Економічні науки/5. Управління трудовими ресурсами

Мельниченко Ірина Василівна

Науковий керівник: Заєць Катерина Дмитрівна

Буковинська державна фінансова академія, Чернівці, Україна

Людський капітал як основа успішного функціонування економіки

У інформаційному постіндустріальному суспільстві, де сформувалася тенденція так званої «інтелектуалізації економіки» людина і людський капітал займає домінуюче становище у розвитку сучасної економіки та є невід’ємною її частиною як на національному, так і на глобальному рівні.

Економічна теорія визначає таке поняття як «людина економічна». Професор В. Д. Базилевич визначає, що людина економічна – головний творчий суб’єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. Людина економічна виступає як працівник, споживач, суб’єкт економічних відносин та носій кінцевої мети виробництва [2].

Людина як працівник є носієм праці – основного фактора виробництва, а отже можна говорити про трансформоване поняття «людський капітал», як детермінант і основа виробництва.

Передумови та основи розвитку поняття «людський капітал» було закладено ще економістами-класиками, зокрема А. Смітом. У своїй фундаментальній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» він стверджував, що зростання продуктивності праці набагато більше залежить від покращення навичок і вмінь працівника, ніж від покращення технологій і техніки [5]. Сміт зазначав, що інвестиції у людей та сформовані завдяки цьому навички впливають на їх доходи та визначають структуру заробітної плати [1].

Наступні покоління економістів дійшли висновку, що вдосконалення вмінь, навичок і здібностей людини є не що інше як накопичення капіталу, зокрема це Л. Вальрас, Дж. Маккулох, І. Фішер, які розглядали людину як частину капіталу, прикладом чого є теорія Фішера, яка отримала назву «теорія всеосяжного капіталу» [3;5].

Батьком концепції людського капіталу вважається американський економіст Теодор Вільямс Шульц. У праці «Інвестиції в людський капітал» він стверджував, що для країн з низьким рівнем економічного розвитку інвестиції в людей та сільське господарство є набагато важливішими, ніж капітальні інвестиції в машини та заводи [1].

Теорія «людського капіталу» була розроблена в 60-х роках ХХ ст. послідовником Т. Шульца, представником Чикагської школи та лауреатом Нобелівської премії Гаррі Беккером. 1964 р. він видав монографію "Людський капітал: теоретичний і емпіричний аналіз". Головною ідеєю цієї праці є доказ економічної доцільності великих вкладень капіталу як приватного, так і на державному рівні у "людський фактор". Беккер переконливо показав, що значні витрати на освіту й підготовку майбутніх фахівців, на медичне обслуговування, різного роду соціальні програми, спрямовані на підтримку на належному рівні кадрів, рівноцінні за своєю віддачею інвестиціям у створення й придбання нового обладнання і технологій, що забезпечать у майбутньому ще більші прибутки як приватному бізнесу, так і всьому суспільству.

У визначенні поняття «людський капітал» існують розбіжності як у трактуваннях ранніх дослідників цього поняття, так і в працях сучасних науковців. Г. Беккер та Т. Шульц визначали поняття людського капіталу як наявний у кожної людини запас знань, навичок, мотивацій.

О. А. Грішнова визначає людський капітал як сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів його власника [3].

В. Д. Базилевич дає таке означення людському капіталу «це здатність людини забезпечувати своєю діяльністю дохід за допомогою використання інтелектуальних здібностей, набутої кваліфікації і практичного досвіду» [2].

Вчений-економіст Л. Т. Шевчук підходячи до трактування людського капіталу визначає як «частину сукупних знань, здібностей і кваліфікацій носіїв робочої сили, яка здатна приносити дохід, тобто, яка використовується для виробництва товарів і послуг» [5].

Особливостями категорії «людський капітал» є її невід’ємність від самої людини, а також здатність даного капіталу до відтворення і відновлення, покращення і вдосконалення.

Г. Беккер визначив види людського капіталу (рис. 1) [5].

Рис. 1. Види людського капіталу за Г. Беккером

Беккер розгладає специфічний капітал з двох сторін. З однієї сторони, працівник, який має значний нагромаджений специфічний капітал на одному підприємстві, частіше всього не може розраховувати на аналогічний рівень оплати праці на іншому підприємстві. З іншої сторони, такий працівник має більшу цінність для працедавця, а тому розвиток людського капіталу зменшує плинність кадрів на підприємстві [5].

Л. Т. Шевчук виділяє інші два види людського капіталу (рис. 2) [5].

Рис. 2. Види людського капіталу за Л. Шевчук

Реальний людський капітал приносить дохід і використовуєтьтся для виробництва товарів і послуг. Потенційний людський капітал міг би приносити дохід або використовуватися для виробництва товарів і послуг, але на конкретний момент часу є нереалізованим (рис. 3) [5].

Рис. 3. Формування основного людського капіталу

Існує також поняття «авансований людський капітал» (введене Л. Шевчук) – грошовий капітал, призначений для забезпечення дошкільної і шкільної освіти, функціонування системи охорони здоров’я, культури і житлового фонду, установ, організацій та підприємств, що забезпечують нормальні умови життєдіяльності населення, без яких неможливо створити основний людський капітал і забезпечити його відтворення [5].

Як і будь-який інший вид капіталу людський капітал теж підлягяє амортизації. Амортизація людського капіталу – процес перенесення вартості людського капіталу на вартість виготовленої продукції, виконаних робіт чи наданих послуг, що використовується для відтворення людського капіталу. Тому до статей витрат, що відносять на собівартість варто було б включити статтю «Амортизація людського капіталу» з обов’язковим акумулюванням коштів на окремих, спеціально створених рахунках та цільовим використанням накопичених коштів, тобто створити амортизаційний фонд – фонд грошових ресурсів, що створений за рахунок амортизаційних відрахувань і спрямований на відшкодування вартості людського капіталу [4].

Підсумовуючи вище сказане, варто зазаначити, що категорія «людський капітал» вимагає значних теоретичних і емпіричних досліджень та доопрацювань. Це ставить перед науковцями-сучасниками ряд завдань:

теоретичні розробки та обгрунтування поняття «людський капітал» та доцільності застосування його на практиці;

стимулювання інвестицій в людські ресурси та визначання для інвесторів перспектив такого інвестування;

дослідження впливу різних факторів на розвиток людського капіталу, визначення детермінатів, що забезпечують вдосконалення якісних характеристик людського ресурсу;

створення умов для застосування на практиці категорії людський капітал та здійснення витрат щодо його розвитку на рівні з витратами на основні засоби, розробка методології розрахунку амортизації людського капіталу.

Література:

1. Клименко О. Ю. Трудовий фактор у системі соціально-економічного розвитку суспільства/ О. Ю. Клименко // Науковий вісник ДДФА. – 2009. – № 2.

2. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. – 7-ме вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2008. – 719 с.

3. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. – К.: Знання, 2004. – 535 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

4. Полонський В. Г. Амортизація людського капіталу/ В. Г. Полонський, О. І. Шаповалова // Актуальні проблеми економіки. – 2010. –№ 1 (103).

5. Гальків Л. І. Людський капітал: базисні поняття та концептуальні положення/ Л. І. Гальків // Науковий вісник НЛТУ. – 2008: Електронний ресурс: http://www.nbuv.gov.ua/.