Економічні науки / 9. Економіка промисловості

Д. е. н. Борейко В. І.

Національний університет водного господарства та природокористування,

м. Рівне, Україна

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Для динамічного розвитку економіки будь-якої країни важливо щоб її товари відповідали кращим світовим зразкам та були конкурентними на міжнародних ринках. Такі товари не тільки приноситимуть доходи підприємствам, які їх виробляють, збільшуватимуть доходи державного бюджету, а й сприятимуть зростанню зайнятості населення, рівня заробітної плати працівників та створюватимуть попит на продукцію наукових та науково-дослідних установ.

Тому, кожна країна повинна дбати щоб пріоритет у її промисловому комплексі, де власне і зосереджуються найбільш складні виробництва, надавався новітнім, інноваційним зразкам. Саме на цьому напрямі розвитку національного господарства України наголошують увагу провідні вітчизняні економісти: О. Амоша, Ю. Гончаров, В. Геєць, Б. Данилишин, В. Мельник, В. Семиноженко, А. Чухно, М. Якубовський, В. Новицький та ін.

Так, на думку М. Якубовського, В. Новицького та Ю. Кіндзерського: «Динамічність світових економічних процесів – глобалізація, інтеграція, конкуренція, інновація – ставить перед національною економікою у цілому і перед промисловістю зокрема нові цілі та завдання, які є на порядок складнішими від тих, що вирішувалися в попередні роки» [1, c. 4].

Проте, як справедливо зазначає А. Чухно: «В Україні багато говориться про інноваційний розвиток, але, на жаль, практично нічого не робиться. У результаті інноваційних підприємств у нас усього 13 %, тоді як у 1990 р. їх було 36 %. У країнах ЄС найнижчі показники інноваційної активності мають Португалія і Греція (відповідно, 26 і 29 % підприємств), але й вони вдвічі перевищують показники України [2, c. 5].

Дійсно, протягом двадцяти років незалежності в Україні тільки декларувалися пріоритети високотехнологічних галузей а на практиці у національному валовому внутрішньому продукті постійно зростала частка видобувних та з низьким ступенем переробки виробництв Отримані ж прибутки від експлуатації природних ресурсів України нові власники вкладали не в інноваційні проекти а виводили в офшорні зони для власного збагачення. Таж незначна частина прибутків, яка поверталася в Україну та направлялася на модернізацію застарілих виробництв, які дісталися їй у спадок від Радянського Союзу, була недостатньою для освоєння новітніх виробів.

Сьогодні зусилля провідних країн світу направлені на збільшення виробництва електронної, електротехнічної та машинобудівної продукції. Значна увага приділяється, також, насиченню ринку побутовою технікою і товарами легкої та інших видів переробної промисловості. Україна ж в основному цю продукцію імпортує. Так, наприклад, за двадцять років (1990 – 2010 роки), виробництво в нашій країні телевізорів зменшилося в 54,5, ламп електричних – 2,1 машин пральних – 4,7, тракторів для сільського та лісового господарства – 20,4 автобусів – 4,7, легкових автомобілів – 2,1 рази [3].

Зазначене, само по собі, знизило конкурентноздатність вітчизняного промислового комплексу на внутрішньому та зовнішніх ринках. Однак, ситуація щодо можливості реалізації української машинобудівної продукції виглядає значно гіршою якщо оцінити її інноваційний рівень. При чому, якщо недостатню увагу промислових підприємств до оновлення своєї продукції в умовах економічної кризи (1991 – 1999 роки) ще можна пояснити, то такі ж їх дії після 2000 року об’єктивних пояснень не мають.

Проте, протягом 2000 – 2005 років кількість українських промислових підприємств, які впроваджували інновації, зменшилася з 1491 до 810, або в 1,8 рази. В наступні п’ять років цей показник в Україні дещо зріс, однак, у 2010 році він був меншим від показника 2000 року на 18,4 %. При цьому, якщо протягом 2000 – 2010 років кількість промислових підприємств України, що впроваджували нові технологічні процеси зросла з 416 до 522, або на 25,5 %, то тих, які освоювали виробництво нових видів продукції, зменшилася з 1372 до 615, або в 2,2 рази, а тих, що реалізували інноваційну продукцію – з 1352 до 964, або на 40,2 % (табл. 1).

Таблиця 1*

Кількість промислових підприємств України, що впроваджували інновації у 2000 – 2010 роках

Показники	Роки
	2000	2005	2010
Усього	1491	810	1217
– впроваджували нові технологічні процеси	416	402	522
– освоювали виробництво нових видів продукції	1372	630	615
– реалізовували інноваційну продукцію	1352	1022	964

* Таблицю складено за даними [3].

В результаті кількість впроваджених в промисловому комплексі України прогресивних технологічних процесів протягом 1995 – 2010 років зменшилася з 2936 до 2043 штук, або на 43,7 %. Щодо освоєння промисловістю України виробництва нових видів продукції, то тут ситуація взагалі катастрофічна. Якщо у 1995 році було освоєно 11472 найменувань нової продукції, то у 2010 – тільки 2408, що в 4,8 рази менше. Ще гірша ситуація з освоєнням виробництва нової техніки – цей показник зменшився із 9398 штук у 1995 році до 663 – у 2010, або у 14,2 рази (табл. 2).

Звичайно за таких умов про конкурентоспроможність вітчизняної машинобудівної продукції на міжнародних ринках говорити не приходиться. Тому, у її експорті переважає частка металургійних та хімічних товарів. При цьому, відповідальність за такі тенденції в розвитку вітчизняного промислового комплексу в більшій мірі несе держава і місцеві органи влади, оскільки, протягом 2000 – 2007 років питома вага підприємств у фінансуванні промислових інноваційних проектів складала – 74 – 88 %, а у 2008 – 2010 роках – 60 – 65 %.

Таблиця 2*

Інноваційна діяльність в промисловому комплексі України у 1995 – 2010 роках

Показники	Роки
	1995	2000	2005	2010
Впроваджено прогресивних технологічних процесів, шт. Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань - з них нової техніки, шт.	2936 11472 9398	1403 15323 631	1808 3152 657	2043 2408 663

* Таблицю складено за даними [3].

Водночас, протягом досліджуваного періоду, частка держави у фінансуванні інноваційної діяльності в промисловому комплексі тільки у 2000 році складала 7,7 %, а в інших роках – не перевищувала 2 %. Частка ж місцевих бюджетів у фінансуванні інновацій в промисловості не перевищувала 0,3 %.

Виходячи з проведеного аналізу, можна зробити висновок, що сучасні тенденції у функціонуванні промислового комплексу України гальмують його розвиток та роблять вітчизняну продукцію неконкурентною як на власному, так і на міжнародних ринках. Для зміни зазначеної ситуації, Україні необхідно значно збільшити видатки на фінансування інноваційних проектів в промисловості та передбачити пільги для підприємств які освоюють новітні вироби.

Література

1. Якубовский М. Концептуальні основи стратегії розвитку промисловості України на період до 2017 року / М. Якубовський, В. Новицький, Ю. Кіндзерський // Економіка України. – 2007. – № 11. – С. 4–20.

2. Чухно А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи її подолання / А. Чухно // Економіка України. – 2010. – № 12. – С. 4–13.

3. Статистичний щорічник України за 2010 рік [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua

Борейко Володимир Іванович,

академік АЕН України,

доктор економічних наук, професор

Національного університету водного

господарства та природокористування,

вул. Соборна, 11, м. Рівне, 33027.

Домашня адреса:

вул. Шухевича, 26/13,

м. Рівне, 33016,

E-mail: Vib28@mail.ru