Історія/Загальна історія

 

Ільницький В.О.

Національна Юридична Академія імені Ярослава Мудрого,Україна

Кримінальне право у Великому князівстві Литовському

  За Литовськими статутами,протиправне діяння,було прописанне,як «гріх» і саме за всіма трьома статутами розрізнялися деякі види злочинів:

    -злочини проти віри. Закон заохочував перехід із іудейства чи ісламу до
православ'я чи католицизму. Однак перехід християнина в зворотному напрямку
передбачав спалення тих, хто намовив до прийняття іншої віри;

    -злочини проти життя. Законодавець розрізняв убивство а)навмисне, б)нена­вмисне і в)з необережності. За скоєння вбивства навмисного передбачалася смерт­на кара, а також відшкодування родичам за смерть близької людини. Їм сплачувалася головщина. За вбивство шляхтича вона становила 100 коп. грошей3. За вбивство простолюдина її розмір коливався від 3 руб. до 60 коп. Статут виділяє й інші форми насильницького позбавлення людини життя, такі як вбивство пана своїм слугою, за яке передбачалося четвертування злочинця; вбивство дітьми своїх батьків тягло за собою публічне осоромлення злочинця, якого спочатку во­зили по людних місцях і кліщами шматували тіло. Процедура закінчувалася втопленням у мішку, до якого поміщали домашніх тварин — кота, собаку, курку, а також вужа;

- злочини проти сім'ї. До них відносили: укладення шлюбу проти волі ба­тьків та за відсутності бажання потерпілої: двоєженство; викрадання заміжньої жінки з її волі чи без неї; укладання шлюбу між кровними родичами. За злочини проти сім'ї, окрім останнього, винні особи підлягали смертній карі. В останньо­му випадку шлюб розривався, діти вважалися незаконнонародженими, конфіс­кувалося половина майна злочинців;

- злочини проти моралі. До цієї групи відносилося зґвалтування. У цій
справі основним доказом для суду служив крик потерпілої. Якщо вона цього неробила або ніхто не чув — факт злочину був відсутній. В разі доведення своєї
правоти, потерпіла отримувала нав'язку (відшкодування за нанесені побої, рани,
образу честі). Покарання могло бути відмінене в разі згоди потерпілої вийти за­
між за кривдника;

- злочини проти держави. Називалися "образа маєстату господарського".
До них відносилися такі діяння як перехід на бік ворога, змова, повстання, зрада
державі. За їх здійснення передбачалася смертна кара, позбавлення шляхетської
честі і конфіскація майна.

Серед майнових злочинів Статут розрізняв:

а)  крадіжку. Покарання залежало від цінності вкраденого, способу вчинен­
ня злочину, соціального становища злочинця. Якщо злочинець не міг відшкоду­
вати завдані збитки, повернути вкрадене, то застосовувалася смертна кара;

б) пограбування обкладалося лише різноманітними штрафами;

     в)  розбійний напад. Посягання на особу з корисливою метою передбачало
смертну кару. Шляхтич притягувався до відповідальності лише тоді, коли був
затриманий безпосередньо на місці злочину;

г) знищення або спалення майна. Навмисний підпал житлового будинку
передбачав спалення злочинця. Інші способи знищення майна як от: рибальство
в чужих водоймах, полювання в чужих угіддях, псування греблі, гатки, млина
передбачали штрафи у розмірі 12 коп грошей;

-   замах на життя особи і її майно визначалося терміном "наїзд" або
"кгвалт". Під ними Статут розумів бандитський напад однієї особи чи групи
осіб. Завершеним злочином вважалося вбивство, нанесення тілесних пошко­
джень або матеріальних збитків. Згідно з артикулами (статтями) Литовського
статуту, на організатора нападу і вбивць очікувала смертна кара. Для співучас­
ників, що здійснили напад з метою заволодіння чужим майном, передбачалося
тюремне ув'язнення строком на 1 рік і 6 тижнів.

