Стрілець О.М.

Буковинська державна фінансова академія

Особливості та проблеми обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції в промисловості

У ринкових умовах господарювання головною умовою ефективного управління виробничим підприємством є повнота, достовірність та оперативність інформації про витрати, які формують собівартість виготовленої продукції. Таку інформацію надає облік витрат виробництва, що є центральною підсистемою в інформаційній системі бухгалтерського обліку. Від належної організації обліку витрат та калькулювання собівартості продукції залежать рівень економічного управління підприємством, ступінь впливу результатів діяльності окремих підрозділів на підвищення ефективності виробництва, обгрунтованість планування якісних та кількісних показників й оптимальне ціноутворення.

Різні аспекти обліку витрат та калькулювання собівартості продукції досліджувалися багатьма вченими. Однак окремі наукові положення залишаються ще дискусійними. До них належать: з’ясування сутності методу обліку витрат і методу калькулювання собівартості продукції, розробка науково обґрунтованих принципів їх класифікації; економічний зміст собівартості та склад витрат, які її формують; групування витрат за статтями і об’єктами калькуляції тощо.

Проблема калькулювання собівартості та обліку витрат розглянута в працях К. Друри ,І. Басманова, П. Безруких, С.Ф. Голова, П.Й. Атамаса, М. Білухи, Ф. Бутинця, І. Житної, Ю. Кузьмінського,Т. Маренич, В. Линника, Є. Мниха, Я. Соколова, В. Сопка, М. Чумаченка, І. Білоусової, М. Врублевського, Т. Карпова та Переверзєва О.[2,3,4,6,7,8].

Першим нормативним документом після здобуття незалежності України було затверджене Кабінетом Міністрів України «Типове положення по плануванню, обліку та калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості» від 26 квітня 1996 р. № 473. Пункт 189 цього Типового положення встановлював: «Залежно від виду продукції, її складності, типу й характеру організації виробництва на промислових підприємствах застосовуються такі основні методи обліку й калькулювання фактичної собівартості продукції: нормативний, по передільний, позамовний» [1, c. 88].

Нормативний метод – це основний метод виробничого обліку, який сприяє впровадженню прогресивних норм витрат, дійового контролю за рівнем витрат виробництва, що дає можливість використати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості продукції та оперативного виробництва».

Пунктом 191 Типового положення було розширено сферу застосування нормативного обліку: «Нормативний метод обліку застосовують на підприємствах оборотних галузей промисловості, коли здійснюється масове й серійне виробництво різноманітної та складної продукції з великою кількістю деталей і вузлів»[1, c. 88-89].

До цього слід додати, що в Типовому положенні чітко встановлено відмінність нормативної калькуляції від планової.

Відповідно до пункту 179 Типового положення: «Нормативна калькуляція розробляється на всі вироби, які випускаються підприємством, за даними конструкторсько-технологічної та іншої документації на основі діючих на початок звітного періоду норм і є основою для планування собівартості продукції, обліку виробничих витрат, здійснення оперативного контролю за витратами виробництва й виконанням планових завдань по зниженню собівартості»[1, c. 85]

Державним комітетом промислової політики України наказом від 9 липня 2007р. затверджено Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості [5], де визначено, що «залежно від вибору об’єкта обліку виробничих витрат всі існуючі системи можна підрозділити на основні методи: позамовний і попередільний. Цей розподіл обумовлює в своїй основі відмінності у виборі первинного об’єкта, за яким ведеться аналітичний облік витрат. До таких об’єктів можуть бути віднесені окремі деталі, вузли, вироби, виробничі операції, процеси, замовлення ».

Нормативний метод обліку та калькулювання собівартості в Методичних рекомендаціях не виділений. Разом із тим при розгляді по передільного методу зазначено: «При застосуванні попередільного методу використовується елементи нормативного методу – систематичне виявлення відхилення фактичних витрат від діючих (поточних норм), а також виявлення змін цих норм. Відхилення фактичних витрат від діючих норм відносять на собівартість реалізованої продукції відповідно до пункту 11 П(С)БО 16» [5, c. 103, 108]

У другій частині рекомендацій нормативна калькуляція собівартості ототожнюється із плановою. У пункті 448 вказано: «Планову (нормативну) калькуляцію складають на всі види продукції,щ о виробляється у плановому році».

