Марчук О. О.

Львівська комерційна академія

ЗМІНА НОРМИ ОБОВ’ЯЗКОВИХ РЕЗЕРВІВ ЯК АКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

Важливе місце в економічній політиці держави займає грошово-кредитна політика, реалізація якої здійснюється за допомогою цілої сукупності методів та інструментів. Одним з активних інструментів, що застосовує центральний банк для досягнення поставлених цілей є політика обов’язкових резервних вимог. Дія цього інструменту грошово-кредитного регулювання полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов’язані зберігати частину залучених коштів на спеціальних рахунках у центральному банку для гарантування повернення вкладів та підтримки ліквідності банківської системи.

Збільшення норми резервування зменшує кредитні можливості комерційних банків та процес мультиплікації банківської системи. У періоди тривалих економічних криз норма обов’язкових резервів знижується, що збільшує кредитні можливості банківської системи. У випадку, коли темпи економічного зростання є надмірними, що стимулює розвиток інфляційних процесів, практикується підвищення норми обов’язкових резервів. Норма обов’язкових резервів дозволяє центральним банкам регулювати як загальний обсяг грошової маси, так і окремих її агрегатів.

Зміна норми обов’язкових резервів вважається дуже сильним інструментом грошово-кредитного регулювання, який дозволяє центральним банкам впливати на всю банківську систему, а також окремі сегменти грошового ринку. Навіть незначні зміни норми резервів призводять до великих змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і суттєво впливають на грошову масу.

В країнах із розвинутою ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитного регулювання використовується відносно рідко. Часті зміни механізму обов'язкового резервування можуть похитнути всі засади банківської системи та мати дестабілізуючий вплив на економіку. Тому розвинута ринкова економіка віддає перевагу більш гнучким інструментам грошово-кредитного регулювання, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а опосередковано, через формування певних умов на ринку. У світовій практиці взагалі спостерігається тенденція відходу від активного використання центральними банками резервних вимог як регулятивного методу. Так, Канада взагалі відмовилася від використання цього інструменту грошово-кредитної політики, США відмовилися від резервування за строковими депозитами, а також зменшили норму резервів за трансакційними депозитами.

На відміну від розвинених ринкових економік зі стабільною монетарною сферою, де зміна норми обов’язкових резервів вважається надзвичайною подією, в перехідних економіках центральні банки змушені використовувати цей інструмент грошово-кредитної політики набагато активніше. В умовах глибокої трансформаційної кризи вони використовують спроможність зміни норми обов’язкових резервів стримувати інфляційні процеси, оскільки інші, менш жорсткі методи грошово-кредитного регулювання виявляються занадто м’якими для цього. Більш значні масштаби використання зміни норми обов’язкового резервування в трансформаційних економіках обумовлені, з одного боку, недостатнім розвитком ринкового середовища, а з другого, з несформованими механізмами інших інструментів грошово-кредитного регулювання, обсяги застосування яких мають закономірність зростати.

В Україні за умов гіперінфляції у перший період ринкових реформ були відсутні інші, більш дієві методи обмеження неконтрольованого приросту грошової маси. Тому основний акцент у грошово-кредитному регулюванні НБУ доводилося робити на політику резервних вимог. В цей період норма обов’язкового резервування у нашій державі досягла 25%, у 2000 р., за певної стабілізації економічної ситуації, вона знизилась до 15%, а в 2008 р. резервування здійснювалося лише за депозитами в іноземній валюті. Застосування диференційованої норми обов’язкового резервування дозволяє НБУ більш цілеспрямовано впливати на формування структури грошової маси.

Література

1. Гальчинський А. Теорія грошей / А. Гальчинський – К.: Основи, 1997. – 416с.

2. Костіна Н. І. Гроші та грошова політика: Навч. Посібник / Н. І. Костіна – К.: Ніос, 2001. – 221.

3. Клаус Э. Эффективная экономика / Э. Клаус – М. : Экономика, 1991.

4. Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки / І. О. Лютий – К. : Атака, 1999. – С.96. – 240с.

5. Мишкін Ф. С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. / Ф. С. Мишкін – К.: Основи, 1998. – 963с.

6. Нікіфоров П. О. Теорія та методологія регулювання грошового обігу / П. О. Нікіфоров – Чернівці: Рута, 2002.

7. Сімаков А. Методичний та організаційний аспекти аналізу монетарних показників / А. Сімаков – К. : Наукова думка, 2003.

8. Стельмах В., Єпіфанов В. та ін. Грошово-кредитна політика в Україні / В. Стельмах, В. Єпіфанов та ін. – К.: 2000.

9. Щедра О.В. Грошово-кредитне регулювання в перехідних економіках: Проблема методів і економічної ефективності / О.В. Щедра, Г.І.Башнянин та ін. – Видавництво ЛКА. – 2008. – 158 с.