Секція “Економіка” , підсек. №16

Н.М. Салатюк, канд. екон. наук, доцент

Про необхідність інфляційного таргетування

В останні декілька років в Україні з’явилися такі глобальні інфляційні тенденції, подолання яких вимагає системного підходу та узгодженої комплексної антиінфляційної політики. Так, інфляція у 2005р. була 10,3%, у 2006р. перевищувала 11,5%, у 2007р. складала 16,6%, по підсумкам 2008 року прогнозується на рівні 16% - 20%. За прогнозами Світового банку, інфляція в 2009 і 2010 роках в Україні очікується на рівні 10,8% і 9,6%, що говорить про збереження інфляційних тенденцій. За темпами розвитку вона з помірної, інерційної вже переросла до галопуючої.

Причини зростання інфляції охоплюють внутрішні та зовнішні чинники, як монетарного, так і немонетарного характеру. Глибинність впливу інфляції на економіку посилюється поєднанням інфляції попиту і інфляції пропозиції, що дає кумулятивний ефект.

Світовий досвід свідчить, що низький рівень інфляції і стабільні ціни є необхідною умовою для забезпечення стійкого економічного зростання.

Причому сучасна економіка теорія доводить доцільність не нульового рівня інфляції, а саме низького рівня інфляції, тобто до 5% на рік, який добре піддається регулюванню через монетарну політику і створює стимулюючий вплив на економіку.

Антиінфляційні заходи, що вживаються урядом зараз, зводяться переважно до посилення моніторингу цін та адміністративного регулювання граничної рентабельності і торгівельних надбавок, що малоефективно навіть в короткостроковому періоді. В довгостроковому періоді потрібні системні заходи антиінфляційної політики, з поєднанням в єдине ціле заходів стримуючої фіскальної і монетарної політики.

Антиінфляційна політика повинна включати наступні заходи і напрями:

- узгоджене підвищення рівня зарплати і доходів населення у відповідності з реальним зростанням економіки і рівнем продуктивності праці.

- стимулювання виробництва і пропозиції товарів і послуг на вітчизняному споживчому ринку, формування продовольчого резерву держави та проведення товарних інтервенцій для подолання дисбалансу між попитом і пропозицією;

- обмеження адміністративного регулювання цін, але при цьому ефективний контроль держави над цінами і тарифами природних монополій;

- НБУ повинен застосовувати прозору монетарну політику, спрямовану на обмеження зростання грошової маси, її стерилізацію та створення сприятливого інвестиційного клімату для іноземних і вітчизняних інвесторів.

Для підвищення ефективності антиінфляційної політики, експерти Світового Банку і МВФ пропонують застосувати систему інфляційного таргетування, ефективність якого засвідчена досвідом багатьох країн (Польща, Чехія та інші). Воно представляє собою гнучку економічну стратегію досягнення низького рівня інфляції шляхом узгодженої політики уряду і НБУ, в результаті проведення якої знижується рівень інфляційних очікувань і створюються умови стійкого економічного зростання.

Для впровадження інфляційного таргетування необхідно вжити таких заходів:

- законодавчо затвердити узгоджений рівень інфляції, якого треба досягти за визначений час;

- вдосконалити інструментарій монетарної політики, основним серед яких повинна бути облікова процентна ставка НБУ, через яку він впливає на рівень процентних ставок комерційних банків, фондовий ринок, валютний курс;

- забезпечити незалежність НБУ у проведенні монетарної політики при умові звітності НБУ перед урядом і суспільством за результати монетарної політики;

- проводити ефективний моніторинг інфляційних процесів, давати науково обґрунтовані прогнози розвитку інфляції і її впливу на макроекономічну динаміку;

- збільшити поінформованість суспільства щодо антиінфляційної політики, проводити роз’яснювальну роботу для населення з метою зниження інфляційних очікувань і забезпечити передбачуваність політики уряду щодо подолання інфляції;

- так як обмінний курс є найважливішим індикатором інфляції в країні, то при інфляційному таргетуванні необхідно запровадити новий механізм впливу на обмінний курс гривні: не через інтервенції на валютному ринку, а через механізм відсоткової ставки. Експерти МВФ і СБ вважають, що зараз НБУ необхідно відмовитися від фіксованого обмінного курсу гривні і перейти до застосування політики «гнучкого обмінного курсу».

Аргументи щодо можливості ревальвації гривні такі: долар посилив темпи свого падіння відносно євро внаслідок обвалу фінансового ринку США; ревальвація гривні є антиінфляційним заходом; вона буде стимулювати зарубіжні позики в розрахунку на прибутки від подальшого зниження курсу долара.

Вітчизняні експортери не зацікавлені у ревальвації гривні і наводять такі аргументи проти неї: за прогнозами експертів, падіння долара припиниться в кінці 2008 року і почнеться його зростання внаслідок ефективної монетарної політики США; зростання обсягів негативного торгівельного сальдо в Україні викликає девальвацію національної валюти; із вступом України у ВТО імпорт товарів, більш дешевих ніж українські, зробить багатьох вітчизняних товаровиробників неконкурентноспроможними, що буде зменшувати вартість національної валюти, тому ревальвація гривні – це передчасна політика.

Таким чином, об’єктивні тенденції до девальвації гривні можуть знівелювати позитивні тенденції до її ревальвації, тому реально поки що можливе не вільне плавання обмінного курсу, а лише розширення діапазону його коливань до рівня, затвердженого НБУ на 2008 рік: 4,95 – 5,25 грн. за дол. США.

Тобто, інфляційні процеси набули характеру закономірної тенденції, подолання якої потребує системного підходу та узгодженої комплексної політики уряду і НБУ.