Однією з основних проблем калькулювання є економічно обґрунтований розподіл витрат звітного періоду між готовою продукцією і незавершеним виробництвом, між окремими виробами і видами робіт. Від її правильного вибору залежить точність калькуляційних розрахунків.

Розрахунок собівартості одиниці окремих видів продукції дає змогу оцінити рентабельність їх виробництва і збуту, ступінь вигідності для підприємства. Калькуляцію собівартості використовують для обґрунтування рішень про обсяг і структуру випуску, про вибір між власним виготовленням і придбанням на стороні, про визначення нижньої межі цін та ін.

Традиційно методи калькулювання розглядають як способи обчислення собівартості продукції (всього обсягу конкретного виду і калькуляційної одиниці).

Такі вчені як Маренич Т. та Атамас П. Процес калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг поділяють на три етапи. На першому етапі розраховують собівартість випущеної продукції загалом, на другому – фактичну собівартість кожного виду продукції, на третьому – собівартість одиниці продукції [4,6].

Проаналізувавши таку думку можна прийти до висновку, що способи обчислення собівартості продукції поєднуються з методами обліку витрат, чітко не виокремлюються. Проте, використовуючи різні способи, можна отримати неоднакову величину собівартості певного виду продукції, хоча загальна сума витрат при цьому залишається незмінною. Тому вибір конкретних методів калькулювання залежить від потреб отримання необхідної інформації для прийняття оперативних, тактичних і стратегічних рішень. Методи калькулювання, які слід застосовувати в господарстві, потрібно обов’язково відображувати в наказі про облікову політику підприємства.

Отже, метод калькулювання – це спосіб групування витрат за об’єктами калькулювання та прийоми калькуляції як технічний засіб розрахунку собівартості продукції.

Слід розрізняти два методи калькулювання собівартості:

¾ метод послідовного підсумування витрат;

¾ метод прямого накопичення витрат.

Суть першого методу полягає в тому, що собівартість кінцевої готової продукції визначають на основі послідовного підсумування витрат, які враховують на окремих аналітичних рахунках. Він використовується для розрахунку собівартості продукції тих виробництв і галузей, де витрати враховують за окремими технологічними процесами і переділами. За методом прямого накопичення витрат собівартості продукції. Найпоширенішими є такі:

¾ прямий розрахунок;

¾ виключення вартості побічної продукції;

¾ виключення вартості незавершеного виробництва;

¾ розподіл витрат пропорційного до вартості продажу;

¾ натуральних одиниць;

¾ коефіцієнтний;

¾ розподіл витрат пропорційно до нормативних витрат.

У разі прямого розрахунку усі витрати на виробництво безпосередньо відносять на окремі об’єкти калькулювання продукції. Такий метод застосовують у виробництвах, які випускають один вид продукції (робіт, послуг), у рослинництві, деяких промислових і допоміжних виробництвах.

Під час розрахунку фактичної собівартості за способом виключення вартості побічної продукції спочатку від усіх витрат на виробництво віднімають вартість побічної продукції, а потім решту суми ділять на кількість основної продукції. При цьому побічну продукцію оцінюють за справедливою вартістю, якщо вона реалізується, або за ціною можливого її використання, якщо вона використовується на самому підприємстві.

Калькулювання собівартості кожного виду продукції за способом виключення вартості незавершеного виробництва здійснюють з урахуванням залишків незавершеного виробництва. Залишок незавершеного виробництва визначається інвентаризацією або за даними оперативного обліку і оцінюється за плановою (нормативною) собівартістю.

Суть розподілу витрат пропорційного до вартості продажу полягає в тому, що витрати на виробництво продукції розподіляють пропорційно до доходу від продажу кожного виду продукції.

Спосіб натуральних одиниць – метод розподілу витрат пропорційно до фізичних показників: обсягу, площі тощо.

