Економічні науки/6.Маркетинг і менеджмент

Аспірант М.В.Мозгова

Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П.Могили

Кадрові аспекти маркетингового управління земельними ресурсами

Кадровий потенціал системи управління земельними ресурсами як на початку земельної реформи та і на сучасному етапі формувався спонтанно або на суб’єктивних принципах. На жаль, сучасне забезпечення кадрами органів земельних ресурсів не можна назвати задовільним [1, с.8]. Слабке кадрове забезпечення визначається питомою вагою працівників із відповідною фаховою освітою (державне управління, менеджмент, економіка, правознавство, землевпорядкування, картографія та ін.) і «…становить лише 26%, у міських управліннях – не перевищує 25%, сільських і селещних рад – 17%, понад 10% керівників передпенсійного і пенсійного віку [2. с.8]». При цьому недостатній рівень знань орієнтований у бік розвитку еколого-економічно сільськогосподарського землекористування, що ускладнює процес прийнятя управлінських рішень високого рівеня складності та продовжує виникнення помилок. Інакше кажучи, безліч рішень приймалися з мінімізацією якості їх вироблення і максимізацією складності процедури реалізації, які вирішивши одну проблему, породжували у свою чергу низку нових, наслідки яких відчуваються й нині. Наприклад, під час організації масового паювання землі, щоб прискорити цей процес, прийняли рішення щодо впровадження спрощеної процедури - схем паювання, замість більше тривалої, але достовірної - через проекти землевпорядкування. Тобто схематично визначалися межі й видавали документи, не обновивши навіть планово-картографічний матеріал. Як відомо, для колгоспних масивів прийнятний десятитисячний масштаб (в одному сантиметрі - сто метрів), то для земельних паїв розміром три-десять гектарів навіть два метри в одному сантиметрі є недостатньо точним масштабом. Відповідно формуючи в такий спосіб приватну власність на землю, було не закладено обмеження при її використанні, не оцінено стан, у якому земля передана власникам, щоб потім контролювати її погіршення або поліпшення. Це сприяло появі інших проблем, а саме, у результаті було розпайовано й видано сертифікати на значні площі деградованих і малопродуктивних угідь, які потребують консервації (понад 6 млн. га) [3. с.26]. Загальний збиток, від сільськогосподарського використання еродованих і інших малопродуктивних земель, становить до 75 млрд. грн. на рік, що дорівнює вартості всієї валової сільськогосподарської продукції в країні. Зокрема 13,2 млн. га сільськогосподарських угідь зазнають водної ерозії, 19,3 млн. – вітрової [4, с.1]. Крім того, використання еродованих земель призводить до змиву грунтів. «З грунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд. гривень [5]».

Кадрове забезпечення управління земельними ресурсами – наріжний камінь «якості управління» [6, с.26]. В нашому випадку, якість управління землями – це сукупність очікаваних інтегрованих результатів, які якісно впливають на стан земельних ресурсів, стан захищеності життєво важливих інтересів громадянин, суспільства, держави як об'єктів національної безпеки. Таке управління вимагає високого професіоналізму, відповідальності та патріотизму. Недотримання цієї вимоги в системі управління, призводить до безпосереднього і негативного впливу на єдність, взаємозв'язок і збалансованість всіх складових сфери землекористування.

Низький рівень якості управління земельними ресурсами проявляється масштабами проблем в землекористуванні, які є системно взаємодіючими, взаємозв’язаними і взаємозалежними проблеми соціального, економічного, екологічного, правового та технологічного характеру. У зв'язку з цим, пропонуємо ввести в понятійний апарат управління земельними ресурсами термін «системні проблеми», який за своїм змістом враховує ланцюг гомогенних проблем. Ці системні проблеми пов’язані з безперервним процесом прийняттям управлінських рішень різних за змістом: економічні, соціальні, організаційні, технічні, наукові. Наслідки цих рішень не є однозначними, крім того, вплив їх поширюється у просторі і часі та в подальшому проявляється в вигляді загрози. Яка свідчить про «…дію, прямо або непрямо спрямовану на зменшення рівня стабільності системи [6, с.23]», тобто порушення умов стійкого існування і розвитку не тільки землекористування, а й суспільства в цілому. При цьому поняття «стійкість» слід розуміти в основі концепції тектології, тобто «.. критерия устойчивости, суть которого – движение в определенных рамках, границах организованости, институциональных ее пределах в том числе [7, с.12] (мова оригіналу – Авт.)».

На основі проведеного дослідження сфер впливу деструктивних процесів, джерелом яких є управління, окреслено найбільш вагомі види загроз:

- екологіні загрози (забруднення, виснаження та нестача земельних ресурсів, зникнення сільськогосподарських культурних ландшафтів, втрата рослинного і тваринного світу, спустулювання, техногенне порушення біогеохімічного кругообігу речовин, деградація екосистеми тощо);

- загрози економічного розвитку (дефіцит екологобезпечного грунтового покриву, неравномірність економічного розвитку регіонів, зростання рівня безробіття, нестабільність фінансової системи і ін.)

- загрози життєдіяльності людини (продовольча залежність, голод, хвороби, підвищення рівня смертності населення, зниження народженості, занепад моральних цінностей, зростання злочинності, погіршення генетичного фонду нації тощо).

Аналізуючи міру вищеозначених загроз, нами зроблено висновок, що сферу землекористування слід вважати зоною підвищенної небезпеки, де основними "індикаторами" рівня безпеки є показники стану здоров`я населення, продовольче забезпечення суспільства, якість земельних ресурсів та природного середовища в цілому.

Комплексний підхід аналізу вищеозначеного, дозволяє зробити висновок, що джерелом небезпеки в землекористуванні є процес управління земельними ресурсами, якість якого обмежується взаємовизначальними чинниками: надмірна централізація, авторитарний стиль управління, переваги вертикальних потоків інформації, відомча замкненість, труднощі міжгалузевих взаємодій, недостатній рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та кваліфікованих робітників і ін.

Список використаних джерел.

1. Мартин А. Про зміни, перспективи… // Землевпорядний вісник. – 2008.- № 1.- С. 7-8

2. Даниленко А.С. Земельна реформа – поступ у третє тисячоліття // Землевпорядний вісник. – 2000.- № 1.- С.3-9

3. Богіра М., Казьмир П. Повернення до проектів землеустрою – шлях до подолання проблем земельної реформи // Землевпорядний вісник. – 2007.- № 6.- С. 25-27

4. Фоменко Л.В. Раціональне використання земель сільськогосподарського признпачсення в умовах Західного регіону України: Автореф. дис. к.е.н.: 08.07.02 / Інститут землеробства і тваринництва західного регіону Української академії аграрних наук.-Житомир, 2004. – 20 с.

5. Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природнихресурсів та забезпечення екологічної безпеки» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 38-39

6. Пастернак-Тарантушенко Г. Результати дослідження шляхів забезпечення економічної безпеки України //Економіка України.- 1999.- № 2.- С.21-28

7. Иншаков О.В., Фролов Д.П. Институционализм в российской экономической мысли (IX –XXI вв.): В 2т. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2002.-Т.2.- 626 с.