Лада Д.І.

Науковий керівник: Бігун Г.С.

С. КОВПАК – ЦІКАВА ОСОБИСТІСТЬ, ВИДАТНИЙ ДІЯЧ ПАРТИЗАНСЬКОГО РУХУ

На сьогоднішній день Україна вивчає історію партизанського руху, адже ця тема в наш час дуже актуальна, бо партизанські загони є плацдармом, що організує зміцнення і розвиток революційних сил. Це допомагає нам пізнати не лише уявний світ давнини, а й реальність ідеалів і прагнень, складної системи світосприймання, огорненого таємничістю далекого минулого.

Сидір Ковпак народився в родині полтавського селянина-бідняка. Подальша його доля своєю насиченістю боротьбою і її несподіваними поворотами цілком характерна для тієї революційної епохи. Після перемоги революції Сидір Ковпак, що став у 1919 році членом РКП(б), займався господарською роботою, особливо відзначившись в дорожнім будівництві, що з гордістю іменував своєю улюбленою справою. З 1937 року цей адміністратор, що славиться своєю порядністю і працьовитістю, винятковим навіть для тієї епохи праці на оборону, виконував обов'язки голови Путивльського міського виконкому Сумської області. У цій сугубо мирній посаді його і застала війна.

У серпні 1941 року партійна організація Путивля практично в повному складі - крім її раніше мобілізованих членів - перетворилася в партизанський загін. Це була одна з багатьох партизанських груп, створених у зручному для партизанської боротьби лісистому трикутнику Сумської, Брянської, Орловської і Курської областей, що стали базою усього майбутнього партизанського руху. Однак Путивльський загін швидко виділився серед безлічі лісових підрозділів своїми особливо сміливими і разом з тим вивіреними й обачними діями. Партизани Ковпака уникали тривалого перебування в рамках якого-небудь визначеного району. Вони робили постійні тривалі маневри у ворожому тилу, піддаючи несподіваним ударам віддалені німецькі гарнізони. Так народжувалася знаменита рейдова тактика партизанської боротьби, у якій без праці угадувалися традиції і прийоми революційної війни 1918-21 років - прийоми, відроджені і розвиті командиром Ковпаком. Уже на самому початку становлення радянського партизанського руху він став його найвідомішою і видною фігурою.

При цьому сам Ковпак зовсім не відрізнявся якоюсь особливою бравою військовою зовнішністю. За словами його соратників, партизанський генерал скоріше нагадував літнього селянина в цивільному, що дбайливо опікує своє велике і складне господарство. Саме таке враження він зробив на свого майбутнього начальника розвідки Петра Вершигору, у минулому - кінорежисера, а згодом - відомого партизанського письменника, що розповів у своїх книгах про рейди ковпаковських загонів. Ковпак і справді був незвичайним командиром - він уміло поєднував свій величезний досвід солдата і господарського працівника з новаторською сміливістю в розвитку тактики і стратегії партизанської боротьби. "Він цілком скромний, не стільки учив інших, скільки учився сам, умів визнавати свої помилки, тим самим не збільшуючи їх", - писав про Ковпака Олександр Довженко. Ковпак був простий, навіть простуватий у спілкуванні, людяний у поводженні зі своїми бійцями і за допомогою безупинної політичної й ідеологічної підготовки свого загону, здійснюваної під керівництвом його найближчим соратника - легендарного комісара Руднєва, умів домогтися від них високого рівня комуністичної свідомості і дисципліни [2; 48].

