Економічні науки /5. Управління трудовими ресурсами

Стрембіцька Л.Л.

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини, Україна

Макроекономічні чинники формування конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці України

І. Вступ. Досягнення високих показників конкурентоспроможності національної робочої сили є тим завданням, вирішення якого сприятиме як розширенню можливостей людського розвитку, так і підвищенню ефективності суспільного виробництва, та розглядатиметься як критерій прогресивних змін, що є результатом взаємодії перебігу процесів як на мікро- так і на макрорівнях. Тому дослідження макроекономічних чинників формування конкурентоспроможності робочої сили дасть змогу оцінити цей процес, перш за все, в контексті трансформацій, які відбуваються в національній економіці та суспільстві в цілому.

Дослідження конкурентоспроможності робочої сили в Україні перебуває в полі зору Д. Богині, О. Грішнової, Т. Кир’ян, І. Петрової, М. Семикіної, і є актуальним повсякчас, оскільки є надзвичайно динамічним явищем.

ІІ. Постановка задачі. В статті здійснено узагальнену оцінку впливу макроекономічних чинників формування конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці України, що дасть змогу в подальшому розробити систему заходів по її підвищенню.

ІІІ. Результати. Макроекономічні чинники формування конкурентоспроможності робочої сили є зовнішніми за характером дії та об’єктивні за змістом, створюючи таким чином першооснову, що визначає її рівень і потребує регулювання в межах національної економіки. В найзагальнішому вигляді макроекономічний аспект дослідження конкурентоспроможності робочої сили потребує врахування наступних факторів:

- становлення та розвитку усіх складових елементів ринкової економіки;

- сформовану систему управління зайнятості, що передбачає також врахування інституційних чинників;

- техніко-економічних умов, що пред’являють вимоги до якості робочої сили та її загальної компетентності;

- соціально-демографічних характеристик, що визначають попит та пропозицію робочої сили;

- соціально-культурних обставин, що відображають готовність робочої сили до диверсифікації форм зайнятості та трудової мобільності.

Перехід на ринкові принципи господарювання перш за все передбачає реформування відносин власності, що з точки зору робочої сили вимагає якісно вищого рівня, аби відповідати критеріям ефективності в процесі господарювання, тому ця обставина виступає в якості прогресивних змін як носія робочої сили, так і ринку праці в цілому. Проте критерій ефективності ринкових суб’єктів господарювання націлює їх на досягнення прибутку і відкидає необхідність дотримання соціальної відповідальності бізнесу перед представниками найманої праці. Так, в той час, коли середній рівень заробітної плати в Україні становить менше 300 доларів США, заробітна плата в приватному секторі сформувалась на рівні 70% від зазначеного показника. Більшість вчених в Україні піднімає питання про посилення ознак експлуатації робочої сили в Україні, що вимагає якнайшвидшої оптимізації відносин між працею та капіталом.

Крім того, значний розрив між ціною робочої сили в українській економіці та реальною її вартістю сформувався як віддалений прояв командно-адміністративної економіки, за якої значна частина витрат на відтворення робочої сили компенсувалась за рахунок суспільних фондів споживання. Фактично в України сформувалась економіка дешевої робочої сили, де заробітна плата не виконує ні відтворювальну, ні стимулюючу функції. Проте політична доцільність та бізнесові інтереси вбачають в дешевій робочій силі конкурентні переваги, що сприяють вигідному позиціонуванні експортоорієнтованих галузей України на міжнародному ринку. Такий підхід до оцінки людських ресурсів в довгостроковій перспективі є вкрай загрозливим як для самої робочої сили, так і в цілому для України, оскільки відкине її ще дальше від економічно розвинутих країни, що увійшли в стадію постіндустріального розвитку.

Сформована система управління зайнятістю в Україні, що задекларована сукупністю нормативно-правових актів, є значно відірваною від тих обставин та умов, які фактично склались в соціально-трудовій сфері. Це має прояв у невиконанні значної кількості норм, передбачених змістом угод всіх рівнів, серед яких має місце невиконання роботодавцями навіть тих соціальних норм, які пов’язані з забезпеченням прожиткового мінімуму.

Ринок праці в період до 2008 року формувався під впливом позитивних економічних факторів, що сприяло поліпшенню основних показників ринку праці. Так, в той час як у 2000 році показник навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце, вакантну посаду становив 17 осіб, економічне зростання докризового періоду сприяло тому, що станом на 2007 рік зазначений показник становив 4 особи, що, безумовно, що розглядалось як позитивні зрушення в рівні конкурентоспроможності національної робочої сили.

