Жінка в політиці

Чи повинна жінка займатися політикою? Ця проблема постала дуже давно, але дату визначення питання можна вказати абсолютно точно. У 1791 році в розпал Французької революції маловідома письменниця Олімпія де Гуж прорекла: «Якщо жінка має право зійти на ешафот, то вона повинна мати право піднятися на трибуну». Така необережна заява коштувала письменниці життя, але вона ж принесла їй безсмертя [1].

Роль жінки у суспільстві являє собою суперечливе питання, яке цікавить людство протягом усієї історії його існування. Ще древні греки приділяли велику увагу місцю жінки у суспільно-політичних відносинах того часу, а розвиток ця тема знайшла у працях древньоримських філософів, що було пов’язане із великою увагою до демографічних процесів. Новий виток розвитку ця проблема отримала вже в епоху Просвітництва у працях французьких дослідників, зокрема можна відзначити Ж.-Ф. Лафіто, якого підтримали німецькі історики І. Я. Бахофен та Л. Г. Морган.

Великий вплив на статус жінок мало запровадження християнства. Християнська ідеологія проповідує рівність усіх людей перед Богом. А в епоху Просвітництва вперше розглядаються питання про можливості розвитку жіночих інтелектуальних здібностей і про жіночу освіту.

Мета роботи – проаналізувати роль жінки у політиці, підкреслити її значущість у сучасному світі.

Вважається, що дискримінація – явище природне, пов'язане з біологічною сутністю жінки, що істотно обмежує потенціал її соціальної активності. Однак у Швеції жінка може бути депутатом парламенту і мати 3-4 дітей, які прекрасно виховуються в дитячих садках, де по 5-6 осіб у групі. У Шведському парламенті є спеціальна кімната для годуючих матерів. У Фінляндії президент – Тар'я Халонен – жінка, прем'єр-міністр – жінка, мер Гельсінкі – жінка. Ці показники свідчать про високий рівень розвитку скандинавської держави, яка ще сто років тому була слабким нерозвиненим придатком Російської імперії.

Тенденція посилення ролі жінок у політиці аж до обрання їх президентами і прем'єрами поступово стає символом сучасності.

Наприклад, у німецьких виборчих органах введені квоти на представництво чоловіків і жінок: так, в партії Християнського демократичного союзу 30% місць повинні займати жінки, а в партії Зелених - 50%. Квотування існує навіть на рівні земельних рад, тобто в органах місцевого самоврядування. Для довідки: в парламенті Швеції жінки складають 40%, в Норвегії - 9,4%, у Фінляндії - 33,5%, в Данії - 33% [2].

Щоб успішно змагатися з чоловіками, жінка повинна бути набагато обдарованнішою за чоловіка і не дуже жіночною. Як відзначають соціологи, на верхи влади потрапляють лише жінки, які пройшли жорсткий відбір: освічені, які мають за собою підтримку тієї чи іншої політичної партії або сімейну традицію – кар'єру батька, чоловіка (Індіра Ганді, Беназір Бхутто); частіше всього немолоді, коли стать вже нікого не шокує. Більш того, жінка, яка йде в політику, повинна бути мужньою.

Досягнення гендерної збалансованості у політиці – мета кожної держави, бо таємниця гармонії та процвітання полягає в балансі протилежностей. Сама природа надає нам зразки досконалості: позитивні та негативні заряди, інь і ян, вогонь та вода. Чоловік та жінка – це недосконалі істоти, які народжені доповнювати, урівноважувати один одного. Вони мають різну вдачу, риси, тому моногамний уряд не може бути досконалим. Історично склалося, що чоловік і жінка виконували різні функції. В той час, коли чоловік полював, здобував м’ясо чи воював, щоб відстояти територію, жінка обробляла це м’ясо, підтримувала затишок в оселі, облагороджувала побут чоловіка та піклувалася про подовження його роду. Здатність до відтворення життя наклала відбиток на вдачу жінки. Вона є більш розсудливою, обережною у діях, ніж чоловік, бо жінка генетично відчуває відповідальність не тільки за своє життя, а й за безпеку найрідніших, тому жінка ніколи не піде на невиправданий ризик. Неважко помітити, що в більшості країн, які знаходилися у катастрофічному положенні, на межі краху саме в цей час до влади приходила жінка. У тяжкі часи спустошення, безвихідності народ особливо гостро потребує безпеки та спокою. І жінка, яка несе відповідальність за всю країну, постає в образі Матері, яка захистить кожного від негараздів. Статистика свідчить, що держави, які мають у своїх парламентах і урядах менше 25-30% жінок, не мають успіху в вирішенні проблем охорони материнства і дитинства, прав дитини, соціального захисту. Світова практика доводить: для жінок на перший план виходять питання екології, охорони дитинства, охорони здоров'я, соціального захисту населення, що знаходяться на периферії інтересів чоловіків. В той час, коли чоловік схильний до завоювань, жінка концентрується на мирному будівництві і внутрішніх реформах.

