“Экономические науки”/9.Экономика промышленности.

Купчанко М.Я, Бондарук Н.І

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Прискорення науково-технічного прогресу як вирішальний фактор зростання ефективності розвитку харчової промисловості

Вступ. На сьогодні в Україні неминучим є постійне реформування структури суспільного виробництва на основі якісного перетворення факторів продуктивних сил і виробничих відносин. У структурі економіки ключову роль відіграють економічні об’єкти (підприємства, організації, фірми), що справляють суттєвий економічний, технологічний і соціальний вплив на різні сторони життя суспільства. Економічні реформи, що відбуваються в агропромисловому секторі країни, глибока затяжна криза в сільському господарстві як основній сировинній базі харчової промисловості по різному позначились на розвитку харчової промисловості різних регіонів України в залежності від її галузевої структури в них. [3]

Розвиток харчової промисловості як сукупності підприємств, виробництв, підгалузей і галузей з виробництва однорідної за економічним призначенням продукції, головним чином предметів споживання, слід розглядати, у сутнісно-змістовному плані, як процес кількісних і якісних перетворень у виробництві і доведенні до споживача продуктів харчування, які відбуваються в часовому та просторовому вимірі у світовому масштабі, масштабі міждержавних об’єднань і союзів, окремих країн і їх регіонів, спрямованих на збільшення виробництва і споживання продовольчих товарів високої якості у відповідності з науково – обґрунтованими фізіологічними нормами. Його доцільно розглядати в декількох аспектах, серед яких найбільш значущими є наступні: просторовий, часовий, функціональний, інституційний, інноваційний та ін. Забезпечення сталого, ефективного, збалансованого і пропорційного розвитку харчової промисловості є одним з головних завдань державної економічної політики, реалізація якого виступає основною умовою не тільки задоволення потреб внутрішнього ринку в продовольчих товарах, але й за наявності відповідних можливостей – формування потужного їх експортного потенціалу. Водночас, радикальні трансформації, що відбуваються в економіці України зумовлюють необхідність максимального використання всіх резервів підвищення ефективності розвитку харчової промисловості. Нові економічні умови, що полягають в формуванні і становленні ринкової системи господарювання, наданні господарської самостійності підприємствам і регіонам, призводять до усвідомлення об’єктивної необхідності подолання галузевого, відомчого підходу до розвитку харчової індустрії, зумовлюють необхідність більш глибокої уваги і врахування економічних можливостей і інтересів розвитку харчової промисловості в окремих регіонах України.

Дослідженню проблем теорії та практики територіальної організації народногосподарського, агропромислового і промислового комплексів країни та регіонів, питанням оцінки рівня та ефективності їх розвитку присвячені праці вітчизняних та зарубіжних учених О.М.Алимова, Н.Глікмана, Б.М.Данилишина, С.І.Дорогунцова, М.І.Долішнього, У.Ізарда, В.В.Кистанова, А.С.Лисецького, І.І.Лукінова, М.М.Некрасова, П.Т.Саблука, М.М.Паламарчука, О.М.Паламарчука, О.М.Онищенка, Б.Я.Панасюка, А.Ю.Пробста, П.П.Руснака.

Мета статті полягає в аналізі діяльності підприємств харчової промисловості в Україні для оцінки значення науково-технічного прогресу як вирішального фактору зростання ефективності їх діяльності.

Виклад основного матеріалу: Відтворення і прискорений розвиток харчової промисловсті є важливою передумовою подолання кризових явищ в економіці країни і потребує застосування спрямованої на це науково обґрунтованої цінової, податкової, фінансово-кредитної, інвестиційної та інноваційної політики, через сучасну недосконалість яких харчова промисловість України як за наявними виробничими потужностями, їх фізичним, технічним і технологічним станом, так і за рівнем розвитку інфраструктури суттєво відстає від обсягів виробництва власних сировинних ресурсів для випуску продукції харчування, а також від рівня розвитку аналогічної галузі в економічно розвинених країнах

Прискорення науково-технічного прогресу в харчовій промисловості обумовлює необхідність забезпечення інноваційного шляху її розвитку, що характеризується наступними особливостями: 1) підвищення ролі наукових і технологічних факторів у забезпеченні сталого функціонування промисловості; 2) збереження та ефективне використання науково-технічного потенціалу; 3) технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва; 4) збільшення експортного потенціалу за рахунок наукомістких галузей виробництва, зменшення залежності країни від імпорту; 5) необхідність інноваційної спрямованості функціонування підприємств харчової промисловості в контексті загального посилення інноваційних процесів в економіці. Практичне втілення інноваційної спрямованості є тривалим, суперечливим та багатоетапним процесом, що здійснюється під впливом дії системи факторів – наукових, технологічних, виробничих, соціально-економічних, екологічних та ін. Щодо стану основних засобів, які є одним із важливих чинників, які визначально впливають на економічну ефективність роботи галузі, здатність підприємств впроваджувати інновації, конкурентоспроможність продукції. Слід зазначити, що в середньому у 2009 році по Україні рівень зносу основних засобів був зависокий (46,3%) , що давало підстави стверджувати про відсутня база для подальшого стійкого зростання, але в ряді регіонів основні засоби зношені більш ніж наполовину, тобто їх стан наближається до критичного. До таких областей можна віднести Одеську, Полтавську, Сумську, Херсонську. Аналіз розвитку харчової промисловості по регіонах України показав залежність ефективності її функціонування від цілого ряду чинників, серед яких найбільш визначальну роль відіграють наступні: забезпеченість сировинними ресурсами та ефективність розвитку сільськогосподарського виробництва в регіоні; галузева структура харчової промисловості; забезпеченість основними засобами та їх стан; внутрішнє та іноземне інвестування розвитку галузі; рівень розвитку ринкової інфраструктури в регіоні; рівень та характер конкурентних відносин на ринках продовольчих товарів; наявність та ефективність заходів владних структур з підтримки вітчизняних виробників харчових продуктів та інші. [1]

