Львівський національний аграрний університет,
Україна
Напрями
розвитку особистих селянських господарств
у пореформений період
Особисті селянські господарства
протягом багатьох десятиліть забезпечували себе продуктами харчування для
власних потреб, а решту реалізовували на ринках. Земля в цих господарствах
знаходилась у постійному користуванні, а одержаною продукцією їх власники
розпоряджались на свій розсуд, і як результат їх розвитку, на сьогодні, ці
господарства показали свою силу, досягли високоефективного використання землі.
Дослідження сільськогосподарського
виробництва в особистих селянських господарствах свідчать про переваги
приватної власності з метою досягнення кращих показників господарювання на
землі, виходячи з обсягів виробництва та реалізації продукції заготівельним
підприємствам, споживчій кооперації та на ринку.
Оскільки в період становлення
ринкових відносин багато селян втратили роботу в сільськогосподарських та інших
підприємствах, а ті з них, хто зберіг своє робоче місце, одержували мізерну
заробітну плату, яка ще й виплачувалась не завжди регулярно, то розширення
селянами власного виробництва сільськогосподарської продукції стало для них
безальтернативним способом виживання у нинішніх складних умовах.
Таким чином, особисті
селянські господарства на сьогодні є стабілізуючою формою господарювання, яка
стримує спад виробництва сільськогосподарської продукції у Львівській області і
у цілому в Україні, а за умов безробіття і зниження життєвого рівня селян особисті селянські господарства мають велике
значення у самозабезпеченні продуктами харчування і є стабілізуючим чинником
трудової зайнятості селян і соціального їх захисту в період становлення
ринкових відносин, поки на селі не розвинеться виробнича й обслуговуюча
інфраструктура.
Визнаючи пріоритет у майбутньому за приватними та
колективними сільськогосподарськими підприємствами, ні в якому разі не слід
примусовими заходами форсувати скорочення виробництва особистими селянськими
господарствами, як це періодично намагалися робити за часів
колгоспно-радгоспної системи, не турбуючись при цьому про подолання причин
об'єктивної необхідності існування таких господарств. Процес скорочення
виробництва в особистих селянських господарствах має зумовлюватись діянням
об'єктивних чинників. Проте політика держави щодо цих господарств не повинна
бути пасивною, споглядальною (якою вона великою мірою була в останні роки).
На етапі відсутності у новостворених
сільськогосподарських підприємницьких структур необхідних можливостей для
швидкого відновлення значною мірою втраченої матеріально-технічної бази, її
якісного оновлення і подальшого нарощування особисті селянські господарства
продовжуватимуть відігравати важливу роль у забезпеченні продовольчої безпеки
країни. Але це зумовлюватиметься
не тільки недостатніми обсягами виробництва продукції в сільськогосподарських
підприємствах і низькою оплатою праці в них, але й труднощами розв'язання
проблеми зайнятості сільського населення.
Сектор
особистих селянських господарств зазнаватиме істотних змін, особливо це
торкнеться тих з них, які приєднали до своїх земельних ділянок належні їх
членам земельні частки. З часом існуюча
тенденція до розширення цього сектора зміниться на тенденцію до його звуження.
Певна частина з тих особистих селянських господарств, які вилучили земельні
частки і господарюють самостійно, зуміють організувати ефективну господарську
діяльність, розширять землекористування за рахунок оренди або купівлі земельних
часток (земельних ділянок), а інші їх власники поступово перетворяться в
ефективні фермерські чи приватні господарства. Ще якась частина таких особистих
селянських господарств, не витримавши конкуренції із сільськогосподарськими підприємствами
(включаючи фермерські господарства), стануть на шлях об'єднання зусиль з метою
організації спільного господарювання, створюючи різні неформальні або й
формальні (зокрема, сільськогосподарські виробничі кооперативи) об'єднання.
Водночас ще якась частина особистих селянських господарств з часом перестануть
існувати, передадуть свої земельні частки в оренду або продадуть і змушені
будуть вирішувати проблеми власного працевлаштування у сфері
сільськогосподарських підприємств або за їх межами .