Ось і Нобелівська премія миру 2011 року дісталася жінкам: президенту Ліберії Еллен Джонсон-Серліф, ліберійській активістці Леймі Гбові і правозахисниці Тавакуль Карман з Ємену – за «ненасильницьку боротьбу за право жінок на повноцінну участь в зусиллях з досягнення миру». Хоча до цього протягом п'яти років Нобелівську премію миру отримували чоловіки, навіть іноді зовсім далеким від мирних дум і дій. Еллен Джонсон-Серліф - перша в історії африканська жінка, демократично обрана на пост президента. Вважається, що війна в Ліберії в 2003 році закінчилася завдяки матері шести дітей Леймі Гбові. У 2002 році вона організувала масовий рух ліберійських жінок за мир. Нарешті, Гбові сама провела переговори з досягнення миру з представниками країн, які підтримували воюючі сторони. І президент країни Чарльз Тейлор, який не поспішав з мирними ініціативами, змушений був піти на перемир'я.

Варто зазначити, що лише в 2005 році кувейтські жінки отримали право голосу. Тоді ж міністром уряду Кувейту стала Масума аль-Мубарак.

Однак жодна з жінок-політиків не залишила такого глибокого сліду в історії всесвітньої політики, як «Залізна Леді» – прем'єр-міністр Англії Маргарет Тетчер, яка управляла країною, керуючись виключно правилами послідовного консерватизму. Тетчер була на посту прем'єр-міністра з 1979 по 1990 рік. Політичне кредо Маргарет Тетчер очевидно з її наступного висловлювання: «Краще правило для політика: якщо хочеш щось сказати – запитай ради чоловіка, якщо хочеш щось зробити – запитай жінку» [3].

На жаль, українське суспільство поки не готове прийняти жінку-політика. Про це свідчать дані чисельних соціальних опитувань, що стали дуже популярними останні кілька років. Причина цього є не лише у нехтуванні правами жінок суспільством, а й у певному небажанні чи страсі самих жінок реалізуватися у доволі «чоловічих» сферах життя, зокрема – політиці. Жінки мають право і мають власний вибір, але вони не завжди ними користаються. Згідно зі світовою класифікацією ООН, Україна за кількістю в парламенті жінок посіла 115 місце зі 145 можливих.

Конституція України всім гарантує рівні права, але на практиці дещо інша картина. Наприклад, кількість представників жіночої статі у владі всіх рівнів досить низька. І чим вище орган влади, тим менше жінок ми зустрінемо там – і в нашому парламенті 6-го скликання їх тільки 8,1%. Але це теж можна вважати прогресом, бо у Верховній Раді 1-го скликання жінки складали лише 2%, а 4-го – 5,1%. Навіть в органах місцевого самоврядування жінки в основному є лише заступниками чоловіків-керівників. Недарма існує жарт: «Головна посада жінки – бути заступником чоловіка».

За останні роки все більше проявляється тенденція до незалежності жінок. Якості чоловіка – захищати і приймати рішення – виявляються все слабше. А жінки все частіше стають відповідальними і за себе, і за своє життя. Більшість наших проблем – це не проблеми окремо чоловіків або окремо жінок. Це проблеми нашого життя, і треба вирішувати їх разом. Життя жінки-політика – це її робота. Деякі люди працюють, щоб жити. Жінки-політики живуть, щоб працювати. Ніколи нічого не роблять тільки з тієї причини, що так роблять їх друзі. Можливо, саме жінки врятують нашу планету від усіх руйнувань і нещасть, які вона зазнала, саме жінки покладуть край війнам, і на Землі буде процвітати мир.

Перелік використаних джерел:

1. Нєжина Л.П. Місце жінки у політиці: кухня чи ешафот // Л.П. Нєжина / Соціальна Україна. – 2011. – №11. – С. 32-37

2. Оксамитная С.О. Жінки в політиці: міжнародний досвід для України // С.О. Оксамитная, Я.Т. Свердлюк / Жінки та політика. – 2010. в – №3. – С.74-88

3. Севастова Ю.І. Маргарет Тетчер – скарб Англії / Ю.І. Севастова. – Львів: Маркс, 2004. – 211 с.

4. Жінка на порозі XXI століття: становище, проблеми, шляхи соціального розвитку: Зб. матеріалів Всеукраїнського конгресу жінок, Київ, 21–23 травня 1998 року. – К., 1998.