Історія / 3. Історія науки і техніки

К. і. н., професор Кунченко-Харченко В. І., аспірант Сухацький Р. П. Черкаський державний технологічний університет, Україна

Радіотехніка і електрозв‘язок СРСР в роки Великої Вітчизняної війни

Ускладнення міжнародної ситуації та наростання загрози нападу гітлерівської Німеччини вимагали прискореного розвитку загальнодержавного зв'язку і адаптації його до потреб оборони СРСР.

Характеризуючи загальний стан усіх галузей зв'язку, незважаючи на значний розвиток, якого досяг за роки радянської влади загальнодержавний зв'язок, у його організації існувало досить багато проблем. Технічне забезпечення було недостатнім, дротовий зв'язок між містами здійснювався за допомогою повітряних ліній та телефонних каналів.

Сучасну апаратуру тільки почали впроваджувати, на міських телефонних мережах переважали станції ручного обслуговування, радіофікація міст і сіл була недостатньо розвинута [4].

22 червня 1941 р. порушивши договір про ненапад, укладений в 1939 р., Німеччина напала на Радянський Союз.

Війна поставила завдання – у найкоротший термін провести реорганізацію роботи всіх галузей зв'язку до режиму воєнного часу [2].

Технічні засоби зв'язку, з якими збройні сили СРСР вступили у війну, значною мірою були розроблені в передвоєнні роки. До початку 1941 р. був прямий телефонний зв'язок між Москвою і всіма республіканськими і обласними центрами; крім того, радіальна система була доповнена вузловою системою зв'язку між найбільшими центрами СРСР. Це, звичайно, зіграло велику позитивну роль під час Великої Вітчизняної війни.

З початком Великої Вітчизняної війни робота із створення більш досконалих засобів радіозв'язку не припинилася. В конструкторських бюро радіозаводів, в науково-дослідних інститутах протягом всієї війни велася напружена робота по вдосконаленню і модернізації радіостанцій, що перебували на озброєнні військ, а також по створенню нових засобів зв'язку. Модернізація радіостанцій, різних за своїм призначенням, дозволила безперервно удосконалювати їх основні параметри, підвищувати надійність в роботі, покращувати експлуатаційні властивості [5].

В лютому 1942 р. у військах почала використовуватися нова модель короткохвильова радіостанція РБМ модифікація радіостанції батальйонна (РБ) –компактна, легка, проста в експлуатації і економна в споживанні енергії. РБМ (радіостанції батальйонна модифікована) мала виносні пристрої, що дозволяля вести переговори з пунктів, віддалених до 3 км від радіостанції. Радіус дії – 250 км. Використовувалась, переважно, в якості особистих радіостанцій командирів дивізій та корпусів, і навіть командуючих арміями [3].

РБМ (радіостанції батальйонна

модифікована)

Одночасно з модернізацією радіостанцій у червні 1942 р. розроблена і в цьому ж році здана в серійне виробництво радіостанція А-7. Це була перша в Радянській армії переносна ультракороткохвильова радіостанція з частотною модуляцією. Також розроблені: радіостанція РБМ-5 з підвищеною потужністю, танкові радіостанції 12РТ, 9Р і 10Р, радіостанція повітрянодесантних військ "Прима", радіостанції "Алмаз" і "Карбід", а також інші зразки апаратури [5].

Для партизанського радіозв'язку розроблені переносні, дуже економічні, легко масковані радіостанції з автономним живленням "Північ" і "Білка". Почали діяти потужні радіоцентри на сході країни. На найбільш важливих лініях радіозв'язку почали працювати системи Бодо-радіо.

Питома вага радіозв'язку в загальній системі електрозв'язку значно піднялася. Об'єм роботи радіопередавачів перевищив довоєнний рівень [3].

До кінця війни в сухопутних військах разом з радіостанціями довоєнних років широко застосовували модернізовані автомобільні радіостанції РАТ-44, РАФ-КВ-4, РАФ-КВ-5, РСБ-Ф-3 та ін.

Перед Великою Вітчизняною війною радянська авіація мала на озброєнні різні радіозасоби, такі як: радіопеленгатори, радіонавігаційне

устаткування, радіостанції для зв'язку літаків між собою та із землею. Також, під час війни була проведена велика робота по покращенню радіозв'язку у військово-повітряних силах. З числа наземних засобів радіозв'язку, розроблених під час війни для військово-повітряних сил, представляє особливий інтерес приймально-передаюча дуплексна ультракороткохвильова радіорелейна станція з антенною спрямованої дії. Величезну допомогу винищувальної, бомбардувальної і штурмової авіації надали радіостанції наведення, що набули під час війни широкого поширення [11].

В роки війни широке застосування у Воєнно-морському Флоті одержали короткохвильові приймачі супергетеродинного типу 45-ЦК-1. Надалі цей радіоприймач був замінений на 15-ламповий супергетеродин типа "Пурга-45", розроблений на базі загальновійськового радіоприймача типа КВ.

Серед різних засобів технічного нагляду, що використовувалися надводними кораблями і підводними човнами в бойових діях на морі, важливе місце займали гідроакустичні станції, що є єдиним засобом підводного нагляду і зв'язку. До 1941 р. кораблі нашого флоту були озброєні шумопеленгаторами (ШП) і станціями підводного зв'язку вітчизняного виробництва. Ці прилади широко використовувалися на кораблях в бойових діях протягом всієї війни. В розвитку гідроакустичної техніки в СРСР велику роль зіграли роботи В. Н. Тюліна і С. Я. Соколова. Гідроакустичне озброєння наших кораблів надало неоціненну послугу в боротьбі з супротивником [5].

Отже, війна підтвердила придатність технічних засобів зв'язку і нагляду, створених в передвоєнні роки. Під час війни розвиток радіотехніки не тільки не припинявся, а значно просунувся вперед. Радіопромисловість і промисловість електрозв'язку, зазнавши величезних труднощів в початковий період війни, змогла за дуже короткий термін, створити необхідні умови для фронту і розвитку технічних засобів зв‘язку, що позначилося на всьому ходові військових дій і визначило перемогу Радянського Союзу у цій надзвичайно складній військовій операції.

Література:

1. Военные связисты в боях за Родину / В. П. Зайцев, П. М. Анисимов,

И. В. Борисов и др.; Под ред. А. И. Белова. – М.: Воениздат, 1984. – 256 с.

2. Военные связисты в дни войны и мира / Н. И. Беляев, А. И. Бородин,

Л. С. Гордон и др. - М., Военное издательство, 1968. – 320 с.

3. Бурлянд В. А. И др. Советская радиотехника и злектросязь в датах. –М.:

Связь, 1975.–192 с.

4. Псурцев Н. Д. Развитие связи в СССР 1917 – 1967 гг. – М. : Связь, 1967.
– 479 с.

5. Развитие техники в СССР (1917 – 1977) / С. С. Адасинский, Б. Л. Белов,

и др. – М: Наука, 1978. - 200 с.