Національний університет
біоресурсів і природокористування України
Інтегративні тенденції розвитку змісту гуманітарної
підготовки майбутніх інженерів
Головним
напрямком на шляху вирішення заданої проблеми може бути інтегрування
гуманітарних дисциплін у процес професійної підготовки фахівця технічного вузу
в рамках системи безперервної гуманітарної освіти. Інтеграція України у світову
економічну систему висунула нові вимоги до випускника вищих технічних
навчальних закладів, що в умовах, які змінилися, повинен бути не тільки
професіоналом у певній галузі, але й глибоко ерудованою людиною, що має
ґрунтовну гуманітарну підготовку, що володіє поряд з культурою мови вміннями
професійного й особистісного спілкування.
Інженерна освіта
в ХХІ ст. обов’язково має врахувати нові зв’язки інженерної діяльності з
навколишнім середовищем, суспільством, людиною, тобто діяльність інженера має
бути гуманістичною. Особливе місце в цьому належить гуманітарним дисциплінам,
серед яких такі, що формують і розвивають готовність до професійної
комунікації, посідають особливе місце в навчальних планах університетів. До цих
дисциплін, що мають великий виховний потенціал, можемо віднести українську,
іноземну мови, риторику, ораторське мистецтво, культуру й етику спілкування.
Названі дисципліни лежать в основі розвитку міжкультурної комунікації, формують
комунікативні вміння, сприяють формуванню компетентності і грамотності у
спілкуванні.
Вивчення
літературних джерел, нормативно-правових актів та інших матеріалів, аналіз
якості професійної підготовки студентів вищих технічних навчальних закладів за
формуванням їхньої готовності до професійної комунікації дали можливість
виявити низку суперечностей, що негативно позначаються на кінцевому результаті
навчально-виховного процесу, зокрема між: соціальним замовленням щодо якісної
підготовки з професійної комунікації у вищих технічних навчальних закладах і
недостатнім рівнем сформованості у майбутніх фахівців технічного профілю
готовності до професійної комунікативної діяльності; інтегративним характером
сучасної освіти і відсутністю відповідної їй системи формування інтегративних
характеристик усіх учасників освітнього процесу, їх здібності до індивідуальної
творчої діяльності; великим обсягом інформації, продукованої суспільством в
умовах інтеграції освіти і реальними дидактичними умовами її засвоєння
майбутніми інженерами у вищих технічних навчальних закладах.
У документах у
галузі освіти простежується педагогічна установка на формування в студентів
цілісного світогляду. Одне з фундаментальних завдань вищої технічної школи –
сформувати в майбутніх інженерів погляд на свою майбутню професійну діяльність
як єдине взаємозалежне ціле, вміння бачити й розуміти проблеми, що виникають,
та шляхи їх вирішення. У змісті професійної освіти центральною постає проблема
вияву основних взаємозв'язків навчального матеріалу, які мали б
системоутворювальне значення, що встановлюється шляхом практичної реалізації
інтегративного підходу до професійної підготовки.
Отже, професійна підготовка майбутніх інженерів є функцією загальної й професійної освіти й здійснюється за допомогою взаємозв'язку загальноосвітніх, загальнотехнічних і спеціальних предметів. Відзначимо, що самій природі політехнічних знань властива інтегративність, адже вони є сплав природничонаукових, суспільно-наукових і технічних знань.
Тенденції
розвитку вищої технічної освіти в Україні, як позитивні, так і негативні
характерні й для провідних розвинутих країн. Конкретними шляхами реорганізації
змісту освіти, характерними для сучасних освітніх реформ у більшості країн є:
посилення уваги до вивчення математики, що здійснюється як екстенсивним шляхом
(кількісне зростання навчального часу для вивчення дисципліни), так і
інтенсивним (структурна перебудова програм курсу з включенням нових наукових
досягнень, наданням програмам якостей гнучкості, відкритості, варіативності);
посилення уваги до вивчення іноземних мов, зумовлене активізацією
глобалізаційних тенденцій. Вивчення іноземної мови розглядається як засіб
посилення конкурентноздатності особистості на ринку праці, так і як засіб
активізації міжкультурного спілкування та співробітництва. Проблеми гуманітарної підготовки набули в
останні роки особливої актуальності у Британської вищої технічної школи.
