Арванов А.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла

Туган-Барановського

Ґендерні стереотипи: від минувшини до сьогодення

Ґендерні стереотипи, як і інші види соціальних стереотипів – це невід’ємний атрибут повсякденного мислення, самоусвідомлення та взаємодії індивідів у соціальному просторі. Вони формуються протягом тривалого часу, мають давню історію й є досить поширеним сьогодні. Стереотипізація це необхідний і важливий когнітивний процес, який опосередковує поведінку людини, допомагає її орієнтації.

Питання про ґендер набуває актуальності в сучасному суспільстві насамперед завдяки поширенню феміністичного руху ще в 70-х роках ХХ ст. на Заході, а з початку 90-х – і на теренах колишнього соціалістичного табору. Ґендер – це соціальна організація біологічних статевих відмінностей, по суті, це набір соціальних ролей. Стереотипи з приводу ґендеру відображають погляди суспільства на поведінку, котра підходить чоловікам чи підходить жінкам. Ґендерні очікування впливають на розвиток особистості чоловіка і жінки, спонукаючи їх наслідувати певні статево співвіднесені норми поведінки, види діяльності, громадські та сімейні ролі. Отже, ґендерні стереотипи – це сформовані в культурі узагальнення про поведінку чоловіка та жінки в повсякденному житті.

За останні десятиліття зацікавлення науковців ґендерними стереотипами посилилося, адже вивчення широкого кола питань, які пов’язують з різними аспектами ґендерних стереотипів має, безперечно, не лише теоретичне, а й практичне значення. Отже, ґендерним стереотипам присвячені дослідження таких зарубіжних науковців: К. Гуічі, С. Шермана, О.А. Вороніної, О.М. Здравомислової, А.В. Кіріліної та інших. В Україні також спостерігаємо інтерес до ґендерної тематики в роботах Л. Леонтьєвої, І. Тарасенко, Є. Бистрицького та інших вітчизняних дослідників. Разом із тим, формування якісно нового комплексу ціннісних орієнтацій та настанов сучасної жінки відкриває широку царину для досліджень тенденції зміни ґендерних стереотипів у ХХІ ст.

Ґендерні ролі як правило формуються культурною й релігійною традицією. Християнська культурна традиція характеризується тим, що протягом століть виключає жінку зі сфери управління й лідерства. Основа християнського вчення про родину – патріархальність. Ставлення християнського духівництва до жіночого роду спричинили негативне ставлення до жінки в усій Європі й іншому християнському світі. Християнська культура асоціювала жінку винятково з домашньою сферою, родиною.

Буржуазне суспільство породило багато псевдотеорій щодо неповноцінності жінок. А. Шопенгауєр, Ф. Ніцше, О. Вейнінгер та інші твердили, що за своєю природою жінки брехливі, зрадливі, невдячні. А. Шопенгаур підкреслював, що жінці за її натурою потрібен господар, і що найблискучіші представники цієї статі ніколи не виробили нічого істинно великого та самобутнього.

У ХІХ ст. ми спостерігаємо принципово нове ставлення до жінки, що знайшло своє відображення і в поглядах науковців тих часів. Цю тенденцію започаткували соціалісти-утопісти ХІХ ст., особливо Ш. Фур’є. Він писав, що прагнення зробити всіх жінок домашніми господарками свідчить про хибність соціального механізму. Йому першому належить думка про те, що в кожному суспільстві рівень емансипації жінки є природним показником загальної емансипації. Вагомий внесок у цю проблему вніс А. Бебель. У своїй книзі «Жінка і соціалізм» він дав глибокий аналіз шляхів соціального визволення жінки, необхідність їй займатися творчою діяльністю. Він твердив, що жінка досягне повної досконалості, коли стане рівноправним членом суспільства, нарівні з чоловіком матиме можливість розвиватися фізично і розумово, доб’ється визнання своїх прав.

Альтернативні точки зору на роль жінки в суспільстві існують і зараз у вигляді двох ідеологій – патріархальної та егалітарної. Перша твердить, що світ стоїть на «природних основах». Їх руйнація веде до руйнації суспільства. Під «природними основами» розуміється розподіл функцій в сім’ї та суспільстві. Жінка – це мати, господиня, берегиня дому, тому дім – це світ жінки. Чоловік здобуває засоби існування для сім’ї, він громадський діяч і здійснює зв’язок сім’ї із суспільством. Такий розподіл функцій вважається природним, бо статеві відмінності більш суттєві, ніж індивідуальні, особисті. Залучення жінок у громадське виробництво вже привело до негативних наслідків у сім’ї, моральної розпусти, розпаду родин, до фемінізації чоловіків. Прихильники патріархальної теорії свій консерватизм щодо жіночих проблем часто прикривають піклуванням про жінок, ігноруючи нерівність у соціальному плані. Егалітарні відносини між чоловіком і жінкою ґрунтуються на взаємодоповненості їх у сім’ї та суспільстві. Для кожного повинен бути простір вільного вибору.

Таким чином, хоча відбулася відповідна трансформація поглядів на роль жінки в суспільстві, але пережитки патріархату у суспільній свідомості вимагають, щоб їх продовжували долати.

Отже, проаналізувавши процес формування ґендерних стереотипів, можемо зробити висновок, що стереотипи проявляються на всіх стадіях розвитку людини та в різних сферах її діяльності. Соціальні та ґендерні ролі, які

виконують в суспільстві чоловіки та жінки, зумовлені існуванням ґендерних

стереотипів, або навпаки; суспільство саме вирішує, які уявлення стосовно

ґендерних ролей та поведінки потрібні для ефективного функціонування.

Список використаної літератури:

1. Галустян Ю.М., Новицька В.П. Деякі аспекти гендерної ідентифікації та соціалізації особистості / Ю.М. Галустян, В.П. Новицька // Український соціум. – 2011. – № 1 (3). – C. 7–13.

2. Кісь О. Моделі конструювання гендерної ідентичності жінки в сучасній Україні / О. Кісь / / Незалежний культурологічний журнал. - 2010. - № 27. - С. 37-58;