Логвиненко В.І.,

докторант Донецького державного університету управління

Методологічні підходи щодо особливостей реформування і розвитку житлово-комунального господарства регіону

 

Методологічні проблеми реформування і розвитку житлово-комунального господарства мають розглядатися на тлі загальноекономічних проблем територіальної організації продуктивних сил як оптимального сполучення його окремих функціональних структур – системи природокористування, розселення, виробництва та інфраструктури. Дослідження, що здійснюватимуться саме у такому напрямі, дозволяють визначити найбільш перспективні шляхи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури у взаємозв’язку з розв’язанням найбільш актуальних проблем сучасного регіонального розвитку.

Виходячи з цього твердження, сутність запропонованого методологічного підходу в дослідженні особливостей реформування і розвитку житлово-комунального господарства регіону полягає в таких вихідних положеннях.

По-перше, сутнісні риси реформування і розвитку житлово-комунального господарства можуть бути розкриті через визначення основних складових організаційно-економічного механізму розвитку, розміщення і функціонування цієї сфери господарювання.

По-друге, методологічно важливим є обґрунтування специфіки житлово-комунального господарства як соціально орієнтованого об’єкта регіонального управління з урахуванням його взаємозв’язків і взаємозалежностей у регіональній господарській системі.

По-третє, основою дослідження має бути системний аналіз, який передбачає розгляд об’єкта у складній системі координат, сформованій регіональною економікою, а також поєднанням соціальних, економічних, екологічних та інформаційних аспектів.

По-четверте, методологічні принципи системності, структурності, пропорційності, цілісності продуктивних сил регіону та його окремих виробничих і невиробничих ланок мають виступати підґрунтям щодо оцінки досконалості реформування і розвитку житлово-комунального господарства.

По-п’яте, для рішення такого питання як реформування і розвиток ЖКГ повинно щоб розвивалися інфраструктура сучасного інформаціологічного суспільства, стратегічні ресурси інформаціологізації, інформаціологічні технології, задоволення потреб людей в інформації та інформаціологічній продукції. Для чого повинно забезпечити високий інформаціологічний рівень держави та її регіонів.

Враховуючи ці положення та спираючись на теоретичні розробки стосовно територіальної організації продуктивних сил регіону та його господарського комплексу [1], реформування і розвиток житлово-комунального господарства доцільно розглядати як систему поєднання окремих структурних елементів різного ієрархічного рівня – від регіонального до локального. За таким методологічним підходом в ієрархічній будові територіальної структури ЖКГ регіону структурними елементами першого порядку виступають обласні ЖКГ; ланку другого порядку становлять ЖКГ адміністративних районів; третього – локальні ЖКГ населених пунктів, тобто міст, сіл, селищ міського типу. Своєрідним каркасом територіальної організації житлово-комунального господарства регіону є її компонентна структура, яка відображає внутрішню будову, динамічне співвідношення окремих територіальних підрозділів.

Механізм реформування і розвитку житлово-комунального господарства можна розглядати як внутрішньо несуперечливу  систему методів та засобів, цілеспрямована взаємодія яких між собою забезпечує успішне функціонування житлово-комунальних структур в регіональній господарській системі з урахуванням як специфіки об’єктів цієї галузі, так і  специфіки соціально-економічного середовища їх функціонування. Отже, реформування і розвиток ЖКГ – це цілісна система забезпечення соціально-економічних та організаційно-управлінських взаємозв’язків, спрямованих на досягнення оптимальної просторової структури цієї сфери господарювання, раціональне використання залучених ресурсів, якомога повне задоволення потреб населення території у матеріально-побутових послугах. Реформування  і розвиток ЖКГ включає: територіальне розміщення матеріально-речовинних елементів виробництва послуг; управління цією сферою господарювання; оптимальне поєднання речових елементів та населення як споживача послуг в єдиному процесі. Таким чином, реформування і розвиток –їх взаємозв’язок, підпорядкований створенню різних варіантів просторових систем на основі оптимізації регіональних пропорцій і створення регіональних територіально-виробничих утворень. Запропоноване визначення відрізняється від існуючих трактувань реформування і розвитку організацій тим, що розглядає їх не як процес чи результат, а як об’єктивну властивість будь-яких господарських територіальних утворень.

Виходячи з визначення сутності реформування і розвитку житлово-комунального господарства та механізму його розвитку, можна сформулювати основні принципи побудови цього механізму з урахуванням особливостей перехідної економіки та нагальних потреб у цій сфері. Найбільш важливими і соціально значущими серед них є такі принципи:                      

-      єдності методологічних підходів до формування основних складових цього механізму, що забезпечить їх узгодженість між собою;

-      оптимальності структури органів регіонального управління, що безпосередньо впливають на реформування і розвиток житлово-комунального господарства,  та чіткого розподілу функцій між ними;

-      високої гнучкості самих важелів організаційно-економічного механізму реформування і розвитку житлово-комунального господарства, їхньої адаптації до певних соціально-економічних умов того чи іншого регіону;

-          структурної підпорядкованості, згідно з якою житлово-комунальне господарство та організаційно-економічний механізм його розвитку є  диференційованою за галузевою та територіальною ознакою  системою, в якій  кожний елемент постає як складова підсистеми більш високого порядку;

-          інформаціології - головної умови інформаціологізації науково-технічного прогресу і соціально-економічного розвитку країни (регіону).

 

Література:

1.     Дорогунцов С.І., Борщевський П.П., Данилишин Б.М. Продуктивні сили України: прогноз розвитку і розміщення на період до 2010 року. В 2 т. – К.: РВПС, 2000, т.1 – 292 с., т.2 – 286 с.