Формування українського ринку праці починаючи з середини 2008 року відбувається в умовах вкрай несприятливого макроекономічного середовища. Саме дія його чинників зумовлює різке зростання чисельності незайнятого населення в розрахунку на одне вільне робоче місце в 2008 році до 10 осіб, а в 2009 році –до 8 осіб. Розгортання світової економічної кризи, яка розпочалася наприкінці 2008 року, призвело до загострення ситуації на ринку праці у 2009 році. За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15–70 років у 2009р., порівняно з 2008р., зменшилась на 1,1% і становила 22,2 млн. осіб, з яких 20,2 млн. осіб або 91,2% були зайняті економічною діяльністю, а решта 2,0 млн. осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні.  Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2009р., порівняно з 2008р., збільшилася на 533,7 тис. осіб, або на 37,5% та становила 2,0 млн. осіб. Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні зріс на 2,4 в.п. та становив 8,8% економічно активного населення зазначеного віку. Хоча в цілому в Україні спостерігається тенденція скорочення тривалості незайнятості населення з 23 місяців у 2000р. до 9 місяців в 2009 році [4].

Однією з суттєвих проблем розвитку ринку праці в Україні є його значна сегментація в регіональному розрізі. Так, в той час як вище зазначено, що в цілому в Україні в 2009р. рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) становив 8,8%, а в таких областях як Рівненська, Тернопільська, Сумська, Чернігівська, Черкаська, Житомирська, Вінницька, Полтавська він коливався в межах 10,2-12,7%.

Територіальні відмінності в показниках безробіття свідчать про наявність значної диференціації на локальних ринках праці, багато з яких знаходиться в кризовому стані. Регіональна диференціація зумовлена об’єктивними передумовами, що визначають специфіку розвитку на ньому соціально-економічних відносин, що характеризується певною народногосподарською структурою виробництва, відповідною їй зайнятістю, демографічною структурою населення, поширенням різноманітних організаційно-правових форм господарювання, інвестиційною активністю, дієвістю місцевих органів влади. Тому, звичайно, прийняття макроекономічних рішень з метою забезпечення конкурентоспроможності робочої сили для врегулювання національного ринку праці повинне враховувати особливості та механізм формування регіональних ринків праці, виокремлюючи при цьому суттєві фактори, що зумовили їх диференціацію.

Нерозвиненість інститутів ринкової економіки створює передумови для подальшого функціонування в Україні досить значних масштабів неформального сектору. За даними Державного комітету статистики, основним видом діяльності неформального сектору економіки є сільськогосподарське виробництво, іншими поширеними видами економічної діяльності населення у цьому секторі економіки були торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів та будівництво. Найвищий рівень участі населення у неформальному секторі економіки спостерігався серед молоді віком 15-24 роки та пенсіонерів у віці 60-70 років.

Поряд з тим в Україні спостерігається дефіцит конкурентоспроможної робочої сили, що гальмує розвиток вітчизняної економіки. Кадровий дефіцит спостерігається на багатьох високотехнологічних підприємствах. Так, за свідченням першого заступника директора департаменту професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки України В. Супруна [2,с.10], протягом останніх років потенціал кваліфікованих робітників в Україні значно знизився в порівнянні з розвиненими країнами, що зумовлене падінням престижу робітничих професій, неефективним інформуванням населення щодо попиту на професії, недостатньою участю суб’єктів господарювання в розв’язанні проблем професійної освіти і навчання.

На думку автора, більшість громадян пасивно очікує на подальші економічні і соціальні зрушення, відмовляючись від активної адаптаційної стратегії. Так, начальник відділу активної підтримки безробітних Харківського міського центру зайнятості В. Мединський відмічає: " Одним з головних завдань наших фахівців –активізація життєвої позиції безробітного до самого ставлення пошуку роботи. Адже багато не працевлаштованих людей, особливо тих, хто довгий час перебуває на обліку якоюсь мірою починають боятися роботодавців"[3, с.6]. Тому, звичайно, надзвичайно важливим є налагодження різного виду тренінгів, семінарів, які сприятимуть ефективному та цілеспрямованому пошуку роботи серед безробітних.

Слід відмітити, що незважаючи на те, що сьогодні досить затребуваними є робітничі професії, про те для робочої сили вони не представляють інтересу і не користуються належним рівнем попиту, що є свідченням їх не конкурентоспроможності. Це зумовлено як низьким рівнем заробітку на них, так і їх не престижністю в першу чергу через незадовільні умови праці. Необхідно зазначити, що мотивація підвищення індивідуальної конкурентоспроможності буде значно вища, якщо населенню працездатного віку надаватиметь багатий вибір можливостей щодо отримання прибуткової роботи і впевненість, що ситуація зміниться протягом найближчого часу.

Значний вплив на вибір життєвих економічних стратегій має рівень освіти населення. Хоч високий рівень освіти автоматично не забезпечує високі доходи і соціальний статус, набутий освітній капітал є чи не найвагомішим ресурсом ефективної адаптації до ринкової економічної системи.

Підтримання надлишкової чисельності робочої сили за відсутності значних інвестицій в модернізацію виробництва стали причиною збереження технологічно відсталих робочих місць, що стало одним з вирішальних факторів, зростання плинності саме кваліфікованої робочої сили.

