Ратошнюк І.М.

Науковий керівник: к.т.н., Казак В.Л.

Буковинська державна фінансова академія

Теоретичні аспекти управління ризиками

Будь-яка економічна система функціонує в умовах невизначеності, що в свою чергу зумовлює вірогідність ризику. Управління ризиками в діяльності підприємства – це теоретичне обґрунтування підходів до управління ризиками підприємств і розробка науково-методичних рекомендацій щодо їх застосування. Ризики в значній мірі впливають на фінансові результати господарської діяльності підприємств, звідси виникає потреба в створенні відповідних механізмів управління ними. Головна мета даного дослідження – аналіз та уточнення змісту і сутності понять, які використовуються у процесі управління ризиками, узагальнення підходів до класифікації ризиків та їх управління.

Наукові уявлення щодо ризику складалися поетапно. Це явище почали вивчати статисти, економісти, юристи, математики. Поняття ризику з’явилося у військових, економічних, демографічних, медичних, отологічних, правових та інших дисциплінах. Приблизно з 60 - х років ХХ століття ризик став предметом міждисциплінарних досліджень, набуває статусу загальнонаукового поняття, яке виходить за межі тієї чи іншої конкретної науки. Виникла нова галузь знань - ризикологія. У вузах багатьох країн з’явилась спеціальність “ризик-менеджмент”.

Ризик - невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю, відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище, та неможливістю прогнозувати розвиток подій. Ризик виникає тоді коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості , що воно найефективніше.

Неминучість ризику зумовлюється такими чинниками :

· свободою дій підприємця;

· орієнтацією підприємницької діяльності на одержання високого прибутку ;

· діяльністю фірм у конкурентному середовищі.

Сутність ризику розкривають його основні елементи:

· ймовірність відхилення від припустимої мети, заради якої здійснювалась обрана альтернатива;

· ймовірність досягнення бажаного результату;

· відсутність упевненості у досягненні поставленої мети;

· ймовірність матеріальних, моральних та інших втрат, які пов'язані

зі здійсненням обраної в умовах невизначеності альтернативи.

Наявність ризику пов'язана з невизначеністю. Невизначеність – досить широке поняття, яке відображає об'єктивну неможливість отримання абсолютного знання про внутрішні та зовнішні умови їх функціонування, неоднозначність параметрів. Невизначеність трактують також як фундаментальну характеристику недостатньої забезпеченості процесу прийняття економічних рішень знаннями стосовно певної проблемної ситуації. Невизначеність можна трактувати та деталізувати як недостовірність, неоднозначність.

Ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування підприємства на ринку. Фактично якщо основною метою функціонування підприємства є максимізація прибутку, то отриманий прибуток є винагородою за вдало взятий на себе ризик. Отримання більш значних прибутків пов’язано з більш серйозним ризиком.

Відсутність повної інформації, існування протидіючих тенденцій, елементи випадковості та інші нові економічні умови господарювання обумовлюють важкопрогнозованість процесу управління, оскільки більшість управлінських рішень підприємства приймається в умовах невизначеності та економічного ризику.

Наявність ризику змушує підприємців виробляти певну стратегію поведінки в ринковій економіці. Вона полягає не в пошуку справи із заздалегідь відомим результатом, без ризику, а в умінні своєчасно його відчути, правильно оцінити, розробити заходи щодо зменшення рівня ризику або навіть підвищення результативності діяльності фірми. Процвітання і крах, підйом і банкрутство – це наслідки ефективного управління ризиком. Приймаючи будь-яке рішення підприємець повинен враховувати міру ризику в кожному конкретному випадку. Без цього господарювання є небезпечним.

За таких умов, у господарюючого суб’єкта виникає об’єктивна необхідність управляти ризиками. Управління ризиками являє собою такий процес впливу на суб'єкт господарської діяльності, при якому забезпечується максимально широкий діапазон охоплення можливих ризиків, їхнє розумне прийняття і зведення ступеню їхнього впливу на нього до мінімально можливих меж, а також розробка стратегії поведінки даного суб'єкта у випадку реалізації конкретних видів ризиків.