Види покарань. Система покарань, що склалася в Литовсько-Руській дер­жаві, в узагальненому вигляді мала наступний вигляд:

-  грошові стягнення:

а) годовщина — плата родичам за голову вбитого. Залежала від соціального
стану потерпілого. Розмір шляхетської головщини становив 100 коп. грошей;

б)         нав 'язка — компенсація потерпілому за образу честі, за завдані побої,
рани, каліцтво. Розмір шляхетської нав'язки становив 12 коп.;

в) ґвалт — спеціальні штрафні санкції в розмірі 2 коп. грошей, що сплачу­
валися потерпілому за насильницькі дії проти нього. Шляхетський Ґвалт стано­
вив 12 коп.;

г) вина— сплачувалася за особливо тяжкі злочини і йшла до державної

скарбниці;

д) заклад — це один із способів забезпечення виконання вироку. Він поля­гав У особистій домовленості сторін чи спеціальному рішенні князя про обов'язковість штрафних санкцій в разі невиконання однією із сторін судового

рішення;

є) шкода — відшкодування потерпілому за завдані матеріальні збитки.

Встановлювалася судом індивідуально. - фізичні та майнові покарання:

а)         смертна кара;

б) болісні та члепоушкоджувальні покарання;

в) тюремне ув'язнення;

г) позбавлення прав або виволапня. До нього засуджувалися ті, хто не під­
корявся рішенню суду. Виволанець позбавлявся всіх громадянських прав. Під
страхом такого покарання заборонялося переховувати виволанця, давати йому
продукти харчування. Ця особа перебувала поза законом, її дружина вважалася
вдовою, а діти сиротами;

д)         позбавлення честі. Покарання застосовувалося лише до шляхти. Позба­
вленими шляхетської честі вважалися не тільки засуджені до цього виду пока­
рання, а й засуджені на смерть, але помилувані внаслідок викупу. Позбавленого
честі заборонялося переховувати, вступати з ним у будь-які контакти. Йому до­
зволялося емігрувати за кордон або перетворитися на раба.4

Види доказів. Доказами в Литовсько-Руській державі визнавалися:

- особисте зізнання;

- письмові документи;

- огляд місця злочину та "лицо". Як було зазначено вище, висновок возно­
го служив важливим доказом по справі. "Лицо" (речовий доказ), знайдене у не­
винуватої особи, давав їй можливість відвести від себе підозру шляхом складен­
ня очищувальної присяги;

- свідки. Поділялися на офіційних (возний) і приватних. Як і в попередню
епоху, приватні свідки ділилися на видоків і послухів. Свідками могли бути ли­
ше християни, а з представників етнічних меншин тільки татари, що перебували
на службі у князя. Свідчити не могли слуги у справі їхнього пана, раніше засу­
джені, співучасники злочину, божевільні тощо. Покази шляхтича мали більшу
доказову силу, ніж свідчення "посполитого", тобто простолюдина;

- присяга. За рішенням суду присягу складала одна сторона під час засідан­
ня суду, у присутності священика. Присяга застосовувалася тоді, коли не було
доказів або вони були недостатніми для вирішення справи. Безпідставно обвину­
ваченим дозволялося присягою очистися від підозри;

- жереб уже не був самостійним доказом. Суд застосував його в разі сумні­
вів та вагань по справах, де не було свідків, або ж обидві сторони виявили ба­
жання присягнути. Кидався жереб, вигравав справу той, кому випало присягати;

- зізнання під час тортур. Застосовувалися у разі підозри за вчинення кра­
діжки, якщо підозрюваний був раніше засуджений. Тортури тривали впродовж

години. Коли підозрюваний зізнавався, мав бути "скараний на горло", коли ж ні — позовник мав заплатити нав'язку за заподіяння страждань.

 

 

 

Литература:

 Жураўскі А.I. Двухмоўе і шматмоўе ў гісторыі Беларусі // Пытанні білінгвізму і ўзаемадзеяння моў. Мн., 1982.