Гуманітарна підготовка у навчальних планах забезпечується циклом гуманітарних
та соціально-економічних дисциплін (12-20 кредитів). Переважна більшість вищих
навчальних закладів включає у навчальні плани невелику кількість гуманітарних
предметів. Вивчення циклу гуманітарних та соціально-економічних дисциплін, як
правило, передбачає шість предметів: три - з гуманітарного циклу та три - з
соціально-економічного.
До перспективних
шляхів розвитку системи вищої освіти Великобританії відносять встановлення
безпосередніх зв'язків вузів з промисловістю, створення єдиних органів
планування для всієї системи вищої освіти, перехід до міждисциплінарних курсів
та міждисциплінарних комплексних досліджень, подальшу інтенсифікацію
застосування проблемного підходу у навчальному процесі [1, с. 86].
Досліджуючи гуманітарну підготовку у вищих технічних навчальних закладах у зарубіжних країнах, вважаємо важливим розглядати питання її організації у контексті загальних тенденцій розвитку американської професійної освіти. Метою вищої школи США є підготовка спеціалістів, здатних систематично мислити, робити вірні оціночні судження, застосовувати творчу уяву. Основний акцент робиться не на обсяг, а на фундаментальність навчання, на знання спеціалістами концепцій розвитку певних галузей науки і техніки, на формування у них навичок подальшої самоосвіти [2, с. 78].
Для більш ґрунтовного розгляду тенденцій гуманітаризації
технічної освіти у США, вважаємо доцільним звернення до концепції інженерної
освіти. Вона передбачає, що інженерні вузи повинні готувати кадри не лише для
інженерної діяльності, але й для роботи у галузі права, медицини,
біотехнології, біофізики та в інших галузях, де необхідною є інженерна
підготовка. Реалізувати
такий підхід допомагає широка загальнотеоретична підготовка, яка структурується
так, що дозволяє широкий вибір для подальшої спеціалізації.
Фундаментальна
загальнонаукова та гуманітарна підготовка передбачає досягнення таких цілей:
1) одержання знань з основ
наук, які мають першочергове значення у розвитку суспільства, науки та техніки;
2) розвиток здібностей
виявляти, критично аналізувати та оцінювати соціально-економічні проблеми;
3) формування вмінь логічно
мислити та висловлювати свої судження;
4) загальне знайомство з
шедеврами мистецтва, літератури і розуміння їх ролі та впливу на розвиток
цивілізації;
5) розвиток моральних,
етичних та соціальних якостей, які є важливими для становлення особистої
концепції життєдіяльності;
6) формування інтересу та
потреби у неперервній освіті як основи побудови службової кар'єри [3, с.
223-224].
Таким чином,
сьогодні гуманітарні дисципліни перетворюються на профільну дисципліну, що
стоїть в одному ряду із загальнотехнічними й навіть спеціальними: цінність
випускника вищого навчального закладу на ринку праці в умовах активного
розвитку міжнародних контактів багато в чому визначається рівнем сформованості
професійної комунікації майбутнього інженера. Головним напрямком на шляху
вирішення поставленої проблеми може бути інтегрування гуманітарних дисциплін в
процес професійної підготовки фахівця технічного вищого навчального закладу в
рамках системи неперервної гуманітарної освіти.
Список литератури:
1. Бідюк Н.М. Підготовка майбутніх інженерів в університетах Великої
Британії: Монографія / За ред. Н.Г. Ничкало. – Хмельницький: ХДУ, 2004. – 306
с.
2. Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: Навчальний посібник. – Суми:
Редакційно-видавничий відділ СДПУ, 1999. – 300 с.
3.
