Цюпа Оксана Петрівна,

Шкаврітко Дмитро Петрович

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ УКРАЇНИ

Одним з найбільш важливих питань, які ставляться перед науковцями і практиками управління державними фінансами, є питання управління державним боргом. Особливо це питання загострюється під час фінансових криз. Переважна більшість дослідників і практиків сходяться на думці, що існування державного боргу є об’єктивною реальністю і часто супроводжує процеси економічного зростання. Але думки вчених суттєво розбігаються щодо оптимальних розмірів державного боргу, впливу його величин на темпи економічного зростання, рівень державної безпеки тощо. Саме неодностайність думок вчених щодо вказаних проблем обумовлює актуальність обраної теми на сучасному етапі.

Зважаючи на актуальність формування та управління державним боргом, цілком очевидно, що ці процеси є об’єктом уваги науковців. Тому проблемами державного боргу займалися такі вітчизняні науковці: Р. Балакін, Барановський, Т. Бондарук, А. Бортник, Т. Вахненко, М. Єрмошенко, В. Козюк, В. Лісовенко, С. Льовочкін, Б. Мізюк, В. Степаненко та ін. У їхніх працях докладно проаналізовано проблеми заборгованості як України, так і інших держав.

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг – сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Зовнішній державний борг – сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

1) позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

2) позик на підтримку національної валюти;

3) позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

4) гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

5) державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України [2].

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.

Залишаючись достатньо високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) та Бюджетним кодексом України критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які перевищують 60% від ВВП (табл.1) [4, 5, 6].

За представленими даними у таблиці 1, можна визначити, що державний борг України за 2008–2010 роки зріс втричі.

Рівень державного та гарантованого державою боргу на кінець 2010 року зріс до критичної межі в 34,8 відсотка ВВП, тоді як на кінець 2008 року цей показник знаходився на економічно безпечному рівні в 12,3 відсотка ВВП, що не тільки вкрай обтяжило бюджети майбутніх періодів необхідністю відволікання бюджетних коштів з соціальних та інвестиційних видатків на погашення основної суми боргу та відсоткових платежів, а й підірвало довіру іноземних інвесторів та спричинило порушення макроекономічної стабільності в країні.

Таблиця 1

Державний та гарантований державою борг України

за 2008 – 2010 рр., тис. грн.*

	31.12.2008	31.12.2009	31.12.2010
Загальна сума державного та гарантованого державою боргу	88 744 741,81	189 410 386,82	301 512 736,92
Державний борг	71 294 278,30	130 689 649,38	211 624 191,42
Внутрішній борг	17 806 386,34	44 666 547,59	91 070 076,77
1. Заборгованість перед юридичними особами	9 146 565,67	33 521 860,40	87 631 511,00
2. Заборгованість перед банківськими установами	8 659 820,67	11 144 687,19	3 438 565,77
Зовнішній борг	53 487 891,96	86 023 101,79	120 554 114,65
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку	12 542 576,19	24 555 996,44	67 764 170,74
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління	9 778 883,02	13 280 744,66	12 540 707,77
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками	379,35	555,03	585,37
4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	31 166 053,40	48 185 805,66	40 248 650,77
Гарантований борг	17 450 463,51	58 720 737,44	89 888 545,50
Внутрішній борг	1 000 966,25	2 000 966,25	14 062 842,64
1. Заборгованість перед юридичними особами	1 000 011,60	2 000 011,60	6 366 690,05
2. Заборгованість перед банківськими установами	0,00	0,00	7 695 197,94
3. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	954,65	954,65	954,65
Зовнішній борг	16 449 497,26	56 719 771,19	75 825 702,86
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку	3 358 706,54	38 656 390,28	51 432 076,94
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління	56 065,60	15 332,73	0,00
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками	9 041 016,78	12 985 298,16	5 194 877,82
4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	3 993 708,34	5 062 750,02	19 198 748,10

*Складено авторами за даними Міністерства фінансів України

В 2010 році було забезпечено уповільнення темпів зростання державного і гарантованого боргу, запозичення здійснювалися виважено, внаслідок чого ставки запозичень були суттєво знижені, а терміни запозичень – збільшені.