Неконтрольований процес підготовки фахівців в Україні з вищою освітою призводить до девальвації її суті та змісту. Це є наслідком як зниження якості освітніх послуг, так і "перевиробництва" спеціалістів з вищою освітою. В результаті цього значна кількість з них влаштовується на ринку праці не за здобутою спеціальності, що в більшості випадків не потребує взагалі наявності вищої освіти як такої, або взагалі випускники стають неконкурентоспроможними і поповнюють лави безробітних.

З огляду на це зростання тенденції зайнятості робочої сили з вищою освітою на робочих місцях, що не потребують високої кваліфікації, сприятиме збільшенню масштабів трудової міграції висококваліфікованої робочої сили до країн, де за аналогічну роботу буде пропонуватися значно більша винагорода.

Натомість особливості розвитку найбільш розвинених країн світу свідчать про неминучість великомасштабних змін у структурі та якості виробничих факторів, що передбачає принципово нову та вирішальну роль знань, інформації та інтелекту, основними носіями якої є робоча сила. Тому під впливом цих змін об’єктивно трансформуються форми, види зайнятості, а також зміст та характер самої праці. Набуває поширення дистанційна зайнятість, лізинг персоналу та ін.; змінюється загальна структура зайнятості, що пов’язане зі зменшенням частки працівників, які зайняті виготовленням стандартних масових матеріальних благ, і водночас збільшується частка зайнятих наданням інформаційних, консультативних, інтелектуальних послуг; проходить зрушення у професійній структурі персоналу, ознакою чого є збільшенням частки працівників, що мають професії, насичені знаннями та інтелектом[1, С.146-147 ].Тому зростатиме попит на робочу силу, яка поряд з сформованими базовими компетенціями характеризуватиметься готовністю до інновацій та постійним вдосконаленням знань у сфері інформаційно-комунікаційних технологій.

Перетворення основних інститутів українського ринку праці в аспекті адекватних вимог інформаційної економіки зумовлює розвиток як традиційних інститутів, серед яких найважливіше місце відводиться центрам зайнятості, кадровим агенціям, так і тих, що виникли як невід'ємні елементи і ознаки нової якості господарського устрою, що передбачає зростання глобального ринку кваліфікованих спеціалістів. В умовах, коли у відповідь на розвиток світової економічної кризи уряди багатьох краї все більше приймають рішення про обмеження імміграційної політики, сфера висококваліфікованих фахівців залишається предметом посиленої уваги та активно залучається науково-виробничу діяльність. Тому проблема неконкурентоспроможності інтелектуального потенціалу української нації в межах своєї країни залишається бути актуальною і в цей час.

Також значною проблемою є те, що Україна належить до демографічно проблемних країн світу, основною ознакою чого є переважання показників смертності над показниками народжуваності та прискорення демографічного старіння населення внаслідок нераціональної вікової структури населення. За таких обставин підвищення загального пенсійного віку для жінок, незважаючи на порівняно їх довшу середню тривалість життя відносно чоловіків, не вирішить проблему пенсійного забезпечення в Україні в тій мірі, що передбачено задекларованими програмними документами, оскільки спричинить додатковий тиск робочої сили на ринок праці осіб, які й так характеризуються низьким рівнем конкурентоспроможності.

Серед чинників низької конкурентоспроможності робочої сили в Україні також значне місце займають ті, що безпосередньо залежать від соціально-культурних умов – це рівень економічної та правової культури, ментальність, наявність елементів ринкового мислення, готовність до змін, мобільність робочої сили. Ці чинники є результатом впливу тривалих історичних обставин, сформованих в значній мірі ще в радянські часи, тому, звичайно, їх дія не сприяє в цілому підвищенню конкурентоспроможності робочої сили. Поряд з тим, молодь характеризується порівняно вищою готовністю відповідати переважній кількості критеріїв конкурентоспроможності в цьому аспекті. Зрозуміло, що ефективне вирішення всіх питань зазначеного напряму потребує трансформації усіх складових інституційного середовища, серед яких значне місце має відводитись вдосконаленню саме неформальної її частини, що потребує значного часу та очікування позитивних результатів від соціального-економічного реформування в переважній більшості непрямими засобами регулювання.

ІV. Висновки. Отже, дослідження макроекономічних чинників формування конкурентоспроможності робочої сили дало змогу актуалізувати перш за все ті проблеми, які справляють деструктивний вплив на її рівень, і на цій основі створити передумови для вироблення в подальшому адекватних засобів соціально-економічної політики держави в цьому напрямі.

Література:

1. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник [А.М. Колот, О.А. Грішнова, О.О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Колота. –К.: КНЕУ, 2009. - С.146-147.

2. Нові вимоги до старих професій.// Урядовий кур’єр. -2010.- 21 січня. - №11. -с.10.

3. Перепустка до трудового життя.//Урядовий кур’єр.-2010.-13 січня.-№5- с.6

4. Ринок праці у 2009 році. [Ел. ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.