Однак тільки сформулювати стратегію для управління ризиками недостатньо, потрібно мати механізм її реалізації — систему управління ризиками, що, у свою чергу, припускає:

· створення ефективної системи оцінки і контролю прийнятих рішень;

· організацію спеціального підрозділу, якому буде доручене управління ризиками;

· виділення засобів і формування спеціальних резервів для страхування ризиків і покриття збитків та втрат.

Практика підтверджує також доцільність і необхідність розробки спеціальної інструкції з управління ризиками, у якій регламентувалися б дії окремих працівників і структурних підрозділів організації, пов'язані з можливими ризиками. Насамперед це відноситься до банків, кредитних, страхових організацій, інвестиційних інститутів, а також фінансового і комерційного підрозділів організацій інших видів діяльності.

Методи управління ризиками можна розділити на два основних напрямки, що відрізняються як цілями, так і інструментами впливу:

· попередження й обмеження ризику;

· відшкодування втрат.

До даних напрямків, що переслідують мету знизити рівень ризиків та компенсувати заподіяний організаційний збиток, відносяться такі методи управління ризиками:

1) Уникнення ризиків – найбільш ефективний спосіб профілактики, що полягає в наступному:

· відмови від здійснення господарських операцій, рівень ризику по яких дуже великий і не відповідає критеріям фінансової політики господарства;

· зниження питомої ваги позикових коштів у господарському обороті, що дозволяє уникнути втрати фінансової стійкості;

· збільшення ліквідності активів за допомогою збільшення частки оборотних активів у загальній їх сумі дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності.

2)Мінімізація ризиків здійснюється, якщо їх неможливо уникнути повністю, шляхом:

· отримання від покупців гарантій у погашенні боргу;

· скорочення переліку безпідставних форс-мажорних обставин у контрактах із партнерами, що дозволить підвищити фінансову відповідальність за невиконання контрактних обов’язків, отже знизити комерційний ризик.

3) Диверсифікація ризиків дозволяє знизити рівень концентрації ризиків і передбачає:

· диверсифікацію видів діяльності з використанням альтернативних можливостей отримання доходу і прибутку від різноманітних господарських і фінансових операцій;

· диверсифікацію постачальників товарів, яка передбачає встановлення зв’язків з різними партнерами для поставки основних груп товарів;

· диверсифікацію асортименту товарів, які реалізуються, тобто, включення в асортимент господарства товарів з протилежною направленістю попиту в рамках окремих товарних груп, що дозволяє мінімізувати ризик у період погіршення кон’юнктури окремого товарного ринку;

· диверсифікацію депозитних вкладів, тобто розташування тимчасово вільних грошових активів на депозитне зберігання в декількох банківських установах.

4) Лімітування ризиків по операціях, які можуть постійно виходити за встановлену допустиму межу ризику і цей ризик лімітується шляхом встановлення відповідних економічних і фінансових нормативів:

· максимального обсягу комерційної операції із закупівлі товарів за умови укладання її з одним і тим же партнером;

· граничного розміру використання позикових коштів у господарському обороті;

· допустимого розміру депозитного вкладу, який розташований в одному комерційному банку тощо.

Система профілактики ризиків знижує ймовірність їх виникнення, але не може повністю нейтралізувати пов’язані з ними наслідки негативних фінансових явищ в господарському процесі. Частково цю функцію може виконати страхування, що передбачає економічну стабільність в господарстві та забезпечення гарантій здійсненні господарської діяльності.

Список використаних джерел

1. Вітлінський В.В. Аналіз, оцінка і моделювання економічного ризику.-К.: ДЕМІУР.- 2002.

2. Вітлінський В.В., Наконечний Я.С. Ризик в менеджменті.-К.: ДЕМІУР.- 2001.

3. Качинський А.Б. Розвиток проблеми ризику в Україні: теорія і практика. Монографія. – К.: МАУП, 1997. – 164 с.