Психология и соціологія/ 8. Педагогическая психология

Довженко О.А., Соловей М.С.

Сумський національний аграрний університет, Україна

Педагогічний такт.

Узагальненим виявленням стилю спілкування педагога є педагогічний такт, у якому акумульовано всі складові педагогічної культури педагога і який є одним із основних показників педагогічної майстерності. Педагогічний такт — це педагогічно грамотне спілкування в складних педагогічних ситуаціях, уміння знайти педагогічно доцільний і ефективний спосіб впливу, відчуття міри, швидкість реакції, здатність швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальне рішення.

Педагогічний такт вимагає самовладання, емоційної врівноваженості, критичності і самокритичності в оцінці своєї праці, нетерпимості до шаблону, формалізму, застою думки і справи, до бюрократизму і пихи. Педагогічний такт реалізується через мову і стиль поведінки. Сутність педагогічного такту полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливі педагога на студентів, у вмінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування. К. Д. Ушинський писав, що жоден педагог "ніколи не може стати хорошим вихователем- практиком без такту".

Основні показники педагогічного такту науково-педагогічного працівника:

- людяність без зарозумілості;

- вимогливість без брутальності та причепливості;

- педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності студента;

- вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без зухвалості, без зарозумілості;

- уміння слухати співрозмовника, не виявляючи байдужості та вищості;

- урівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування, без дратівливості та сухості

- простота в спілкуванні без фамільярності та панібратства, без показухи;

- принциповість і наполегливість без упертості;

- уважність, чутливість і емпатичність без їх підкреслення;

- гумор без посміху;

- скромність без удаваності.

Удосконаленню педагогічного такту науково-педагогічного працівника сприяє так званий соціальний інтелект, який трактують як особливу індивідуальну рису, що дає змогу розуміти студента, усвідомлювати мотивацію його поведінки, розпізнавати найсуттєвіші риси індивідуальності. Ця якість виявляється як:

- просоціальна спрямованість, готовність до співпраці, особиста зацікавленість у добробуті інших;

- соціальна ефективність як очікування успіху в розв'язанні міжособистісних проблем;

- емпатичний інтерес та особисте співчуття, які забезпечують декодування невербальних ознак емоційних переживань;адекватне визначення ціннісних аспектів ставлення до себе й до інших.

Отже, педагогічний такт виховують, його набувають разом з педагогічною культурою і він виявляється в педагогічній діяльності. Він є показником зрілості науково-педагогічного працівника як майстра своєї справи. Це великий засіб, за допомогою якого студентів можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників.

Педагог у вищому навчальному закладі повинен працювати над формуванням власного педагогічного такту й постійно його вдосконалювати. Якщо раніше студенти погоджувалися на позицію підпорядкованого, то тепер вони прагнуть до ситуації співпраці, а вона передбачає певні вимоги до організації спілкування: діалогічність, взаємну довіру, реальний психологічний контакт, здатність науково-педагогічного працівника відмовитися від диктату й перейти до взаємодії. Обов'язковою вимогою студентів є наявність педагогічного такту, який виявляється у зовнішньому вигляді науково-педагогічного працівника, у тоні спілкування, у самовладанні, в умінні без грубощів досягти бажаних результатів.

Багато труднощів і невдач у педагогічній діяльності науково-педагогічного працівника зумовлено саме недоліками сфери професійно-педагогічного спілкування, оскільки лише воно забезпечує досягнення мети навчання та виховання і визначає характер взаємодії між двома головними суб'єктами педагогічного процесу. Відомий російський психолог В. А. Кан-Калик виокремлює кілька стилів педагогічного спілкування.

- Спілкування на основі високих професійних настанов педагога, його ставлення до педагогічної діяльності загалом. У вищій школі інтерес у спілкуванні стимулюють ще й спільні професійні зацікавлення, особливо на профільних кафедрах.

- Спілкування на основі дружнього ставлення. Цей вид комунікації передбачає захопленість спільною справою. Педагог виконує роль наставника, старшого товариша, учасника спільної навчальної діяльності (але слід уникати панібратства).

- Спілкування-дистанція. Найбільш поширений тип педагогічного спілкування, за якого постійно є дистанція у всіх сферах: навчанні — з посиланням на авторитет і професіоналізм; вихованні — на життєвий досвід і вік. Такий стиль формує взаємини "науково-педагогічний працівник — студенти".

- Спілкування-загравання. Воно властиве молодим науково-педагогічним працівникам, які надмірно прагнуть популярності. Таке спілкування забезпечує лише фальшивий, дешевий авторитет.

Як правило, у педагогічній практиці поєднуються стилі в певній пропорції за домінування одного з них. Щоб оволодіти високим рівнем професійно-педагогічного спілкування зі студентами, треба добре знати його психологічні, змістові й процесуальні основи.