Экономические науки/3.Финансовые отношения

Павловська Н. О.

Науковий керівник:

Юрій К. М.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Підвищення фінансової самостійності місцевих бюджетів

Зростання ролі місцевих органів влади в управлінні фінансовими ресурсами держави сприяє вирішенню численних проблем у сфері місцевих бюджетів в Україні, а підвищення значимості місцевих фінансів у реалізації соціального й економічного реформування є визначальним чинником подальшого розвитку країни. Забезпечення місцевого самоврядування стабільними та достатніми фінансовими ресурсами – запорука становлення дієздатної та ефективної місцевої влади.

Питання підвищення фінансової спроможності місцевих бюджетів досліджували вітчизняні вчені та практики. Зокрема, цим проблемам присвячено наукові праці О. П. Кириленко, О. Д. Василика, В. В. Зайчикової, І. О. Луніної, С. В. Слухая, І. Я. Чугунова, А.Є. Буряченка, М.П Палія.

Питання самостійності органів місцевого самоврядування регулюють такими законодавчими актами: Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР та про Державний бюджет України на відповідний рік, іншими нормативними документами органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування. Так, у ст. 132 Конституції України зазначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади. Відповідно до ст. 7 Бюджетного кодексу України одним із принципів бюджетної системи є принцип самостійності, згідно з яким Державний бюджет України та місцеві бюджети самостійні.

У зв’язку з тим, що практично всю законодавчу базу щодо формування доходів місцевих бюджетів формує держава, а також визначає обсяги доходів і розрахункові показники, визначає обсяги трансфертів, роль держави у формуванні доходів місцевих бюджетів велика і можна сказати основна [1, с. 15].

В Україні, як і в багатьох інших країнах із транзитивною економікою, відбувається формування децентралізованої моделі міжбюджетних відносин. Однак вона детально не відпрацьована, що спричиняє низку проблем при реалізації бюджетної політики. Головною проблемою при цьому є визначення такого рівня децентралізації повноважень з формування доходів і збільшення видатків, який би відповідав політичним та економічним інтересам держави в цілому [2, с. 14].

Розширення функцій органів місцевого самоврядування і делегування їм окремих повноважень органів державної влади, що відбулося протягом останніх років, не супроводжувалося відповідним збільшенням місцевих бюджетів і передачею джерел доходів, достатніх для виконання поставлених перед ними завдань. Відсутність міцної фінансової бази, малі розміри власних доходів, залежність від надходжень загальнодержавних податків та бюджетних трансфертів знижує ефективність діяльності органів місцевого самоврядування. Тому однією з найважливіших умов повноцінної діяльності місцевого самоврядування є забезпечення його фінансової незалежності шляхом зміцнення фінансової бази.

Невідкладним завданням у системі державного управління на сучасному етапі є підвищення ефективності формування доходів місцевих бюджетів, що призведе до збільшення обсягів місцевих бюджетів і сприятиме підвищенню їх впливу на хід соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць в Україні, зростанню валової доданої вартості в регіонах, підвищенню рівня зайнятості, зростанню якості послуг, що надаються громадянам місцевою владою, розв’язанню невідкладних соціальних проблем, подолання диспропорцій у рівнях соціально-економічного розвитку окремих регіонів України [3, с. 6-7].

Для того, щоб місцеві бюджети стали основою фінансової самостійності місцевих властей, потрібно здійснити ряд заходів.

У першу чергу необхідно чітко розподілити компетенції між органами центральної влади, регіонального та місцевого самоврядування і поступово переходити до децентралізації державних фінансів. На державному рівні повинні фінансуватися лише ті видатки, котрі пов’язані із забезпеченням загальнодержавних потреб. Фінансові проблеми місцевого рівня ефективніше вирішують місцеві органи влади за рахунок коштів власних бюджетів.

Удосконалення розподілу повноважень органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також розподілу джерел бюджетних надходжень має здійснюватись у напрямі заохочення місцевих органів влади до збільшення надходжень у бюджет та посилення відповідальності місцевих органів за наповнення та використання ресурсів місцевих бюджетів.

Потрібно змінити співвідношення між окремими групами надходжень. Власні та закріплені доходи повинні, як підтверджує досвід ринкових країн, становити не менше, ніж 2/3 сукупних надходжень до місцевих бюджетів.

Джерела податкових надходжень необхідно розподілити між центральною і місцевою владою в адекватності виконання ними функцій, що повинно знайти своє відображення в законодавстві про місцеве самоврядування. Також потрібно надати органам місцевого самоврядування можливість самостійно встановлювати перелік місцевих податків і зборів та їх ставки.

Отже, реалізація конституційних гарантій самостійності органів місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення залежить від закріплення в чинному законодавстві механізмів забезпечених стабільних джерел доходів до місцевих бюджетів. Основою самостійності місцевих бюджетів повинні стати місцеві податки та збори й податки, на формування яких мають вплив органи місцевого самоврядування. Наявність системи самостійних місцевих бюджетів є об'єктивною передумовою, закономірністю функціонування місцевих фінансів.

Література:

1. Буряченко А. Є., Палій М. П. Удосконалення фінансового механізму місцевих бюджетів / А. Є. Буряченко, М. П. Палій // Фінанси України. – 2008. – № 8. – С.13-18.

2. Долішній М. І. Актуальні проблеми формування регіональної політики в Україні / М. І. Долішній // Регіональна економіка. – 2009. – №3. – С.9-17.

3. Слухай С. В. Місцеві бюджети України: деякі проблемні аспекти / С.В. Слухай // Аспекти самоврядування. Часопис українсько-американської програми „Партнерство громад". – 2008. – № 2. – С. 2-7.