Медицина / 9. Гігієна і епідеміологія

Дейнека С.Є., Власик Л.І., Бліндер О.В., Тарасенко Г.П., Сінченко В.Г.

ДП НДІ медико-екологічних проблем МОЗ України,

Буковинський державний медичний університет

Санітарно-епідеміологічна експертиза як різновид

науково-дослідницької діяльності

Наука була і залишається рушійною силою розвитку в будь-якій сфері, включно з охороною здоров'я. При цьому потрібна більш повна інтеграція медичної науки і практичної охорони здоров'я, але для цього науковий результат має бути затребуваний [1]. Час не стоїть на місці і ставить перед охороною здоров'я нові завдання, обумовлені особливостями сучасної ситуації. Це насамперед:

• зміна структури економічних відносин;

• погіршення епідемічної ситуації в світі та збільшення можливості заносу особливо небезпечних інфекцій на територію України;

• пов'язане з інтенсифікацію торгівлі, обсягів міжнародних вантажних перевезень, зростання кількості продукції, що може призвести до надходження на територію держави небезпечних для здоров'я людини харчових продуктів та товарів повсякденного вжитку;

• адаптація до нових проблем, які постали перед країною у зв'язку з активізацією міжнародного тероризму, у тому числі біотероризму;

• необхідність інтеграції до систем термінового попередження щодо харчових продуктів та кормів та системи взаємної інформації про випадки виникнення техногенних та екологічних катастроф, інфекційних хвороб, що передбачено Міжнародними медико-санітарними правилами Всесвітньої організації охорони здоров'я;

• необхідність адаптації вітчизняної нормативно-правової бази до вимог ЄС та COT;

• розвиток наукових знань і викликана цим зміна вимог щодо вивчення, оцінки і прогнозування показників здоров'я населення [2].

Саме для реалізації цих завдань за роки незалежності в нашій країні в умовах ринкових відносин і багатоукладної економіки теорія і практика запобіжного держсанепіднагляду збагатилися новими підходами та методами, серед яких одним з найбільш ефективних є державна санітарно-епідеміологічна експертиза (СЕЕ) вітчизняної та імпортованої продукції [3], у питаннях здійснення якої відбувається консолідація зусиль науково-дослідних інститутів гігієнічного профілю і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби [4]. Вказане є наглядним прикладом інтеграції медичної науки і практичної охорони здоров'я.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи" (від 17.06.1998 р. №1308) СЕЕ є складовою частиною Укрінвестекспертизи. СЕЕ, як складова державного санітарно-епідеміологічного нагляду потребує від виконавців експертних робіт НДІ та фахівців держсанепідслужби ґрунтовних знань, високої компетенції, гігієнічного мислення, вміння оцінити об'єкт експертизи з позицій профілактики негативного впливу на здоров'я людини [5]. Крім того, за допомогою наукової експертизи може бути надана допомога установам держсанепіднагляду у вирішенні спірних питань, які не врегульовані чинним законодавством України [6].

Законом, який регулює відносини у сфері здійснення державної експертизи серед держав-учасниць СНД, є "Модельный закон о государственной экспертизе", прийнятий на двадцятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї (Постанова № 20-7 від 7.11.2002 p.). У зазначеному міждержавному законі визначені правила проведення державної експертизи всіма країнами СНД. Слід акцентувати особливу увагу на те, що згідно з статтею 1 цього закону експертна діяльність відноситься до науково-дослідницької діяльності, а експертний висновок та інші результати, отримані в ході проведення державної експертизи, належать до результатів науково-дослідної діяльності.

На шляху подальшого розвитку й удосконалення системи СЕЕ є ряд недоліків, з яких найбільш відчутними постають недостатнє законодавчо-правове та нормативно-методичне забезпечення робіт, стереотипний підхід до вибору критеріїв, методів та підходів до інтерпретації одержаних результатів, у тому числі на основі оцінки ризиків, а також прогнозування динаміки ступеню небезпеки для здоров'я відповідних контингентів населення [3]. Тому науково-дослідним інститутам, проблемним комісіям профілактичного напрямку Комітету з питань гігієнічної регламентації МОЗ України необхідно приділяти більше уваги проблемам СЕЕ, у більшому обсязі розробляти тематику НДР у плані поглиблення теоретичної бази організації та проведення експертизи [3]. Вимоги сьогодення диктують власникам об'єктів експертизи запровадження нових економних технологій, сучасного обладнання, застосування ефективних природоохоронних заходів. Тому справедливо постає питання про перегляд наукових підходів до проведення СЕЕ, вдосконалення існуючої нормативної бази та розробку нових нормативних документів, що черговий раз вказує на необхідність провідної ролі у цьому процесі саме науково-дослідних установ гігієнічного профілю. ЛІТЕРАТУРА

1. Кундієв Ю. З висоти — стрімголов, або Чому реформи охорони здоров'я є неефективними? // СЕС. Профілактична медицина. – 2008. - № 2. – С. 88-90.

2. Біловол О.М. Формування наступальної політики в діяльності держсанепідслужби // СЕС. Профілактична медицина. – 2009. - № 2-3. – С. 5-9.

3. Шафран Л.М. Транспортна безпека вітчизняної та імпортованої продукції// СЕС. Профілактична медицина. – 2009. - № 2-3. – С. 42-45.

4. Полька Н.С, Махнюк В.М., Соколовський М.В. Актуальні питання експертизи у гігієні планування населених місць як основної складової запобіжного державного санітарно-епідеміологічного нагляду // Environment & Health. – 2009. - № 3. – С. 50-53.

5. Пономаренко А.М., Корнієнко М.М., Махнюк В.М. Проект закону України "Про санітарно-епідеміологічну експертизу": реалії та актуальність розробки // Environment & Health. – 2009. - № 4. – С. 76-78.

6. Полька Н. Державна санепідекспертиза сьогодні поза законом? // СЕС. Профілактична медицина. – 2009. - № 2-3. – С. 14-17.