Политология/5. Политическая социология

ст. викл. Жовтан О.Л.

Хмельницький інститут МАУП, Україна

Зміна цінностей суспільства як ознака процесів глобалізації

Осмислення витоків та причин кризи західної цивілізації, у тому числі кризи пізнання людини, призводить до необхідності перегляду поняття цінностей. У світлі вивчення питання спробуємо ознайомитися з поглядами авторитетних науковців, тих кому були та є небайдужі внутрішнє наповнення та розвиток людської особистості у найближчому до нас історичному просторі та в сьогоденні, та розібратись на що орієнтується сучасна людина в рамках поняття цінностей в сучасному світі.

За визначенням енциклопедичної літератури цінність вважається значимістю певної кількості об’єктів для багатьох живих істот. Психологічне поняття системи цінностей вважає під цінностями те, що індивід цінить у навколишньому середовищі, яке оточує його.

Існує думка, що ведучі індустріальні суспільства у сьогоденні змінюють свої соціально-політичні траєкторії у двох кардинальних відношеннях: інституціональна структура та система цінностей. Рух до матеріальних пріоритетів спричинив зменшення значення обов’язків перед громадою та прийняття соціальної мобільності. Економічне зростання стало дорівнюватися до прогресу.[9]

З погляду релігійних представників ще епоха Відродження призвела до прогресуючих втрат духовності в усіх сферах та на всіх рівнях суспільного та особистого життя, у мистецтві, науці, де духовність вийшла за рамки проблематики соціальних та гуманітарних сфер знання. Виникла нова ментальність та новий соціальний тип людини, з іншою нехристиянською системою цінностей. Е. Фромм писав про переважаюче у західному суспільстві соціальному типі, особливому «анальному» характері – скупому пунктуальному, впертому, спрямованому на корисливість, але що заощаджує на почуттях, якості якого були прирівняні до норми моральної поведінки та розглядалися як висловлення людської природи. «Це не має стержня, у ньому порушено почуття ідентичності, відсутні духовні інтереси. Головний метод успіху – гарна упаковка, вміння підносити себе як товар.»[7;4] Відчужений від себе та інших людей нагадує шизоїдний характер. Е. Фромм робить висновки про невротичний розвиток особистості у хворому буржуазному суспільстві, в котрому переважає анальний тип. У статті «Ринковий характер та кібернетична релігія» пише про сучасний соціальний характер, якій прийшов на зміну, тому, що розвивався з XVI століття з часів індустріальної революції, накопичувальний тип – авторитарний, одержимий, підприємливий.

У 20-30-ті роки ХХ століття гостро з’являється проблема сексуальності, та К. Хорні висуває на авансцену нового героя – «невротичну особистість нашого часу», неспокійну, ворожу, не здатну любити, не прагнучу до кохання, яка субстантивує об’єкт прихильності, проектує на інших свою агресивність, чи прагне до влади, престижу, домінуванню, володінню.[8;131]

У 30-40 рр. Н.А. Бердяєв описує нарцисовану людину – трансцендентну духовну особу. Він у дрібницях зупиняється на вічній буржуазності, яка приймає різні обличчя та направляє свою волю до матеріальних благ[1;245], де вони мають спільне з Е. Фроммом, означене альтернативою існування – «бути чи мати».

Р. Мей у середині століття головною проблемою називає апатію, пустоту, внутрішній вакуум, що призводять до відчаю.[3] У 70-ті роки він ставить діагноз світові: шизоїдний світ, світ шизоїдів, шизоїдний розкол як захист особистості від надмірного стимулювання навколишнім світом. Особливості цього захисту – апатія, безглуздість життя, несвобода, байдужість до оточуючих, утікання від реальності, відчай страх, тривога, агресія, позбавлення від яких уявляється у сексуальних та матеріальних об’єктах.

У кожного часу свої неврози і кожному часу потрібна своя психотерапія – заявляє В. Франкл.[6;165] У 70-ті роки він говорить про духовне пересичення сучасної людини, про втрату нею сенсу існування, про екзистенціальний вакуум, що призводить до ноогенних неврозів, до почуття втрати сенсу, що поширюються все більше та призводять до розповсюдження наркоманії та частим суїцидам, особливо серед молоді. Ноогенний невроз – це не тільки нудьга та апатія – це відсутність духовного сенсу, цілі життя, це хвороба совісті, адже у пошуках сенсу людину направляє його совість. Совість – це орган смислу.[6;38]

І. П. Смірнов здійснив міждисциплінарне дослідження на стику психоаналізу та історії літератури – від романтизму до постмодернізму.[4;58] У кожному з цих направлень він описує головний психотип, фіксований на одній з стадій психічного дозрівання дитини. З 60-х рр. ХХ століття, на його думку, у постмодерністській новітній культурі затверджується домінування симбіотичного характеру, який обирає між нарцисизмом та шизоїдністю, в результаті виходить шизонарцисизм.