Робота харчової промисловості в значній мірі залежить від забезпеченості галузі основними виробничими ресурсами, стану основних фондів та інвестиційної активності, зокрема фондоозброєності та фондовіддачі. П’ятірку лідерів за показниками фондовіддачі складають: Херсонська, Вінницька, Полтавська, Сумська області та м. Київ. Найнижчий показник фондовіддачі – в Дніпропетровській області, що пов’язано з порівняно кращою технічною оснащеністю харчових підприємств регіону. Цей же чинник вплинув на рівень фондовіддачі в таких областях як Чернівецька, Івано-Франківська та Закарпатська. Натомість в Одеський області низька фондовіддача пов’язана з низькою продуктивністю застарілої техніки та обладнання – рівень зносу основних засобів харчової промисловості області близько 56 %. [2]

Що стосується спрямування внутрішніх інвестицій в харчову промисловість, то понад половину з них (60832,2 або 51,4%) були вкладені в підприємства Донецької, Київської, Харківської, Полтавської, Одеської областей та м. Києва, тобто тих індустріальних регіонів, де добре розвинений аграрний сектор. Прямі іноземні інвестиції мали більшу регіональну концентрацію, хоча надходили у всі регіони. Близько половини їх обсягу надійшло в три регіони: Київську (27,2%), Одеську (8,8 %) та Запорізьку (12,9%). В розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції найбільше інвестицій в основний капітал харчової промисловості мали Чернівецька, Хмельницька, Миколаївська, Кіровоградська та Одеська області. За обсягом прямих іноземних інвестицій в розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції лідирували Закарпатська, Київська, Одеська, Херсонська та Запорізька області. [4]

Слід також зазначити, що вплив на діяльність підприємств харчової промисловості, і не тільки чинить податкова політика держави. Серед комплексу заходів податкової політики, спрямованої на стимулювання розвитку харчової промисловості, слід передбачити: зниження ставок акцизного збору на основні види продовольчої продукції широкого споживання, впровадження спеціального оподаткування або звільнення на певний термін від оподаткування підприємств, що виробляють екологічно чисту продукцію або сільськогосподарську сировину для її виробництва; встановлення податку на додану вартість для основної маси продовольчих товарів (крім делікатесних продуктів, алкогольних та тютюнових виробів) на рівні 10 % з подальшою її диференціацією по окремих видах продукції від 5 до 10 %; встановлення мінімальних (нульових) ставок митних зборів на необхідні для виробництва продовольчих товарів сировину й допоміжні матеріали, що в Україні не виробляються, або виробляються в недостатніх обсягах.

Таким чином, системний аналіз просторового розвитку харчової промисловості дозволив визначити основні напрямки його вдосконалення, а саме: формування потужної сировинної бази харчової промисловості регіонів України у відповідності до наявного ресурсного потенціалу і природно-кліматичних умов; розвиток матеріально-технічної бази харчової промисловості регіонів згідно світових вимог до забезпечення якості та безпеки продукції та в масштабах, що відповідають потенціалу сировинної бази, потребам населення регіону та міжрегіонального та міждержавного обміну.

Висновки: Науково-технічний прогрес в харчовій промисловості повинен забезпечити процес безперервного розвитку і удосконалення знарядь та предметів праці, раціонального використання сировини, розробку і впровадження найбільш ефективних технологій, методів і форм організації виробництва, спрямованих на підвищення перш за все продуктивності праці, зниження шкідливого впливу господарювання на навколишнє середовище, підвищення технічного рівня виробництва і конкурентоспроможності продукції.

Слід зазначити і те, що науково-технічний прогрес залежить від інноваційного розвитку і процесу. Щодо основних джерел фінансування інновацій, то ними є власні кошти підприємств, держбюджет, кредити банків, кошти вітчизняних інвесторів, кошти іноземних інвесторів та інші джерела. За відсутності сталих форм кредитування, нестабільної роботи підприємств галузі, відсутності платоспроможного попиту на продукцію унеможливлюється використання таких джерел інвестування інноваційних проектів, як довгострокові кредити банків та власні прибутки, іноземні інвестори не завжди зацікавлені в фінансуванні інноваційних проектів. Тому найбільш реальним джерелом підтримки інновацій в харчовій промисловості на сьогоднішній день є державне фінансування.

Для забезпечення інноваційного розвитку харчової промисловості, який передбачає безперервну розробку, освоєння виробництва і виведення на ринок нових видів продукції, необхідно створити дієвий механізм інвестування технологічних змін. В умовах перехідної економіки необхідно посилити регіональні інструменти впливу на впровадження новітніх досягнень науково-технологічного прогресу та державне регулювання інноваційних процесів за допомогою регіональних інноваційних фондів та цільового конкурсного фінансування.

Список використаних джерел

1. Малофєєв Т.Р. Визначення індикаторів регіональної ефективності розвитку харчової промисловості // Державне управління. – 2009. - №4. – с. 111-114.

2. Товста Т.Л. Інвестиційний фактор розвитку харчової промисловості //Теорія інвестицій. – 2009. - №2. – с.18-20

3. Шмиголь Н. М., Антонюк А. А. Моніторинг діяльності підприємств харчової промисловості в сучасних ринкових умовах // Економіка та підприємство. – 2009. - №5. – с.180-183

4. www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України