Терещенко В.С.,Сударікова К.Г.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені М.Туган-Барановського,Україна

Облік дебіторської заборгованості: проблеми та шляхи вирішення

Фінансова незалежність та участь вітчизняних суб’єктів господарювання у міжнародних економічних відносинах зумовлюють необхідність безперервного забезпечення виробничого циклу оборотними засобами. Розвиток принципово нового підходу до проблем платіжно-розрахункових відносин між суб’єктами ринку зумовлює необхідність дослідження похідної уповільнення даних відносин – дебіторської заборгованості.

Проблемам розвитку теорії і практики бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості присвячено ряд праць зарубіжних та вітчизняних вчених-економістів: Ф. Ф.Бутинця, С.Ф.Голова, З.В.Гуцайлюка, Р.Дамарі, В.П.Завгороднього, О.Д.Заруби, В.В.Ковальова, В.Костюченко, С.І. Маслова, Є. Петрик, Г.В.Савицької, Я.В.Соколова, В.В.Сопка, С.Хенка, К. Хувера, М.Г.Чумаченка, А.Шаповалової, М.Швайки та ін. Разом з цим, багатоаспектність дослідження зумовлена складністю і різноманітністю суб'єктів та об'єктів розрахунково-платіжних відносин, що вплинуло на суперечливий характер нормативних документів, а також на рівень розробок окремих теоретичних і практичних аспектів методики бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості.

Мета статті – виявлення нагальних проблем, пов’язаних з обліком розрахунків із дебіторами, розробка методичних підходів і складання практичних рекомендацій щодо їх усунення.

Від початку формування ринкових відносин в Україні і донині існує чимало актуальних нерозв’язаних питань, пов’язаних з обліком дебіторської заборгованості. Це відповідно обумовлює постійний перегляд нормативних документів, вироблення нових шляхів удосконалення організації та методики обліку розрахунків з дебіторами.

На основі аналізу наукових праць і проведення досліджень у цій сфері можна назвати кілька проблемних питань:

- облік довгострокової дебіторської заборгованості згідно з вимогами П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»;

- відсутність чіткої схеми деталізації та співвідношення різних видів дебіторської заборгованості у загальній їх структурі.

Для прийняття управлінських рішень важливе значення має повнота і об’єктивність інформації, пов’язаної з дебіторською заборгованістю. Вирішення багатьох проблемних питань дозволить значно вдосконалити організацію та методику обліку розрахунків з дебіторами.

На нашу думку, передусім необхідно внести зміни у П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», в яких чітко були б розмежовані поняття довгострокової та короткострокової дебіторської заборгованостей. Їх облік нині ведеться на різних рахунках бухгалтерського обліку, що не відзначено у вищезазначеному стандарті. Разом із тим слід вказати, що поточна дебіторська заборгованість є оборотним активом, а довгострокова – необоротним, і вони обліковуються на різних рахунках.

Уточнення вимагає визначення поточної дебіторської заборгованості, оскільки згідно з П(С)БО 10, вона «за продукцію, товари, послуги визначається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів і послуг та оцінюється за первісною вартістю» [4,59]. На нашу думку, утворення поточної дебіторської заборгованості не завжди слід пов’язувати з доходом. Дохід, як зазначають Е. Є. Хендріксен і М. Ф. Ван Бреда, вимірюється сумою очікуваних грошових надходжень [5,353], тому якщо не очікується погашення дебіторської заборгованості у звітному періоді, то наступні надходження коштів або певних матеріальних цінностей не можна вважати доходом. Так, перерахування авансів за ще непередану продукцію призводить до виникнення дебіторської заборгованості, хоча доходу тут немає. Вважаємо, що ці пропозиції повинні бути взяті до уваги при подальшому вдосконаленні нормативної бази.

Розгляд сучасних підходів до класифікації дебіторської заборгованості дало змогу виявити низку проблем. Для їх вирішення можна запропонувати методику класифікації дебіторської заборгованості, що дає можливість здійснювати порівняльний аналіз варіантів угрупування розрахунків з дебіторами за класифікаційними ознаками з метою розробки різних типів класифікації.

