Грузєва В. Ю., Сумарук Л.В

Буковинська державна фінансова академія

Сучасна політика ресурсозбереження та ефективність її здійснення в Україні

 

Створення ефективного економічного механізму ресурсозбереження в  є важливим завданням, оскільки він має забезпечити високу ефективність ресурсоспоживання як на етапі формування ринкових відносин, так і при повноцінному функціонуванні інститутів економіки. У зв’язку з цим кінцева мета і завдання економічної діяльності суспільства полягають у намаганні задовольнити різні його потреби при обмеженості виробничих ресурсів.

В даній статті розкрито зміст політики ресурсозбереження, досліджено фактори, які забезпечують  його місце у механізмі функціонування економіки, обгрунтовано критерії переходу економіки до ресурсозбережувального типу розвитку, наведено пропозиції стосовно джерел та шляхів економії ресурсів, значну увагу приділено питанню щодо державної підтримки даного процесу в Україні.

Сучасні науковці працюють над вирішенням цього питання, аналізуючи фактори та перспективи. Серед вітчизняних дослідників цієї проблеми слід назвати Д.В. Клинового, Т.В. Пепу, З.О. Маніва, І.М. Луцького, С.З. Маніва, Б.М. Данилишина,Данченко А., А.О. Єпіфанова, МІ. Долішнього, Костенко Я. О., B.C. Кравціва, Шегда А. В., М.В. Щурика та ін.

Економіч­на криза в більшості держав з часом тільки поглибилася. До неї додалася  глибока екологічна криза. В цих кризах і перебуває нині Україна попри певні ознаки зростання її економіки, якого було досягнуто зде­більшого в результаті стабілізації видобутку і переробки мі­неральної сировини. Але, за прогнозами фахівців, в Україні вже в цьому десятиріччі розпочнеться так звана криза ос­новних фондів. Зношеність устаткування на підприємствах гірничодобувної, переробної та інших важких галузей ви­робництва сягає 70-80% [2, 24]. Країна може ввійти у період тех­ногенних надзвичайних ситуацій і катастроф.

В умовах загальноресурсної кризи, яка є характерною для часів переходу від «індустріальної» моделі господарювання до нової економічної парадигми суспільства сталого розвитку, таке становище є не тільки загрозливим для національної безпеки. Воно є й несприятливим з точки зору ефективності господарювання, зважаючи на загальну невідповідність, за такої схеми розвитку, економічних, екологічних і соціальних витрат невиправдано низьким результатам виробничої діяльності.

Основними шляхами вирішення проблеми ресурсозбереження, зменшення господарського тиску на природу реально можуть бути такі заходи:

1) істотне    зниження     матеріаломісткості     виробництва,    зменшення витрат сировини на одиницю продукції;

2) зниження    електромісткості    виробництва,    зменшення    витрат електричної та теплової енергії на одиницю продукції;

3) комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів;

4) впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології;

5) широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини та ін.

В даному випадку основним завданням є не просто найбільш повне залучення компонентів природних ресурсів до господарського обігу та посилення рівня їх експлуатації, а зміна структури використання ресурсів з акцентом на ресурси відновлювані й невичерпні. Тому, сьогодні необхідно забезпечити таку взаємодію компонентів системи, за якої високі темпи економічного зростання та задоволення потреб населення поєднувались із збереженням та відновленням якості навколишнього середовища [6, 77].

Необхідне також використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що дозволяє заощадити звичні види енергії і позитивно відбиваєтся на навколишньому середовищі. Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів зв’язано з широким застосуванням вторинних ресурсів. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600-700 млн. тонн відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість [7]. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв’язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливноенергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження від 2010 р. передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції, здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття збиткових підприємств; провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігаючих  технологій; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетрадиційні джерела енергії [5, 16].

Серед усієї сукупності можливих заходів економії матеріальних ресурсів слід відокремлювати, насамперед, виробничо-технічні та оргаизаційно-економічні заходи. До виробничо-технічних напрямків відносять заходи, пов’язані з якісною підготовкою сировини до її виробничого споживання; удосконалення конструкції машин, устаткування і виробів; застосування більш економних видів сировини, палива; комплексне перероблення сировини; застосування маловідходної та безвідхідної технології.

До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних ресурсів відносять такі: удосконалення та підвищення наукового рівня нормування і планування матеріаломісткості продукції; розроблення і впровадження технічно обгрунтованих норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів тощо.

Головним напрямком економії матеріальних ресурсів на підприємстві є: збільшення виходу кінцевої продукції з однієї і тієї самої кількості сировини і матеріалів. Це, у свою чергу, залежить від технічного рівня виробництва, рівня кваліфікації, майстерності робітників, що виготовляють продукцію, раціональної організації матеріально-технічного забезпечення, норм витрат і запасів матеріальних ресурсів.

Існують також фінансові механізми ресурсозбереження, які на сучасному етапі розвитку передбачають:                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

—   збільшення частки ресурсозберігаючих технологій;

—   аналіз використання ресурсів на кожний стадії життєвого циклу об’єктів;

—   розвиток методів аналізу, прогнозування, оптимізації та стимулю­вання поліпшення використання ресурсів;

—   застосування наукових підходів менеджменту.

У свою чергу, будь-яка стратегія має реалізовуватись за допомогою формальних методів. На функціональному рівні управління методи ресурсозбереження мають реалізовуватися через організаційно-технічні заходи, наприклад, за допомогою заміни фізично або морально застарілих технологій, устаткування, організаційних проектів, економіч­них та інших методів менеджменту. Для рівня країни (регіону) стратегія ресурсозбереження має розроблятися на тривалу перспективу наприк­лад, у США діє програма ресурсозбереження на 40 р.) на основі роз­глянутих вище принципів [1, 67].

Отже, в сучасних умовах господарювання однією з дуже важливих проблем кожного підприємства є економія ресурсів та пошук резервів їх кращого використання, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів,що дасть змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищить ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві. В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.

Література:

1.     Данченко А. Фінансові механізми ресурсозбереження на сучасному етапі розвитку // Банківська справа. – 2006. №3. – С. 66-70.

2.     Костенко Я. О. Природо-ресурний потенціал розвитку економіки україни // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – Вип. 12. – С. 23-26.

3.     Литвиненко Т. М., Нахаба М. П., Шегда А. В. та ін.; За ред. Шегди А. В. Економіка підприємства: Навч. пос. – 2- ге вид.,стер. – К.: Знання прес, 2002. – 335 с.

4.     Луцький І. М., Манів З. О. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004. – 580 с.

5.     Стеценко Б. Конкуренція за ресурси // Цінні папери України. – 2009. - №49. – С. 16-17.

6.     Шахраюк-Онофрей С. І. Природо-економічні та природо-екологічні фактори розвитку і розміщення продуктивних сил: їх вплив на формування економіки регіонів // Науковий вісник БДФА. Економіка науки: зб. наук праць / гол. ред. В. В. Прядко; МФУ, БДФА. – Чер.: Технодрук, 2008. Вип. 3. ч. 1. – С. 74-80.

7.     www.ukrstat.gov.ua – офіційний сайт Державного комітету статистики України.