Право/8. Конституційне право

Хомченко О.В.

Національний авіаційний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУТУ ІМПІЧМЕНТУ В УКРАЇНІ

У ході розвитку сучасної державності інститут імпічменту став атрибутом усіх республіканських форм правління. В більшості конституціях деяких держав це поняття тлумачиться як процедура притягнення до суду парламенту вищих посадових осіб держави. Результатом імпічменту, як правило є дострокове припинення повноважень президента або іншого посадовця і усунення його з посади. При імпічменті голови держави таке рішення приймається конституційною більшістю парламенту. Різні країни окремо визначають процедуру імпічменту відповідно до власного законодавства. У демократичних державах імпічмент є одним з елементів контролю над владою країни і необхідний для збереження стабільності суспільного і конституційного ладу. Імпічмент є також засобом недопущення авторитаризму і механізмом гарантування національної безпеки [3].

Конституція України дає офіційне пояснення імпічменту, а саме у статті 111 Основного Закону зазначено, що Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Саме процедура імпічменту регламентована таким чином: «Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.  Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.  За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину» [2].

Відповідно до вищенаведеного тлумачення, можна зробити висновок, що Конституція не вказує на можливість застосування в межах даної процедури кримінального судочинства. Відповідно до Рішення Конституційного суду від 10.12.2003: «Встановлена Конституцією України процедура імпічменту є єдиним способом притягнення Президента України до конституційної відповідальності і за своєю правовою природою не аналогічна обвинуваченню особи відповідно до норм Кримінально-процесуального кодексу України». Отже, процедура імпічменту є позасудовим конституційним процесом, адже немає підстав вважати досудовим слідством проведення розслідування тимчасовою слідчою комісією, яка створюється парламентом [3].
Чимало експертів замислюються над тим, чи можливе здійснення імпічменту як одного із проявів системи стримувань і противаг у вітчизняній практиці. Існує чимало недоліків цього державотворчого інституту, які заважають його повноцінному функціонуванню. Одним із таких негативних моментів є складність здійснення процедури. Питання про звинувачення та порядок усунення Президента України потребує значної кількості голосів від конституційного складу Верховної Ради, що майже унеможливлює позитивний результат імпічменту. 
Ще одним недоліком процедури є її офіційне тлумачення Конституцією України. Перелік підстав для усунення глави держави є занадто вузьким, порівняно з переліком причин імпічменту розвинених європейських держав. Підставою для залучення президента або іншої посадової особи в порядку імпічменту конституція передбачає державну зраду у Франція і США, порушення конституції та інших законів у Німеччині. У США, відповідно до конституції, президент, віце-президент і всі цивільні посадові особи можуть бути відсторонені від посади після осуду в порядку імпічменту за державну зраду, хабарництво, інші тяжкі злочини [4]. 
Отже, беручи до уваги усі історичні аспекти та розвиток інституту імпічменту, можна сказати, що це явище є не досить поширеним у державах світу. Поняття цієї процедури має чимало своїх особливостей та недоліків. Стосовно України варто зазначити, що аби підвищити результативність імпічменту та відповідальність глави держави загалом, потрібні зміни у вітчизняному законодавстві. Серед таких змін є розширене офіційне тлумачення відповідних нормативно-правових актів, конкретизація підстав для здійснення імпічменту та найголовніше – спрощення процедури для її реальної ефективності.
Література
1. Мартинюк Р. Інститут імпічменту в Україні: вади вітчизняної моделі / Р.Мартинюк. – К.: Право України. – 2008. – № 2. – С. 105-108. 
2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – С. 141. 
3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) від 10.12.2003 // Офіційний Вісник України. – 2003. – № 51 – С. 2704.
4. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навч. посіб. / В.М. Бесчастний, О.В. Філонов, В.М. Субботін, С.М. Пашков; За ред. В.М. Бесчастного. - К.: Знання, 2008. - 467 с.