Професійна освіта в зарубіжних країнах: порівняльний аналіз: Монографія
/ за ред. Н.Г. Ничкало, В.О. Кудіна. – Черкаси: Вибір, 2002. – 322 с.
Національний університет
біоресурсів і природокористування України
До
питання про підготовку фахівців-аграрників у системі
професійної освіти США
Багато з основних питань сьогодення тісно пов'язані з
глобальним продовольством та сільсько-господарським виробництвом, яке має
адаптуватися до цих постійно мінливих проблем .
Для вирішення цих питань необхідні радикальні зміни в сільськогосподарській освіті, спрямовані на підготовку кваліфікованих кадрів для задоволення потреб ХХІ століття. Їх вирішення передбачає реформування не лише змісту і структури вищої освіти, але й удосконалення вже існуючих та розроблення нових форм організації та методів навчання, що, у свою чергу, вимагає оцінки та узагальнення досвіду роботи вищих навчальних закладів інших країн з підготовки фахівців високої кваліфікації.
У зв'язку з цим видається за доцільне звернутися до
досвіду США, де численні реформування навчального процесу у вищій школі
сприяють підвищенню ефективності навчання і значно покращують якість підготовки
фахівців.
У США, одній з
найрозвиненіших країн світу у вищій освіті, відбулися значні зміни. Суспільство сконцентрувало увагу на
впливі сільськогоспо-дарського виробництва на довкілля, якості та безпеці продуктів
харчування та здоров'ї людини, проблемах природокористування, видах рослин і тварин, що зникають. Усе це вплинуло на створення нової
парадигми аграрної освіти - сталого розвитку сільського господарства (sustainable agriculture), яка передбачає спрямування навчального процесу на оволодіння ґрунтовними знаннями про
взаємозв'язок довкілля, виробництва та здоров'я людини.
Головними
закладами, в яких можна отримати сільськогосподарську освіту в Сполучених
Штатах, є: середні школи, громадські коледжі, університети і коледжі.
Усі вищі навчальні
заклади, де здійснюється вища сільськогосподарська
освіта в США, підрозділяються
на основні три типи: аграрні
коледжі в системі ленд-гранд коледжів, аграрні коледжі в інших державних ВНЗ, аграрні коледжі в приватних
ВНЗ. Лідером у розвитку вищої сільськогосподарської освіти США стала система ленд-грант коледжів, котрі були
створені у 1862 р. та відомі своїм вагомим внеском у розвиток сільського господарства та технічних знань. Разом з іншими державними аграрними ВНЗ США вони
утворюють систему вищої сільськогосподарської світи, куди належать також Міністерство сільського
господарства США, Національна асоціація державних університетів, місцеві коледжі та ленд-гранд
коледжі. Всі державні аграрні ВНЗ виконують потрійну функцію, отримуючи державну фінансову підтримку на
розвиток освіти, науки і дорадництва.
Варто зазначити, що підготовку фахівців з вищою світою
для аграрного сектора економіки США нині здійснюють 136 сільськогосподарських
та технічних коледжів, 60 лісогосподарських та 29 коледжів ветеринарної
медицини: вони входять до складу 149 університетів, розташованих в усіх штатах
країни.
Професійну сільськогосподарську освіту США організовано
за шістьма напрямами (програмами) [1]: агробізнес, сільськогосподарські
виробничі процеси, сільськогосподарська техніка, садівництво,
сільськогосподарські ресурси і лісництво, переробка сільськогосподарської
продукції.
У кожній з цих
шести програм курси навчання можуть бути різноманітними. Зміст курсу в першу
чергу залежить від інтересів та потреб студентів, суспільних і виробничих
потреб та можливостей, спроможності виробничого оснащення та предметів вивчення
програм.
Будь-який напрям
(програма) реалізується за 5 курсами: від таких, що започатковують вивчення студентами
тієї чи іншої програми до курсів перепідготовки. Гнучкість організації навчання
дає змогу студентам визначитися з напрямом протягом тривалого часу, причому,
навіть при переході з однієї програми на іншу існує мехнізм зарахування
навчання за попередньою програмою.