Вже в 1941-42 роках Сидір Ковпак, під керівництвом якого до цього часу знаходилося ціле об'єднання партизанських загонів, починає свої перші рейди - тривалі бойові походи на територію, ще не охоплену партизанським рухом, - його загони пройшли по територіях Сумській, Курській, Орловській і Брянській областям, у результаті якого бійці Ковпака разом з білоруськими і брянськими партизанами створили знаменитий Партизанський край, очищений від гітлерівських військ і поліцейської адміністрації. У 1942-43 ковпаківці роблять рейд із брянських лісів на Правобережну Україну по Гомельській, Пінській, Волинській, Ровенській, Житомирській і Київській областях - несподівана поява в глибокому тилу ворога дозволило знищити величезне число військових комунікацій супротивника, одночасно зібравши і передавши в Ставку найважливіші розвідувальні дані. До цього часу рейдова тактика Ковпака одержала загальне визнання, а її досвід усіляко поширювався і впроваджувався партизанським командуванням різних регіонів [4; 220].

Знаменита нарада керівників радянського партизанського руху, що прибули через фронт у Москву на початку вересня 1942 року, цілком схвалило рейдову тактику присутнього там же Ковпака - на той час уже Героя Радянського Союзу і члена нелегального ЦК КП(б)У. Суть її полягала у швидкому, маневреному, потайливому переміщенні в тилах супротивника з подальшим створенням нових вогнищ партизанського руху. Такі рейди, крім значного збитку, наносимого військам супротивника і збору важливої розвідувальної інформації, мали величезний пропагандистський ефект. "Партизани переносили війну усе ближче до Німеччини", - говорив з цього приводу начальник Генштабу Червоної Армії маршал Василевський. Партизанські рейди піднімали на боротьбу величезні маси поневолених людей, озброювали й учили їх практиці боротьби [1; 284].

Улітку 1943 року, у переддень Курської битви, Сумське партизанське об'єднання Сидора Ковпака за наказом Центрального штабу партизанського руху починає свій знаменитий Карпатський рейд, шлях якого пройшов по найглибших тилах супротивника. Особливістю цього легендарного рейду було те, що тут ковпаковским партизанам довелося регулярно робити маршові кидки по відкритій, безлісній території, на величезній відстані від місць базування, без усякої надії на підтримку і допомогу ззовні. У ході Карпатського рейду Сумське партизанське об'єднання пройшло понад 10 тис. км у безупинних боях, розгромивши німецькі гарнізони в сорока населених пунктах Західної України, включаючи територію Львівської й Івано-Франківської областей. Знищуючи транспортні комунікації, ковпаківці зуміли на тривалий час блокувати важливі напрямки підвозу гітлерівських військ і бойової техніки до фронтів Курської дуги. Гітлерівці, що кинули на знищення об'єднання Ковпака елітні есесівські частини і фронтову авіацію, так і не зуміли знищити партизанську колону - виявившись в оточенні, Ковпак приймає несподіване для ворога рішення розділити об'єднання на цілий ряд дрібних груп, і одночасним "віяловим" ударом у різних напрямках прорватися назад до поліських лісів. Цей тактичний хід блискуче виправдав себе - усі розрізнені групи вцеліли, знову з'єднавшись в одну грізну силу - ковпаковське об'єднання. У січні 1944 воно було перейменовано в 1-ю Українську партизанську дивізію, що одержала ім'я свого командира - Сидора Ковпака [3; 388].

Таким чином, можна сказати що тактика ковпаковских рейдів не тільки одержала широке поширення в антифашистському русі Європи, а вже після війни їй навчалися молоді партизани Родезии, Анголи і Мозамбіку, в'єтнамські командири і революціонери латиноамериканських країн. Визвольні рейди Ковпака ввійшли в історію народної боротьби як частина його власного, грізного для ворогів, імені, і їхній досвід ще безсумнівно послужить новим поколінням українських революціонерів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Греченко В.А., Чорний І.В. – Історія України. - Х.: ООО Одіссей, 2005. - 396 с.

2. Закович М.М. - Лекції з історії України. - К.:Знання-прес, 2008. - 88 с.

3. Селешин М.В. – Видатні українці. - К.: ЦУЛ, 2003. - 429 с.

4. Тюрменко І.Г. – Історія України. - К.: Вікар, 2004. - 368 с.