективної системи управління соціально-економічним розвитком підприємств. Так, перед підприємствами постає значна соціальна місія – їх розвиток сприяє прискоренню економічного розвитку держави, що дає змогу нейтралізувати безробіття та інші негативні явища ринкової економіки та забезпечити ефективний шлях самореалізації людини. Перед державою постає не менш важливе завдання – сприяння створенню сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до саморозвитку машинобудівного комплексу, який має забезпечити міцні підвалини утвердження України як високорозвинутої, соціально орієнтованої держави ринкового типу.

Окреслені проблеми управління розвитком машинобудівних підприємств є складними та багатофакторними, містять цілий спектр комплексних завдань, методи вирішення яких можуть бути предметом подальших досліджень .

Література

1. Дороніна М.С.Управління економічними та соціальними процесами підприємства. Монографія. – Харків: Вид. ХДЕУ, 2009. – 432 с.

2. Економічна енциклопедія у трьох томах / Голова редакційної ради Б.Д. Гаврилишин. – К.: Видавничий центр «Академія», 2009.

3. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту. – К.: Академвидав, 2008 – 414 с.

4. Мельник Л.Г. Основи стійкого розвитку: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. – 654 с.

5. Романенко В. Регіональні ринки продукції машинобудування в Україні // Економіка України. -2011. – № 6. – С. 90-92.