Панчук Ю.В.

Буковинська державна фінансова академія, Чернівці

Науковий керівник: Удовенко В.В.

Шляхи виходу вітчизняних підприємств на зовнішні ринки

Потреба в нових теоретичних і практичних підходах до виходу підприємств на зовнішні ринки та формування ефективної системи управління зовнішньоекономічною діяльністю посилила інтерес до удосконалення досвіду в даній галузі. Підприємство як суб’єкт товарно-грошових відносин, що володіє економічною самостійністю і повністю відповідає за результати господарської діяльності повинно сформувати таку систему управління зовнішньоекономічною діяльністю, яка б забезпечила б йому високу ефективність роботи. Тому рішення щодо вибору цільового зарубіжного ринку, яке тісно пов’язане з рівнем інтернаціоналізації діяльності фірми та нинішньою чи такою, що формується, стратегією регіональної присутності , основною метою якої є максимізація прибутку за рахунок використання ефекту масштабу.

Проблема виходу вітчизняних підприємств, які не можуть адаптуватися і реагувати на всі зміни, на зовнішні ринки без належного планування, управління, аналізу є особливо актуальною.

Даній проблемі у сучасній зовнішньоекономічній практиці присвячені праці таких українських та зарубіжних вчених-економістів, як В. Алексунін, Ф. Котлер, І. Коротко, Т. Циганкова, П. Чорномаз та інших. Проте в сучасній науковій економічній літературі питання визначення мотивів виходу господарських суб’єктів України на зовнішні ринки збуту не знайшло належного науково-практичного вирішення і висвітлення [2].

Вихід підприємств на зовнішні ринки зазвичай є тривалим еволюційним процесом. Досвід показує, що систематичне, поступове набуття досвіду в зовнішньоекономічній діяльності – найкращий, а в багатьох випадках і єдиний шлях до стабільного успіху.

Вирішення проблеми виходу вітчизняних компаній на міжнародний ринок передбачає, як правило, з’ясування двох основних питань: мотивів підприємств до виходу на зовнішні ринки і чинники, які визначають вибір форм виходу підприємств на зовнішні ринки [3].

Вибір конкретного ринку визначається їхньою близькість до внутрішнього ринку виробника, тобто величиною культурних відмінностей, розходженнями в методах роботи на ринку, фізичною відстанню тощо. Насамперед підприємство виходить на близькі ринки, потім на більш віддалені. Компанія проходить шлях від фірми, орієнтованої на внутрішній ринок, до глобальної компанії.

У таблиці 1. представлено три основні версії стадійних моделей інтернаціоналізації для вітчизняних підприємств [2].

Таблиця 1.

Стадія	Моделі проникнення і розвитку на ринку	Вибір ринку	Залучення в експортну діяльність і ресурсна прихильність
1	Немає експорту	Немає експорту	Немає експорту
2	Експорт через агента	Виконання випадкових експортних замовлень	Експериментальне залучення, тобто пасивна реакція, реалізація внутрішніх маркетингових стратегій на зовнішньому ринку, низька фінансова прихильність
3	Експорт через торгівельну дочірню компанію	Збільшення експорту	Активне залучення, тобто активний пошук, адаптація до іноземних ринків, прихильність ресурсів тощо.
4	Виробнича дочірня компанія	Експорт на експериментальній основі на культурно близькі ринки	Висока прихильність, тобто глобальний пошук можливостей експорту та інвестицій

Відповідно до представлених моделей, підприємство піддається турбулентному впливу і, як правило, впливу несприятливого навколишнього середовища. Завдання менеджерів підприємства полягає в досягненні найкращого балансу між навколишнім середовищем (можливостями й загрозами) та фірмою (сильними та слабкими сторонами).

Діяльність вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках з кожним роком набуває все більшого значення. Про це свідчить те, що обсяг експорту товарів та послуг України за І квартал 2010р. становив 12893,7 млн.дол. США, імпорту – 12922,8 млн.дол. Порівняно з відповідним періодом попереднього року експорт збільшився на 23,5%, а імпорт – на 18,5%. Від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 29,1 млн.дол. (за І квартал 2009р. також від’ємне – 466,4 млн.дол.). Зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснювала з партнерами із 194 країн світу, а зовнішньоторговельні операції послугами – з партнерами із 196 країн світу [4].

Проблема виходу підприємств на зовнішні ринки торкається багатьох суб’єктів, які або не можуть конкурувати, або з якихось причин, не мають відповідної можливості. Але головна проблема підприємства – це недостатність інформації про зовнішній ринок, тобто: конкуренція, товари-замінники, споживач, постачальник тощо. Для ефективної роботи підприємства необхідно, в першу чергу, розробити стратегію, першим етапом якої буде дослідження й аналіз зовнішнього ринку [3].

Література:

1. Петрова Г.Є. Ефективність діяльності українських підприємств на світовому ринку / Г.Є. Петрова // Держава та регіони. – 2009. – №4 – С. 151-157.

2. Харчук Т.В. Шляхи виходу підприємств на зовнішні ринки / Т.В. Харчук // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №8 – С. 12-16.

3. Шмаленко Я.В. Формування зовнішньоекономічної стратегії підприємства / Я.В. Шмаленко // Держав та регіони. – 2009. – №3 – С. 272-278.

4. Державний комітет статистики // http://www.ukrstat.gov.ua.