Згідно з такою методикою класифікацію дебіторської заборгованості слід проводити у такій послідовності: визначення мети, формулювання завдань, конкретизація користувачів інформації, вибір ознаки класифікації, визначення пріоритетних принципів, надання переліку можливих типів класифікації, вибір оптимального типу, групування дебіторської заборгованості за обраним типом. Як можливі ознаки класифікації дебіторської заборгованості треба додатково запропонувати: суб'єкт дебіторської заборгованості, сума заборгованості, вид оцінювання, причина виникнення.

Слід зазначити, що класифікація дебіторської заборгованості, яка запропонована діючим в Україні Планом рахунків та П(С)БО №10 “Дебіторська заборгованість” є суперечливою та не задовольняє в повному обсязі потребам користувачів при складанні фінансової звітності. Для вирішення даної проблеми можна запропонувати декілька альтернативних варіантів. Зокрема, внесення змін до П(С)БО №10 “Дебіторська заборгованість” стосовно віднесення до поточних активів дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи та послуги, внесення змін до Плану рахунків, що діє в Україні, які забезпечать окремий облік довгострокової та поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи та послуги.

Базуючись на проведеній систематизації можливих варіантів групування дебіторської заборгованості, необхідно створити системний класифікатор дебіторської заборгованості з використанням таких параметрів: ознак, принципів та мети класифікації, якісної характеристики ознаки, користувачів інформації, типів класифікації. Використання даної розробки сприяє наданню якісної бухгалтерської інформації для контролю, аналізу та управління залежно від конкретних потреб користувачів у період антикризового регулювання.

Результати проведеної систематизації дають змогу визначити такі види оцінок дебіторської заборгованості:

- на основі історичної собівартості – первісне (історичне) оцінювання, яке визначають за номінальним і спонтанним методами оцінювання;

- на основі вартості реалізації (погашення) – факторингове, форфейтингове оцінювання, оцінювання при дисконті векселя, для яких характерне видаткова оцінка, чисте реалізаційне оцінювання, що визначають за величиною сумнівних боргів, експертне оцінювання, при розрахунку якого використовують оцінювання продажу;

- на основі поточної вартості – оцінювання з урахуванням валютного курсу; оцінювання з урахуванням індексу цін; оцінювання з урахуванням поточної процентної ставки, яке базується на методі потоку, що дисконтувався, і для розрахунку якого запропонований порядок визначення загальної реалізаційної вартості заборгованості;

- на базі теперішньої вартості – теперішня оцінка на основі первісної вартості (метод оцінювання - первісний), теперішня оцінка на основі поточної вартості (метод оцінювання - поточний).

Необхідно також внести зміни до Плану рахунків бухгалтерського обліку та інструкції з його використання щодо рахунка 37 «Розрахунки з різними дебіторами». На нашу думку, класифікація дебіторської заборгованості на ньому не вірна. Сюди увійшли різні види розрахунків із дебіторами, що можна об’єднати в групи, які неоднорідні за своєю природою.

Висновки. Отже, створення ефективної моделі обліку дебіторської заборгованості дозволить уникнути ризиків неплатоспроможності і зниження показників ліквідності внаслідок отримання об’єктивної та своєчасної інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Список літератури:

1.Александров Д. Проблемы взыскания дебиторской задолженности // Вестник бухгалтера и аудитора Украины. – 2004. - №21,22. – с.22-25

2.Береза С.Л. Побудова облікової політики відображення грошових активів та дебіторської заборгованості // Вісник ЖДТУ. - 2003. - №1(23). –с.35

3.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» затв. наказом МФУ від 08.10.99 р. №237

4.Пушкар М. С. Національні стандарти бухгалтерського обліку в Україні. – Тернопіль: Лілея, 2000. – 106 с.

5.Хендриксен Э. Е., Ван Бреда М. Ф. Теория бухгалтерского учета: Пер. с англ./ Под ред. проф. Я. В. Соколова. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 576 с.