Мурзінова М.М., Скрипюк Д.Ю.

Науковий керівник: Бєлєнькова О.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

МОНЕТАРНІ ВІДНОСИНИ В ЕПОХУ СТАНОВЛЕННЯ ІНДУСТРІАЛІЗМУ

Протягом середніх віків та на початку індустріальної епохи золото і срібло використовувались як гроші, що надавало цій системі зовнішніх ознак біметалізму. Обидва метали мали офіційне котирування і грошові одиниці співвідносились з обома металами у встановлених пропорціях. Насправді ця монетарна система не була біметалічною. В багатьох країнах довгий час не робилося спроб примусового дотримання вартості грошей випущених монетним двором. Премію можна було отримати на основі ринкового співвідношення обох металів. Фактично монетарна система мала єдиний стандарт. Ряд країн були однаково зацікавлені у видобуванні і нагромадженні обох металів, а споживачі віддавали перевагу одному з них. В такому випадку монетний двір орієнтувався на один метал.

Не можна з впевненістю стверджувати, що це був результат цілеспрямованої політики, хоча в окремих випадках були серйозні підстави для таких припущень. Згідно з головними постулатами політики раннього меркантилізму монетарна система була спрямована на скорочення експорту монет і зливків.

В багатьох країнах експорт дзвінкої монети був заборонений, але для певної категорії торговців були винятки, які передбачали отримання ними спеціальних ліцензій. Усі ці обмеження зменшували міждержавні потоки дзвінкої монети, гальмували валютний бізнес та грошове регулювання.

Завдання підтримки стабільності в межах біметалічної системи, через постійний контроль за світовими цінами на золото і срібло, випало на Францію. Виконання цієї функції створило чимало проблем в період з 1815 по 1850 рр., коли стан попиту і пропозиції на обидва метали був практично стабільним. Деякий час спостерігалось вилучення срібла з обігу, так як випуск золота постійно знижувався і його високо цінували по відношенню до срібла. Та Франція володіла відносно великими запасами обох металів і була готова поглинути срібло за рахунок золота, не приймаючи єдиного срібного стандарту.

Для країн, що бажали використовувати золотий стандарт, потрібно було задовольнити п'ять основних вимог:

• розрахункова грошова одиниця мала бути прирівняна до певної ваги золота;

• золоті монети мають циркулювати всередині країни і будь-які банківські банкноти в обігу можуть бути конвертовані у золото за потребою;

• інші монети в обігу є залежними від золота;

• жодних юридичних заборон не має бути накладено на розплавлення золотої монети в злиток;

• вільний експорт золотої монети і злитку.

Наявність фіксованого обмінного курсу протягом тридцяти років, напередодні Першої Світової війни було безпрецедентним в історії міжнародних економічних відносин.

Беручи до уваги те, що фунт стерлінгів використовувався для фінансування великої частини міжнародних ділових операцій у XIX ст, золото ж залишалося засобом врегулювання різного роду балансів, які не могли бути вирішені якимось іншим шляхом. Крім того, міжнародне визнання стерлінга в сплаті боргів залежало від вільного його обміну на золото.

Основна грошова одиниця кожної країни мала встановлений золотий вміст, відповідно до золотого стандарту. А згодом цінність валюти кожної з країн було встановлено відповідно до всіх інших валют за "грошовим паритетом" або "паритетом" цінності. Проте, якщо курс паритету обміну між двома валютами був встановлений відповідно до золотого вмісту кожної з валют, то ринковий валютний курс визначався співвідношенням попиту й пропозиції. Проте при золотому стандарті той факт, що резиденти з держав-партнерів могли легко експортувати та імпортувати золото наклало межі, згідно з якими, ринковий курс міг зростати або спадати відносно до паритетного курсу.

Вартість перевезення золота від одного фінансового центру до іншого допускало певні похибки в міжнародному обмінному курсі. Тому ринковий курс міг коливатись відповідно до відношення попиту і пропозиції на дві валюти і був названий "золота імпортна точка" і "золота експортна точка" Ці обмежені обмінні курси були встановлені за коштовністю, вищою чи нижчою паритету цінності, визначеному за вартістю перевезення золота.

Звичайно, більшість торгових операцій проводились би через міжнародний обмін, та лише великі і постійні дисбаланси між двома країнами сприяли б руху золота. Але поки потоки золота забезпечували короткочасне збалансування попиту і пропозиції для міжнародного обміну, вони очевидно не могли бути стійкими безмежно, оскільки країна була б неспроможна здійснювати постійний експорт золота, при цьому не вичерпуючи запасів металу. Імпорт золота міг би продовжуватись, швидше за все, протягом тривалішого періоду, хоча в кінцевому рахунку торговельні партнери країн-імпортерів вичерпають їхні запаси золота.

Дані теоретичні постулати відображають систему "ідеального" золотого стандарту. Однак реальна практика висвітлила ряд суперечностей та невідповідностей її механізму в нових умовах розвитку економіки та світогосподарських зв'язків на початку XX ст.

Система золотого стандарту була надто жорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від видобутку монетарного золота. Найбільша її влада полягала в тому, що функціонування золотого стандарту вступало в суперечність з національно-державною формою організації господарського життя і перешкоджало проведенню окремими державами незалежної грошово-валютної політики. Безпосередньою реакцією на збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотого запасу, що обмежувало можливості Центральних банків щодо регулювання грошових і валютних відносин.

Вказані проблеми і суперечності найгостріше проявлялись під час обставин, зокрема, пов'язаних з воєнними діями Першої Світової війни. Уряди потребували додаткових фінансових ресурсів шляхом емісії паперових грошей, а система золотого стандарту обмежувала її кількість обсягом золотих запасів країни. Дана нерозв'язувана суперечність призвела до відмови країни від золотого стандарту і запровадження інших, урізаних форм міжнародних монетарних відносин.