Кушнарьова Д. В.

Науковий керівник: Житарюк В. В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Негативні тенденції експортних можливостей України та шляхи підвищення його рівня

В сучасних умовах надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь-якої держави є розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі. Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці.

Здійснення країною зовнішньоекономічної діяльності, в першу чергу експортної, впливає на розвиток економіки держави загалом, на стан платіжного балансу та, зрештою, на добробут населення. Поряд з цим існує ряд проблем, пов’язаних з сучасною експортною діяльністю України: в структурі експорту переважають сировинні ресурси, значні диспропорції в географії поставок тощо. Причин такого становища багато, і однією з них є відсутність належної системи стимулювання експорту. Дослідженням проблематики даних питань займаються багато вітчизняних науковців, зокрема В. Луценко, Л. Колінець, Ю. Журавльова, Ю. Перцев, Н. Я. Пітель, О.М. Кисельова, Б. Данилишин, В.М. Байрак, В.І. Щелкунов та ін.

Метою даної роботи є аналіз негатвних тенденцій експортних можливостей України та виявлення шляхів підвищення його рівня.

На сучасному етапі попри тривалу і глибоку економічну кризу, Україна має значний експортний потенціал. За рівнем запасів та видобутку мінерально-сировинних ресурсів Україна входить до числа провідних країн континенту. В її надрах виявлено понад 200 видів корисних копалин, відкрито близько 20 тис. родовищ. Україна видобуває до 5% світової мінеральної сировини та продукції її переробки. Мінеральна сировина, що видобувається в Україні, у вартісному виразі оцінюється в 15 млрд. дол. США.

Наша держава є найбільшим у світі транзитером природного газу і володіє газотранспортною системою з високою пропускною спроможністю – 290 млрд. куб. м на вході і майже 170 млрд. куб. м на виході на рік. До Європи через територію України транспортується біля 97% російського газу [4].

Україна має значний потенціал високотехнологічних галузей промисловості. Вона посідає чільне місце серед провідних країн світу (після США, Росії, Франції, Китаю) у космічній галузі. Сильними є позиції національного літакобудування у створенні вантажних транспортних літаків.

Основними торговими партнерами України є Росія, Китай, Туреччина, Німеччина, Італія, США, Білорусь і Польща – саме в такому порядку ці країни входять до списку основних споживачів українських товарів.

Однак, товарна структура експорту України є вкрай несприятливою. Вона свідчить про нездатність держави подолати структурні диспропорції економіки, сформованої в рамках колишнього СРСР. Домінуючими експортними позиціями залишаються металопродукція (44% загального експорту), мінеральні продукти та хімія (22%), машинобудування складає лише 12% та інші галузі займають 22% (рис. 1). На відміну від держав Центральної Європи, в Україні так і не відбулась переорієнтація з торгівлі сировиною та напівфабрикатами на торгівлю товарами з високою доданою вартістю [1], [2].

Рис. 1. Товарна структура експорту України

Відповідно незважаючи на позитивні тенденції, становище зовнішньої торгівлі України залишається несприятливим. Значний стримуючий вплив на український експорт справляє комплекс внутрішніх та зовнішніх факторів. Найважливішими серед них є:

– низька конкурентоздатність вітчизняної промислової продукції, насамперед машинотехнічних виробів;

– важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості, що робить неможливим здійснення за рахунок внутрішніх ресурсів інвестування перспективних, орієнтованих на експорт проектів;

– штучне стримування гривні в рамках “валютного коридору”, що звужує можливості використання курсового фактора з метою просування експорту;

– недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації та контролю якості експортних товарів на фоні підвищення вимог до споживчих та екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринках промисловорозвинутих країн;

– випереджаюче, порівняно з продукцією обробної промисловості та АПК, зростання цін на товари та послуги природних монополій;

– нестача знань і досвіду роботи в сфері експорту у більшості українських підприємців, слабка координованість їх діяльності на зовнішніх ринках;

– низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утруднює використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;

– невідповідність окремих норм українського законодавства прийнятим у міжнародній практиці принципам встановлення відповідальності постачальника за недоброякісну продукцію [2], [3].

З аналізу даних проблем випливає висновок про необхідність невідкладного формування цілісної системи заходів стимулювання експорту. Такими заходами підтримки українських експортерів могли б стати наступні:

– оформлення боргових зобов’язань держави з повернення ПДВ у вигляді облігацій або сертифікатів, які матимуть роль гарантій для отримання кредитів;

– надання права підприємствам-виробникам використовувати певну частку валютної виручки на просування експорту;

– визначення механізмів, які дозволять підприємствам списати безнадійні борги, що не можуть бути сплачені іноземним партнерам;

– укладання міжбанківських угод з країнами СНД та країнами Східної Європи щодо довгострокового кредитування контрактів з використанням національних валют[3];

– об’єднання товаровиробників та підприємців в союзи, асоціації та інші угруповання з різними організаційними формами тощо.

Отже, тенденції еспортних можливостей нашої держави є негативними. В структурі експорту переважають сировина та продукція з низьким ступенем переробки. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в останні роки було значно лібералізовано, хоча, з іншого боку, розвиток експорту стримують істотні неторговельні (нетарифні) обмеження. Серед головних факторів, що стримують розвиток експортного потенціалу, є: нестабільність законодавчої бази; складні митні процедури; низький рівень розвитку фінансового сектора та ринкових інституцій. Основним пріоритетом розвитку експортного потенціалу України та розширення присутності на міжнародних ринках є підвищення конкурентоспроможності української продукції.

Література:

1. Журавльова Ю. Україна на експорт [http://www.osvita.org.ua/articles/
455.html].

2. Колінець Л. Аналіз стимулювання експорту в Україні та шляхи його покращення [http://kolinets.pp.net.ua/publ/1-1-0-2].

3. Луценко В. Аналіз поточного стану експорту України й основні напрямки його підвищення [www.masters.donntu.edu.ua/publ2009/fem/lutsenko.

pdf].

4. Перцев Ю. Поведінка українських експортерів в кризових умовах розвитку [http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Prvs/2010_2/tom2/581.pdf].