Як бачимо з вищенаведеного аналізу, на сучасному етапі одним із шляхів мобілізації фінансових ресурсів є використання зовнішнього боргу, завдяки чому держава може споживати більше того, що може виробити її власна економіка. Особливо актуальною це є для молодої держави, яка відчуває гостру потребу в зовнішніх запозиченнях. Разом з тим, доводиться враховувати свої можливості в обслуговуванні боргу, тому що надлишкове запозичення, а також нераціональне його використання можуть призвести до боргової кризи і тому [4]. Тому важливим питанням боргової політики держави на сучасному етапі є система управління державним боргом.

Під управлінням державним боргом розуміють сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає у забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення [1].

Методами управління державним боргом є: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, анулювання боргу, викуп боргу [3].

Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних відсотків за позикою, однак можливе і підвищення дохідності позики.

Консолідація — це зміна умов позики, пов'язана з їх строками (як у бік збільшення, так і в бік зменшення строку уже випущених позик). Можливе поєднання консолідації з конверсією.

Уніфікація позики — це об'єднання кількох позик в одну. Уніфікація може проводитися разом із консолідацією, але може бути проведена і поза нею.

Обмін за регресивним співвідношенням цінних паперів попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення — це перенесення строків виплати боргу. Вона відрізняється від консолідації тим, що під час відстрочки не лише переносяться строки погашення, а й припиняється виплата відсоткових доходів [2].

Реструктуризація — це використання у комплексі повністю чи частково згаданих вище методів.

Анулювання державного боргу — це заходи, внаслідок яких держава повністю відмовляється від своїх боргових зобов'язань. Це може призвести до дефолту, тобто неможливості держави виконувати свої зовнішні зобов'язання. У такому разі всі держави-кредитори можуть застосувати до країни-боржника досить жорсткі санкції.

Одним із сучасних методів управління державним боргом є викуп боргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів, із дисконтом за іноземну валюту.

Таким чином, система управління державним боргом повинна включати такі важливі елементи як розробка загальної стратегії внутрішніх і зовнішніх запозичень, зниження вартості позик, ефективне використання залучених коштів, забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов’язань. Чільне місце у системі управління державним боргом має посідати управління структурою боргу за строковістю, видами валют і відсоткових ставок. Збалансована структура боргу створює підґрунтя для зниження вразливості фінансового стану уряду до дії валютних, відсоткових, операційних, кредитних ризиків, ризиків пролонгації боргу і ліквідності [2].

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити наступні висновки щодо основних напрямів покращення управління державним боргом:

— з розвитком фінансового ринку необхідно створити умови для активізації купівлі (продажу) державних зобов'язань;

— необхідно розвивати вторинний ринок державних зобов'язань;

— державні запозичення необхідно використовувати за цільовим призначенням на розвиток певних галузей народного господарства, а не вкладати в неперспективні проекти;

— необхідно удосконалити нормативну базу для чіткого врегулювання питань щодо державних запозичень.

У розрізі існування на сьогодні зовнішніх та внутрішніх запозичень необхідно розширити ринок ОВДП і збільшити попит на них шляхом введення в обіг облігацій для великих підприємств та фізичних осіб (на прикладі Великобританії та США).

На сьогодні також залишається актуальним питання щодо прийняття Закону України "Про державний борг та гарантований державою борг" як комплексного нормативного акта, яким планується врегулювати процес управління державним боргом та гарантованим державою боргом, визначити основні принципи управління ними та особливості ведення обліку і здійснення контролю за їх утворенням, а також операції з активного управління державним боргом.

Література:

1. Бюджетний кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України 8 липня 2010 року N 2456-VI – 2010.

2. Карлін М.І. Державні фінанси України: Навч. посіб. / М.І. Карлін. – К.: Знання, 2008. – 348 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

3. Алехин Б. И. Государственный долг. Пособие для студентов Академии бюджета и казначейства / Б. И. Алехин – М. : 2007. – 302 с.

4. Офіційний веб-сайт Міністерства фінансів України. – Режим доступу: http//www.minfin.gov.ua

5. Офіційний сайт Рахункової палати України. – Режим доступу: http//www.ac-rada.gov.ua

6. Офіційний сайт Державного казначейства України. – Режим доступу: http//www.treasury.gov.ua