За коефіцієнтним способом калькулювання супутню та побічну продукцію переводять в основну за встановленими коефіцієнтами переведення і за питомою вагою кожного виду продукції в загальному обсязі основної продукції визначають суму витрат, що припадає на конкретні види продукції.

Отже, облік виробничих витрат залежить насамперед від вибору об’єктів обліку, які визначені цілями управління. Номенклатура об’єктів обліку витрат може включати: види продукції, місця виникнення витрат, види витрат.

Методи обліку витрат повинні сприяти відображенню самого процесу формування їх в конкретних умовах виробництва.

Відокремлення об’єктів обліку витрат та калькулювання, вибір методів обліку витрат і калькулювання, калькуляційних одиниць згідно з чинним законодавством є компетенцією підприємств, що потребує допомоги з цих питань з боку державних , галузевих органів та наукових установ.

Розрахунок собівартості виду продукції й окремої його одиниці – основна і кінцева мета виробничого обліку. Собівартість об’єктів калькулювання може визначатися залежно від особливостей організації діяльності підприємства, а також методів калькулювання з урахуванням різних систем виробничого обліку. На сьогодні виробнича собівартість менша за виробничу собівартість, що обчислювалася раніше, на суму загальногосподарських витрат, а показник повної собівартості розраховується тільки за власним бажанням підприємства i використовується не для фінансового обліку (оцінка активів), а для аналізу i контролю витрат за видами продукції, центрами витрат i сферами відповідальності; для прогнозування; довгострокового планування та для визначення конкурентоспроможної ціни на продукцію. При цьому більшість виробничих підприємств вважає, що не включати загальногосподарські витрати до виробничої собівартості продукції – неправильно, тому що ці спожиті витрати є реальними складовими собівартості конкретних виробів i пов’язані з процесом виробництва.

Облік виробничих витрат дає змогу удосконалити управління і контроль за витрачанням сировини і матеріалів на виробництво продукції, вчасно усувати відхилення від норм, що виникають, та з більшою вірогідністю калькулювати собівартість продукції і визначити її рентабельність.

Проаналізувавши вище сказане, можна дійти до висновку, що способи обчислення собівартості продукції поєднуються з методами обліку витрат. Проте, використовуючи різні способи, можна отримати неоднакову величину собівартості певного виду продукції, хоча загальна сума витрат при цьому залишається незмінною. Тому вибір конкретних методів калькулювання залежить від потреб отримання необхідної інформації для прийняття оперативних, тактичних і стратегічних рішень. Методи калькулювання, які слід застосовувати в господарстві, потрібно обов’язково відображувати в наказі про облікову політику.

Отже, я вважаю, що метод калькулювання – це спосіб групування витрат за об’єктами калькулювання та прийоми калькуляції як технічний засіб розрахунку собівартості продукції. Облік виробничих витрат дасть змогу удосконалити управління і контроль за витрачанням сировини і матеріалів на виробництво продукції, вчасно усувати відхилення від норм, що виникають, та з більшою вірогідністю калькулювати собівартість продукції і визначити її рентабельність.

Список використаних джерел

1. Атамас П.Й. Управлінський облік: Навч. посібник. – Дніпропетровськ. К., 2006. – 440 с.

2. Білоусова І. Бухгалтерський облік і аудит // Методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції // – 2006. - №9. С. 3-5

3. Голов С.Ф. Управлінський облік: Підручник. – Вид. 4-те. – К., 2008 – 704 с.

4. Друри К. Управленческий и производственный учет: 5-е изд., перераб. и доп. – М., 2005. – 735 с.

5. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджено 09.07.2007. – К., 2007. – 168 с.

6. Маренич Т. Бухгалтерський облік і аудит// Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції – 2006. - № 12.- С. 19-25

7. Переверзєва О. Головбух// Чи потрібна калькуляція – 2006. - №6.- С. 16-19.

8. П(с)БО 16 «Витрати»

9. Типове положення по плануванню, обліку та калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджено наказом Міністрерства промислової політики України від від 26 квітня 1996 р. № 473.