У сучасності для багатьох феномен релігійності стає актуальним тому, що людина, яка вимушена в умовах швидко змінюваного навколишнього середовища, технічного прогресу, природних та економічних катаклізм, в умовах шоку від того, що чекає на неї попереду, шоку майбутнього, який за Е. Тоффлером, «є продуктом сильно прискорюваного темпу змін у суспільстві»[5;23], «чіплятися» та «триматися» за «стовпи» найбільш їй зрозумілі, підтвердженні історичним буттям та міцністю традицій та національних поглядів на світ. У своїй книзі «Шок майбутнього», яка побачила світ у 1970 р., Е.Тоффлер написав про те, «що людство захоплює невідомий раніше психологічний стан, який за своїм впливом може бути прирівняний до захворювання. Є у цього захворювання назва – «футурошок» – шок майбутнього. Людство може згинути не від того, що будуть вичерпані кладові землі, вийде з під контролю атомна енергія чи загине зневічина природа. Люди вимруть через те, що не витримають психологічних навантажень.»[5;5] Хіба таки причини не можуть бути підґрунтям для змін ціннісного апарату?

Якщо розглядати приклад власної країни, то бачимо, що в Україні повернення до духовних цінностей спостерігається в рамках повернення до Православ’я, відображається в інтересах до християнської психології, психотерапії, психіатрії. Християнська психологія з’являється тут як така, що зустрічає людину на півдороги від світу до храму. Її основний метод – бесіда, діалог, направлений на свідомість та підкріплення у свідомості співрозмовника знань та цінностей Великої Книги. Таким чином християнська психологія стає консультуванням та психотерапією тим, хто так потребує цього, перебуваючи у стані розгубленості, безпричальності та шокованості реальністю.

Надання переваги християнським цінностям у ситуаціях морального вибору, та й у будь яких життєвих ситуаціях, виявилося позитивно пов’язаним з такими емоційними характеристиками, як менший рівень фрустрації, напруженості банальних потреб, тривожності.

Ті, хто до цього не приходять в силу будь яких причин, можливо не потребуючи оного, напевне обирають шлях «екзистенціального егоїзму», про який пише О. Зінов’єв[2;109], характеристики якого можна було спостерігати у згаданих нами авторів вище. «Людина прагне не діяти на шкоду собі, перешкоджати діям інших, що шкодять їй, уникати погіршення умов свого існування, віддавати перевагу найкращім умовам існування.» Тоді, звичайно мова не йде про совість, голос розуму, і духовні цінності стають поняттям другорядним і не важливим, яке не береться взагалі як категорія до розгляду. «Людина, що зробила принципи моралі основою своєї поведінки та невід’ємним елементом своєї натури, – пише О. Зінов’єв, – тут приречена до душевних страждань та на конфлікти з середовищем. Якщо людина хоче досягти успіху, перше, що вона повинна зробити, це повністю очиститися від внутрішньої моральності та розвити моральну мімікрію, тобто здатність використовувати зовнішні форми моральної поведінки як засіб приховування своєї неморальної сутності та як засіб у поведінці із законами комунальності. Мистецтво лицемірства тут стає настільки звичайною справою, що одним з правил поведінки стає заборона на викривання лицемірства.»[2;111-112]

Таким чином результати спроб дослідити залежність змінюваності людських цінностей призвели до викриття строкатої та неоднорідної картини, пов’язаної з особливостями поглядів, часу та людської особистості. В середовищі людини, як об’єкту, який досліджують науковці, виявлені різні тенденції – прагматичні, маніпулятивні, що прагнуть до матеріальних цінностей чи притримуються канонів релігії. У наявності феномен совісті, що відкидається, знеособлюється, знецінюється часом. Присутня також орієнтація на цінності релігійні, в нашому прикладі православні. Людина намагається зробити спробу вибору між екзистенціальною манерою поведінки виживання або чимось на зразок релігійної моралі. Зміни у культурі можна розглядати як такі, що породжуються соціальними змінами, а можливо у них самих вбачати фактор останніх. Можливо також вважати цей вплив взаємним. Але як би там не було, вищезгадані дані кажуть про те, що системи переконань на масовому рівні та глобальні зміни тісно пов’язані.

Література:

1. Бердяев Н.А. О человеке, его свободе и духовности / Избранные труды. М., 1999.

2. Зиновьев, А.А. На пути к сверхобществу / Александр Александрович Зиновьев. – М.: Астрель, 2008. – 576 с.

3. Мэй Р. Любовь и воля. Изд-во «Рефл.-бук. Ваклер», 1997.

4. Смирнов И.П. Психоистория современной литературы. М., 1994.

5. Тоффлер Э. Шок будущего: Пер. с англ. / Э. Тоффлер. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. – 557, [3] с. – (Philisophy).

6. Франкл В. Человек в поисках смысла. М., 1996.

7. Фромм Э. Иметь или быть. М., 1990.

8. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. М., 1995.

9. http://xim-i.narod.ru/postmodern.htm Р.Инглхарт. Меняющиеся ценности и изменяющиеся общества.