Якимів В.І., Касинець О.О., Галазюк Н.М.

Львівська комерційна академія

МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ДОХОДНОСТІ ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА СВІТОВІЙ ПРАКТИЦІ

У світовій та вітчизняній практиці регулювання доходності природних монополістичних утворень застосовують кілька методів боротьби з їх неефективністю (рис. 1.):

Прийняття „ідеальних рішень”

Рис. 1. Методи регулювання доходності природних монополій

У вітчизняній економіці найбільшого поширення набув такий метод, як державне підприємництво. Основним недоліком державної власності в трансформаційній економіці України є неефективне використання інвестиційних ресурсів, що спричинило розвиток процесу приватизації. Світовий досвід у цьому відношенні досить позитивний. Однак у наших умовах при неповному формуванні ринкових відносин процес приватизації приймає деформовані форми. Для вітчизняної економіки найбільш доцільно було б знайти форми адаптації природних монополій на базі змішаних форм власності у межах державного сектора. Корпоративна участь держави у підприємництві завдяки оптимальному поєднанню державної і приватної власності дасть змогу нівелювати недоліки кожної з них. Так, державний капітал у процесі інтеграції з приватним набуває більшої мобільності та підконтрольності, а приватний – стає менш ризикованим і більш стабільним.

У світовій практиці регулювання доходності природних монополій найпоширенішим методом боротьби з її неефективністю є прийняття „ідеальних рішень”. Найважливішим питанням, яке виникає при цьому – якими мають бути ціни для забезпечення економічної ефективності. Над його розв’язанням не одне десятиліття працювали представники різних напрямів економічної думки. Вони розробили безліч складних теорій вирішення цього питання. Спільним предметом аналізу було визначення того, як оптимально структурувати ціни і стимули для природних монополістів, щоб захистити інтереси споживачів і водночас забезпечити стимули й достатній прибуток для підприємства. У багатьох країнах великі надії при вирішенні цього питання покладають на комісії з регулювання діяльності підприємств-природних монополістів, які покликані контролювати правильність ухвалення рішень щодо цін, витрат та якості продукції природних монополістів.

Ефективне функціонування природних монополій також може бути досягнуто за рахунок формування конкурентних елементів у даних галузях. На сьогодні найпоширенішим підходом у рамках стратегії використання спеціально стимульованої конкуренції в сфері природних монополій є торги за виняткові права (франшизу) на експлуатування основних засобів цих підприємств. Такі торги організовуються у формі конкурсу (аукціону). Його переможець отримує виключне право виробництва певного виду комунальних послуг у масштабах країни або на локальному ринку. На відміну від звичайного аукціону, на якому перемагає учасник, що запропонує максимальну ціну за пропонований товар, на торгах за франшизу перемагає той учасник, що пропонує постачати товар (чи надавати послуги) за найнижчою ціною (тарифом) у розрахунку на одиницю продукції. Конкуренцію при цьому підтримують тим, що фірму-переможця попереднього аукціону можна замінити під час наступного конкурсу без серйозних проблем, пов'язаних з оцінюванням активів під час передавання їх новому переможцеві, оскільки основні виробничі споруди залишаються у руках держави, а решту активів порівняно легко можна продати чи купити на ринку основних засобів. Переваги такої форми контролю за природними монополіями полягають в наступному: простоті та ефективності механізму розкриття приватної інформації компаній-виробників; підпорядкуванні діяльності монополіста вимогам споживачів; мінімальній ролі контролюючого органу. Проте перелічені переваги є скоріше бажаними, ніж дійсними. Крім цього, за простотою самого принципу проведення торгів за франшизу приховані певні труднощі методологічного характеру на стадії розробки його умов і процедури. Роль регулюючого органу та його вплив на компанії не менші, ніж при інших формах регулювання, оскільки формулювання умов і проведення торгів за франшизу, здійснення контролю щодо підписаного на його основі контракту входить саме до його компетенції.

Таким чином, проблеми державного регулювання доходності природних монополій у трансформаційній економіці України все ще залишаються актуальними. Вітчизняна практика потребує розробки ефективних методів боротьби з неефективністю природних монополістів, які б базувалися на закономірностях недосконало конкурентного ринкового середовища.

Література

1. Кривуцький В.В. Ефективні форми власності на природні монополії / Кривуцький В.В. // Логістика: Вісн. Національного університету “Львівська політехніка”.– Львів, 2005. – № 526. – С. 80-84.

2. Галазюк Н.М. Вплив державного регулювання на результати діяльності природних монополій / Галазюк Н.М. // Вісник Львівської державної фінансової академії. Львів: ЛДФА, 2006. – №11. – С. 25-30.

3. Базилевич В., Филюк Г. Роздержавлення природних монопольних структур в Україні / Базилевич В., Филюк Г. // Економіка України. – 2001. – №6. – С. 35-42.

4. Віскузі Кіп В. та ін. Економічна теорія регулювання та антимонопольна політика / Пер. з англ. / Віскузі Кіп В. та ін. – К.: Основи, 2004. – С. 1047.

5. Чураков А. Я. Державне регулювання фінансової діяльності та ціноутворення природних монополій в Україні / Чураков А. Я. // Автореф. дис... канд. екон. наук – К., 2004. — 18 с.

6. Венгер В. В. Організаційно-економічний механізм регулювання цін у природних монополіях / Венгер В. В. // Автореф. дис... канд. екон. наук – К., 2005. — 20 с.