К.е.н. Баула О.В., Кацевич О.В., Кожало О.С.

Луцький національний технічний університет

Транскордонне співробітництво як спосіб реалізації євроінтеграційних прагнень України

Більшість сучасних науковців вважають, що формування концепції політики регіонального розвитку в Україні має ґрунтуватися на основних досягненнях з цього напряму в країнах ЄС, для яких міжрегіональне співробітництво як механізм економічної співпраці та економічного розвитку, останнім часом стало пріоритетним. Регіональна політика Європейського Союзу орієнтується не тільки на підтримку депресивних регіонів за рахунок регіонів-донорів, а насамперед на створення умов для мобілізації місцевого потенціалу і ресурсів, посилення їх конкурентоспроможності. Для прикордонних регіонів, які є віддаленими від великих адміністративних, фінансових, ділових, наукових, культурних центрів своїх країн, реалізація ефективної регіональної політики набуває особливої актуальності.

У цьому контексті місце транскордонного співробітництва в регіональному розвитку визначається його здатністю до мобілізації та ефективного використання існуючого потенціалу прикордонних регіонів і територій, а також до оптимального поєднання їх можливостей та ресурсів.

В основі розвитку транскордонного співробітництва знаходиться теорія регіонального розвитку, яка є базою формування національних політик регіонального розвитку країн та загальної регіональної політики ЄС. Західна модель регіональної економічної політики пройшла через три економічні парадигми: парадигма невідкладної допомоги кризовим регіонам (орієнтація на пріоритетну державну підтримку кризових регіонів); парадигма міжрегіонального перерозподілу економічного зростання (орієнтована на вирівнювання диспропорцій розвитку регіонів шляхом перерозподілу доходів); парадигма реструктуризації регіонів (передбачає перенесення акцентів з прямого державного регулювання регіонального розвитку на стимулювання розвитку в проблемних районах) [2].

В Україні зроблені деякі кроки у напрямі формування регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва.

Вітчизняні науковці схиляються до думки, що в основі формування державної регіональної політики у сфері транскордонного співробітництва має бути підхід направлений на посилення ролі регіонів у активізації інтеграційних процесів України та розвитку транскордонного співробітництва, підвищення конкурентноздатності окремих регіонів країни, що в кінцевому підсумку, зміцнює економічний потенціал держави [1; 3]. Тому, регіональна політика розвитку транскордонного співробітництва повинна визначати стратегію розвитку прикордонних регіонів.

Для того, щоб транскордонне співробітництво в Україні було ефективним механізмом євроінтеграційних процесів слід враховувати у формуванні регіональної політики його особливості, а саме:

- оскільки мова йде про співпрацю, тому основні акценти повинні бути звернені на спільну роботу, координацію та узгодження (на сучасному етапі для України процес співпраці виглядає так: окрема робота кожної сторони в процесі виявлення спільних проблем і вибору пріоритетів, а потім узгодження планів розвитку за окремими заходами);

- транскордонна співпраця стосується усіх сфер життєдіяльності населення, тому політика повинна формуватися так, щоб у діалозі були задіяні усі соціальні групи населення та адміністративні органи (наразі в Україні співпраця здійснюється, переважно, між обласними державними органами влади);

- одним із основних об’єктів політики повинен бути кордон і по відношенню до нього повинна вирішуватися двояка задача: забезпечення необхідного рівня захисту держави та намагання досягнення вільного переміщення через кордон (для України тут є ще й інша специфіка, яка полягає у різниці кордонів на Заході та Сході країни, менталітет населення прикордонних територій);

- транзитність території а саме, пропускна здатність прикордонної інфраструктури, комунікацій, можливості обслуговування значно більших потоків людей, товарів, вантажів (в Україні такі тенденції вже з’явилися, проте для Сходу держави їх доцільно значно посилювати);

- спільні природні ресурси, передусім, водні, використання яких повинно бути раціональним з обох сторін та екологічно безпечним.

Європейський вибір України є природним наслідком здобуття нашою країною державної незалежності. Західноєвропейська (рейнська) модель, найбільш імовірно, сьогодні і у майбутньому буде залишатися вищим досягненням сучасного цивілізованого суспільства. Базовий принцип ЄС – збереження в інтеграційному процесі національної ідентичності та розмаїття культур. Це найважливіший принцип для України, який викристалізовується із історії українського народу, його менталітету і глибоких демократичних традицій [3].

Загалом виокремлюють чотири рівні реалізації транскордонної співпраці: міжнародний, державний, регіональний та місцевий рівні [1]. Оптимальна координація даних рівнів щодо транскордонного співробітництва досягається лише тоді, коло їх дії враховують будь-які заходи, представлені чи заплановані на рівні, що знаходиться вище чи нижче їх власного. І ще одна вимога, що пропагується у Європі – будь-яка політика регіонального розвитку на будь-якому рівні повинна базуватися на активній участі громадян. У Законі України "Про транскордонне співробітництво" зазначається, що метою державної політики у сфері транскордонного співробітництва є створення умов для підтримки і заохочення участі у транскордонному співробітництві суб’єктів та учасників транскордонного співробітництва, розвиток взаємовигідних зв’язків, підвищення соціально-економічного розвитку регіонів та якості життя населення [4]. Проте у транскордонному співробітництві неминучим є також застосування принципів субсидіювання і партнерства одночасно на європейському, національному, регіональному та місцевому рівнях. Тобто, загальними принципами регіональної політики транскордонного співробітництва повинні стати загальні принципи регіональної політики ЄС, до яких Україна повинна поетапно адаптуватися.

Таким чином, є всі підстави вести мову про доцільність розробки самостійної регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва у двох вимірах: як політику держави щодо розвитку транскордонного співробітництва та власної політики прикордонних регіонів. У більшості випадках виникає необхідність об’єднання зусиль окремих територіальних громад для реалізації транскордонних програм, стратегій розвитку європейського континенту чи держави. Усе зазначене обґрунтовує необхідність мати вітчизняну науково обґрунтовану концепцію розвитку прикордонних територій – транскордонного регіону, яка б базувалась на відповідних регіональних стратегіях розвитку, враховувала загальноєвропейські та національні пріоритети. На наш погляд, це основний напрямок ефективного розвитку транскордонного співробітництва в Україні.

Література

1. Бєлєнький П. Ю., Мікула Н. А. Методологічні аспекти міжрегіонального та транскордонного співробітництва // Зовнішньоекономічний кур’єр. - 2001. - № 1. – С. 9-13.

2. Гальчинський А. Україна на перехресті геополітичних інтересів. – К.: Знання України, 2002. – 180 с.

3. Долішній М., Демченко В., Мікула Н. Концептуальні підходи до створення польсько-українського єврорегіону "Сян" на основі узагальнення досвіду єврорегіонів на західному кордоні Польщі // Регіональна економіка. – 2003. – №1. – С. 69-82.

4. Закон України «Про транскордонне співробітництво» (26.06.2004р. №1861-ІV) // Голос України, 22 липня 2004р.; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 роки» // Доступний з https://search.liga.net/l_doc2.nsf.