Вірста І.І.

Науковий керівник: Белей С.І.

Буковинська державна фінансова академія,

м. Чернівці

Шляхи підвищення конкурентоспроможності підприємств у сучасних умовах господарювання

Метою діяльності будь-якого підприємства в ринковому середовищі є підвищення конкурентоспроможності, яка є джерелом прибутковості і забезпечує перемогу над суперниками. Актуальним на даному етапі розвитку економіки є завоювання й утримання конкурентних переваг. Саме це є ключовим фактором успіху підприємства в конкурентній боротьбі. Виробники постійно повинні відслідковувати зміну попиту, вартості сировинних ресурсів, вони повинні використовувати новітні підходи у сфері стратегічного маркетингу для підвищення рентабельності активів.

На жаль, проблемам підвищення конкурентоспроможності підприємств на сучасному етапі приділяється недостатня увага у вітчизняній літературі, з дослідженнями у цьому напрямку можна ознайомитись у роботах Ю.І. Пилипенко, А.І. Ігнатюк, Г.М. Филюк.

конкурентоспроможність підприємства - це його комплексна порівняльна характеристика, яка відбиває ступінь переваг над підприємствами - конкурентами по сукупності певних показників діяльності на певних ринках, за певний проміжок часу. Отже, конкурентоспроможність можна оцінювати шляхом порівняння конкурентних позицій кількох підприємств на певному ринку. При порівнянні слід враховувати технології, потенційні можливості обладнання, рівень персоналу, системи управління, рівень інновацій, стан комунікацій, маркетингову політику, експортно–імпортні можливості[3].

Найважливішою характеристикою конкурентоспроможності підприємства, є конкурентоспроможність продукції. На неї впливають різноманітні фактори такі, як: рівень маркетингу, рівень менеджменту, організаційно-технічний рівень виробничих процесів, фінансово-економічний рівень та рівень персоналу.

Для кожної галузі є свої специфічні вимоги до комбінації наведених факторів. Саме ці фактори можуть стати ключовими у конкурентній боротьбі[2].

Висока конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються продуктивно, що воно являється більш прибутковим, ніж його головні конкуренти. Для підтримання високої конкурентоспроможності підприємству необхідно постійно вдосконалювати товарну політику, впроваджувати нові технології, проводити диверсифікацію виробництва, модернізацію форм збуту продукції, виходити на нові ринки, створювати спільні виробництва. Усі зміни, які провадяться на підприємстві з приводу покращення конкурентоспроможності повинні відповідати загальній стратегії підприємства та життєвому циклу товару[1].

Фактори, що впливають на конкурентоспроможність можна розподілити на дві великі групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фактори – це ті, на які підприємство впливати не може і в своєї політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносяться: діяльність державних владних структур, господарська кон’юнктура, розвиток нових технологій, параметри попиту.

До внутрішніх факторів можна віднести: діяльність керівництва та апарату управління підприємства, систему технологічного оснащення, сировину, матеріали і напівфабрикати, збут продукції, його об’єм та витрати реалізації. Саме останній фактор суттєво впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства. Завдяки йому можна досягти непоганих результатів в виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості.

У нинішніх умовах розвитку ринкової економіки слід особливо відзначити важливість саме показника конкурентоспроможності підприємства. У час коли підприємства мають необмежені можливості у виборі діяльності, ресурсів, партнерів основною проблемою являється наявність споживача. Якщо підприємство не має свого споживача, то воно і немає ні прибутків, ні майбутнього. Саме отримання прибутків є рушійною силою будь-якого підприємства. Високий рівень якості продукції та відповідні ціни дають можливість підприємству завоювати свій сегмент ринку і свого споживача. Конкурентоспроможність підприємства є основою всієї його діяльності, якщо підприємство хоч чимось буде поступатися своїм конкурентам, воно не зможе вижити. Ринкові відносини нещадно знищують усіх, хто не витримує конкурентної боротьби. На ринку залишаються, лише найкращі[4].

Отже, на сучасному етапі найоптимальнішим шляхом підвищення конкурентоспроможності підприємств та найуспішнішим засобом реалізації цього складного завдання є "здорове" економічне суперництво через перехід від примусових до стимулюючих заходів[5]. Передумовою для здійснення такого комплексу дій є оздоровлення економіки України, оптимізація податкової, грошово-кредитної, фінансової політики, що сприятиме формуванню в країні конкурентного середовища і дасть змогу суб'єктам економічної системи діяти у співпраці з органами державної виконавчої влади задля покращання добробуту суспільства взагалі.

Список використаних джерел:

1. Ігнатюк А.І. Формування конкурентного середовища та механізм протидії монополізму в економіці України / А.І. Ігнатюк // Держава та регіони. – 2008. – №5. – С. 208-212. 

2. Нестеренко О.П. Демонополізація та антимонопольне регулювання в умовах трансформаційного періоду економіки України / О.П. Нестеренко // Митна справа. – 2008. – №5. – С. 91-95. 

3. Пилипенко Ю.І. Економічний монополізм та його регулювання / Ю.І. Пилипенко // Держава та регіони. – 2009. – №3. – С.206 - 210.

4. Филюк Г.М. Природні монополії та їх регулювання у трансформаційній економіці України / Г.М. Филюк // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – №23. – С. 62-65.

5. Офіційний сайт Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського [сайт http // www.nbuv.gov.ua]