На сьогоднішній день економічна
сталість особистих селянських господарств (а вони з року в рік нарощують
виробництво), визначається тим, що завдяки різниці в галузевій структурі й
спеціалізації виробництва вони не конкурують з великими сільськогосподарськими
підприємствами. Склалася ситуація, за якої селянські господарства збільшують
виробництво саме тієї продукції, яка скорочується в сільськогосподарських
підприємствах. Останні дедалі більше спеціалізуються на товарному виробництві
зернових, цукрових буряків, тоді як індивідуальні товаровиробники нарощують
виробництво картоплі, овочів, м'яса і молока.
Як вже зазначалось вище, особисті селянські господарства продуктивніше використовують надану їм
землю, як важливий і практично
незамінний виробничий ресурс та сукупний ресурсний потенціал сільськогосподарського виробництва з
метою досягнення вищих показників урожайності сільськогосподарських культур та
продуктивності худоби і птиці, зменшення собівартості вироблюваної ними
продукції з метою отримання максимального ефекту.
Крім цього на сьогоднішній день сукупні
затрати на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції в цілому (і в
тому числі – рослинницької та тваринницької, а також їх основних видів) у
особистих селянських господарствах виявились нижчими ніж у
сільськогосподарських підприємствах, оскільки перші з них витрачають мало
дорогих ресурсів промислового виробництва та економно їх використовують.
За своєю соціально-економічною природою товарні господарства
втрачають підсобний характер і фактично являють собою особливу групу приватних
селянських господарств бізнесового напряму. Вже тепер вони мають можливість і
здатні збільшувати товарність за рахунок розширення земельних наділів. Цьому
сприятиме виділення останніх у натурі. Саме такі господарства можуть стати
своєрідною школою для переходу в ранг повноцінних фермерів чи приватних
підприємств.
На сьогоднішній день і найближчим часом особисті селянські господарства
є однією з перспективних форм господарювання. Проте їх не слід вважати
прогресивною формою господарювання в сільському господарстві. Їх розміри надто
малі для того, щоб в них можна було реалізувати досягнення науково-технічного
прогресу. Вони не потребують високої кваліфікації працівників, затрати на
підвищення рівня освіти в них не окуповуються.
Проте не слід їх протиставляти
великим сільськогосподарським підприємствам, які мають значні потенційні
можливості ефективного розвитку, але фактично цього не сталося через
наростаючий диспаритет цін не в користь сільськогосподарських підприємств. І якщо
ця форма господарювання забезпечить ефективне ведення виробництва, за якого
селянину буде вигідніше купувати продукцію, ніж її виробляти, то особисті
селянські господарства зможуть оперативно скорочувати виробництво, а землю
передавати в оренду кращому господареві.
З метою подальшого розвитку особистих селянських господарств та
підвищення ефективності виробництва у цій формі господарювання необхідно
вирішити ряд питань:
Особисті селянські господарства можуть ефективно функціонувати за
наявності таких умов: спеціалізуватися на виробництві трудомістких видів
продукції, де чинник концентрації не має вирішального значення; об'єднуватись
між собою, створювати кооперативи; інтегруватися з фермерськими господарствами,
приватними та сільськогосподарськими підприємствами колективних форм
організації праці; трансформуватися у фермерські та приватні господарства. При
цьому державі потрібно створити сприятливі умови для нормального функціонування
товарних особистих селянських господарств. Насамперед це стосується створення
мережі агрохімічного, зоотехнічного, ветеринарного й агросервісного
обслуговування, консультацій з різних питань сільськогосподарського
виробництва, закупівлі та реалізації продукції.
Стосовно більш віддаленої перспективи можна прогнозувати наступне:
як і в усіх розвинутих країнах пріоритетне значення для України, мабуть, матиме
великий підприємницький сектор. Лише він у змозі забезпечити продовольчу
безпеку країни на належному рівні. Великі підприємницькі агроформування мають
незаперечні переваги у виробництві тих видів продукції, в яких вирішальне
значення має чинник розмірів господарства і відповідної його
техніко-технологічної оснащеності, а також впровадження досягнень
науково-технічного прогресу.
Література:
1.
Онищенко
О. Господарства населення: продуктивність, ефективність, перспектива – К.: ІЕ
НАНУ, 2003 -100 с.
2.
Юрчишин
В.В. Господарства населення: проблеми майбутнього // Економіка України - 2003.
- № 9. - С. 67-72.
3.
Основи
сільськогосподарської обслуговуючої кооперації: Навч. посібник / За ред. В.В.
Зіновчука, Л.В. Молдаван, В.Б. Моссаковського та ін. - К.: Вища освіта, 2001. -
464 с