Клима М.В.

Буковинська держана фінансова академія, Україна

ІНСТРУМЕНТИ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РЕГІОНУ

У XXI ст. для будь-якої країни світу проблема забезпеченості енергоресурсами є першорядною. Зважаючи на вичерпність традиційних енергоносіїв та постійне підвищення їх вартості, країни змушені шукати альтернативні джерела забезпечення енергією та вдосконалювати технології їх використання, тим самим підвищуючи енергоефективність базових енергетичних технологій. Нині світові запаси викопних ресурсів зменшуються, потреба у щоденному споживанні енергії зростає, підвищується вагомість питання про стабільне постачання енергоресурсами кожної країн. У таких умовах формування власної державної стратегії зниження залежності від постачань енергоресурсів постає пріоритетним напрямком державної політики. Підвищення енергоефективності економіки через зменшення фізичної потреби у енергетичних ресурсах є одним із шляхів розв’язання проблеми енергозбереження.

Дослідженням даної проблеми висвітлено у роботах таких вчених, як О.М. Суходолі, А.І. Шевцова, С.Ф. Єрмілова, О.В. Овсієнко, В.В. Микитенко та інших українських і закордонних вчених.

Метою даного дослідження є визначення інструментів стимулювання енергоефективного розвитку економіки, їх механізму дії та умов застосування.

Ефективність національної економіки досить часто ототожнюють з поняттями темпу зростання внутрішнього валового продукту (ВВП), надаючи цьому показнику роль основного індикатора розвитку та успішності країни. Для визначення ефективності діяльності національної економіки необхідно порівняти обсяг отриманого ВВП з обсягом затрачених ресурсів на забезпечення такого обсягу. Таким чином, ми отримаємо оцінку ефективності діяльності економіки з точки зору раціональності використання ресурсів, або енергоефективності економіки, яка поєднує результат діяльності економіки з величиною витрат енергоресурсів. Поняття енергоефективності може бути застосоване як до економіки країни в цілому, так і до економіки окремого регіону, підприємства чи групи підприємств, а також до групи країн. Низький рівень енергоефективності економіки спричиняє низку проблем, зокрема, зниження конкурентоздатності продукції, підвищення рівня залежності від постачальника ресурсів та підвищення рівня забрудненості на території. Вирішення цих проблем полягає насамперед у зменшенні кількості ресурсів, що споживає економіка.

Ефективність використання енергетичних ресурсів залежить від таких чинників:

1) структура економіки;

2) рівень цін на енергетичні ресурси;

3) природо-кліматичні умови;

4) технологічний рівень основних споживачів енергетичних ресурсів;

5) відповідний стан теплових і електромереж до сучасного розвитку науки і техніки;

6) ступінь забезпеченості енергетичними ресурсами за видами протягом остах десятиліть;

7) відсутність чи наявність традицій енергозбереження у промисловості та серед населення країни.

Вище зазначені фактори мають різний ступінь впливу на енергоефективність економіки.

Інструменти політики формування енергоефективної економіки за напрямом дії можна поділити на дві групи: ті, що впливають на обсяг ВВП, та ті, що впливають на обсяг використання енергетичних ресурсів.

До переліку інструментів державного впливу на рівень ефективності використання енергетичних ресурсів можна включити: ціни та тарифи на оптовому та роздрібному ринках енергетичних ресурсів; податки та податкові пільги, субсидії та дотації; державні закупівлі на ринку енергоресурсів та енергетичного обладнання; сертифікація та стандартизація; пропагування збереження енергозбереження серед населення.

Немає єдності серед науковців у підходах до класифікації інструментів держаного регулювання. Так, В.В. Микитенко визначає напрям державної політики енергозбереження за мірою впливу на результуючий показник, визначивши такі сфери впливу: структурна, технічна, політико-економіча, соціально-культурна, управлінська. [2]

О.М.Суходоля класифікує механізм реалізації енергозберігаючої політики за такими напрямами: встановлення ефективної ринкової структури, зацікавлення споживачів в енергозбереженні, розвиток та підтримка інституційно-організаційної основи, гарантування стабільних правил гри. [5]

Проте не можна забувати і про те, що потрібно класифікувати і самі інструменти. Їхня класифікація повинна бути проведена, зважаючи на їх практичну роль у процесі здійснення політики стимулювання енергоефективного розвитку регіонів.

Класифікація інструментів доцільно проводити, наприклад, за такими ознаками:

1) ефективності;

2) компетенцією органів влади;

3) швидкістю реагування;

4) обсягом капіталовкладень.

Успішність політики енергозбереження залежить від багатьох чинників. Перш за все це відповідність застосованих інструментів тій ситуації, яка склалась у регіоні. Використання тих чи інших методів впливу повинні бути науково обґрунтовані та адаптовані до умов тієї місцевості, де відбувається їх застосування. Також важлива послідовність дій, узгодженість державних заходів з місцевими. Використання одночасно кількох різних інструментів, спрямованих на різні об’єкти впливу суттєво поліпшує результат.

В умовах обмеженого попиту на енергоресурси, на перший погляд, може скластися враження про їх легкої доступності та відсутності необхідності технологічного переоснащення виробництва. Згадаємо, що наприклад, у 2008 році ціна нафти становила 140 доларів за барель. Це змусило увесь світ заговорити про нову енергетичну кризу. Деякі експерти прогнозують, що в наступні кілька років значною мірою зросте попит на ресурси. Тому потрібно постійно проводити активну політику енергозбереження. Формування нової енергоефективної національної економіки повинно стати першочерговим та невідкладним для ксіх рівнів державної влади.

Список використаної літератури:

1. Єрмілов С.Ф. Енергетична політика в контексті сталого розвитку держави / С.Ф Єрмілов //Економіка і прогнозування. – 2006 № 2. – С. 9-24

2. Микитенко В.В Енергоефективність національної економіки: соціально-економічні аспекти // Вісник НАН України. – 2006 № 10. – С. 17-26

3. Микитенко В.В. На чому базується енергетична безпека держави / В.В. Микитенко // Вісник НАН України. – 2005. - № 3. – С. 41-46

4. Освієнко О.В. Державне регулювання енергозбереження як засіб оптимізації параметрів енергетичної безпеки / О.В. Овсієнко // Економічний простір. 2008. № 12-2. – С. 156-163.

5. Суходоля О.М. Аналіз законодавства та державної політики енергозбереження в Україні/ О.М. Суходоля // ЕСКО. – 2006. – № 4.