Такий підхід дає
змогу студентам обрати ті програми, які найбільш повною мірою відповідають їх
покликанням та спонукає педагогічну громадськість до постійного пошуку
відповідності між реальним змістом навчання [2].
Мета
сільськогосподарської освіти США - забезпечити студентів теоретичною
підготовкою і професійною кваліфікацією, необхідних для досягнення успіху в
галузі науки, бізнесу і технологій. Сільськогосподарські освітні програми вищої
школи складаються з трьох компонентів: 1) навчання в аудиторії / лабораторії;
2) контроль сільськогосподарської кваліфікації (SAE); 3) участь у діяльності FFA (Future Farmers of America).
Навчальні
програми аудиторних і лабораторних занять надають студентам основи знань
сільськогосподарської практики, готуючи їх як для роботи в агропромисловості,
так і для діяльності, пов'язаної з природними ресурсами.
Організована
практика надає студентам можливість отримати досвід роботи на
сільськогосподарському або промисловому підприємстві аграрної галузі.
Прикладами SAE проектів для студентів можуть бути вирощування
культур чи тварин, робота на фермі або зайнятість у сільськогосподарському
бізнесі. Ці проекти дають студентам знання про "реальний світ", а
також практичне застосування теоретичних знань, отриманих на заняттях.
FFA є національною організацією, яка дає змогу розвивати потенціал студента для лідерства, особистісний ріст і досягати успіху в кар'єрі. Студенти формуються як окремі особиcтості, так і лідери шляхом участі у змаганнях, програмах, в проектах громадських робіт, а також державних і національних конвенціях. Члени самоврядування FFA отримують навички, які допомагають їм у досягненні успіху в галузі освіти, професійної підготовки і майбутньої кар'єри.
Поєднання цих трьох вище згаданих компонентів аграрної
освіти готує всебічно
розвинених фахівців, які в майбутньому стають лідерами в галузі сільського
господарства США.
Розглянемо деякі особливості американських аграрних ВНЗ.
По-перше, вищі аграрні заклади США базуються на демократичних засадах, що передбачає: децентралізацію в
управлінні та фінансуванні; індивідуалізацію навчального процесу; мінімізацію
стресів серед студентів. В американських ВНЗ суб'єктом педагогічної дії є студент, а не викладач.
По-друге, американські коледжі є релевантними, вони орієнтовані на запити суспільства та самі прогнозують їх
зміни. Вища аграрна освіта
США базується на інтеграції трьох
складових (навчання, наукова діяльність та дорадництво), що сприяє підготовці
висококваліфікованих спеціалістів та створенню високоефективних технологій для потреб аграрного
сектора.
По-третє, навчальні плани американських коледжів ґрунтуються на засадах інтеграції знань та
багатоконтекстному підході. Значна увага приділяється формуванню наукового
світогляду і професійних навичок, а також питанням гнучкості, адаптивності, самостійній діяльності,
розвитку творчих вмінь, критичного мислення, вмінню приймати рішення, підготовці майбутнього лідера
і т. ін. В центрі уваги
знаходиться спеціальна навчальна дисципліна, акцент зміщується від навчання до учіння[3].
Як бачимо, США
зробили вагомий внесок у розвиток як сільскогосподарських наук, так і розвиток
професійної аграрної освіти.
Література:
1.Lloyd. J.
Phipps, Edward W. Osborne. Hand book on agricultural education in public
schools. – The interstate printers & publishers, Inc., Danville, Illinois,
1988. – 593 p.
2. Вощевська О. В. Аспекти
підготовки фахівців-аграрників у системі вищої освіти США / О. В. Вощевська // Нові технології навчання. – 2006. – Вип. 44.
– С. 69 –71.
3.Бондаренко
В.Ф. Тенденції розвитку вищої аграрної освіти у США (ІІ половина ХХ століття):
Автореф. дис. ... канд. пед. наук. –
Рівне, 2009. - С. 11-14.