Лілія Литвин

Науковий керівник Олександр Недбалюк

Вінницький торговельно – економічний інститут КНТЕУ

РОЗВИТОК ПЕРЕРОБКИ ЗЕРНА СОЇ НА ПАТ ВІННИЦЬКИЙ ОЛІЙНОЖИРОВИЙ КОМБІНАТ ЯК ШЛЯХ ДО ПІДВИЩЕННЯ ЙОГО ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ

Україна має величезний потенціал з виробництва та переробки сої. Продукти переробки сої мають високі споживчі та кормові якості, тому світове виробництво та переробки сої послідовно зростає [2, с. 16]. Олійножирова галузь є другою в країні за значенням в харчовій промисловості після цукрової. В даній галузі падіння виробництва в період реформ 1990–х років не мало такого катастрофічного характеру як в інших галузях харчової промисловості України.

Головною проблемою галузі є постачання сировини. Так, наприклад, головний переробник сої у Вінницькій області – Вінницький олійножировий комбінат переробляє сою не кожен рік і лише з імпортованої сировини при тому, що в області виробляється більше 10 тис. т зерна сої щорічно. Тобто проблема не стільки у відсутності сировини для промислової переробки сої, скільки у відсутності інвестиційних коштів на ПАТ Вінницький олійножировий комбінат (ВОЖК) для розвитку нового та перспективного напрямку діяльності, а це в свою чергу визначається рівнем інвестиційної привабливості підприємства. Дана проблема значною мірою стримує не лише розвиток підприємства а й формування в області сучасної системи інтеграційних та кооперативних зв’язків, яка дозволила б збалансувати економічні інтереси виробників та переробників сої на регіональному рівні. Цим визначається актуальність обраної теми дослідження.

Метою даного дослідження є необхідність вивчення можливостей розвитку переробки сої на ПАТ «ВОЖК», як важливого фактору підвищення його інвестиційної привабливості.

Олійножирова галузь Вінницької області є складовою олійножирової галузі України, до складу якої входять 28 промислових підприємств великих розмірів (олійножиркомбінатів) і галузевий науково – дослідний інститут в Харкові. До неї також входять 17 спеціалізованих підприємств з виробництва олії, 8 маргаринових заводів та 8 миловарних виробництв, які знаходяться в складі олійножирових комбінатів, жирових комбінатів та окремих заводів [1, с. 11].

В переробці сої та інших олійножирових культур головне місце займають великі підприємства. Основний спосіб переробки – екстракційний, при якому олію видобувають з насіння методом механічного тиску з наступною екстракцією розчинником.

Більшість підприємств галузі в Україні працюють із значним дефіцитом власних обігових коштів для створення виробничих запасів, своєчасних розрахунків з постачальниками сировини і забезпечення нормального фінансового стану. Підприємства відчувають труднощі з отриманням довготермінових кредитів на прийнятних умовах, що створює труднощі в процесі їх розвитку. Незважаючи на несприятливі умови підприємства шукають шляхи по модернізації виробництва та організації продукції сучасного технологічного рівня. Сьогодні можна виділити такі головні і типові проблеми розвитку підприємств олієжирової галузі на перспективу: нестабільні поставки сировини; високий знос наявного обладнання та відсутність достатньої кількості власних фінансових ресурсів для його відновлення; відсутність системного підходу окремих підприємств галузі щодо формування політики підвищення інвестиційної привабливості галузі.

За даних умов рівень конкурентоспроможності підприємств галузі значною мірою визначається ступенем їх інвестиційної привабливості, здатністю до розвитку перспективних напрямів діяльності, таких як переробка сої.

З великих підприємств галузі єдине підприємство, а саме Приколотнянський ОЕЗ є єдиним в Україні, що на сучасному обладнанні може виробляти якісну олію сої. На жаль відсутність на ринку сої вітчизняного виробництва в кількості, що необхідна для ритмічної роботи підприємства, не дозволяє даному підприємству виробляти соєву олію. Придбання імпортованої сої для підприємства виявилось економічно невигідним. Тому підприємство з 2008 року приступило до перепрофілювання спеціалізованого обладнання для переробки соняшнику.

Відсутність спеціалізованих на переробці сої великих спеціалізованих підприємств звужує ринкову базу збуту для виробників сої, і навпаки, відсутність на ринку достатньої кількості сої вітчизняного виробництва стримує розвиток олієжирового підкомплексу. Усі ці проблеми особливо гостро відчутні на регіональному рівні.

Номінальна річна потужність обладнання Вінницького олійножирового комбінату складає 79 тис. т (табл. 1). Вінницький олійножировий комбінат був створений в 1955 році як підприємство, призначене для переробки ріпаку, виробництво якого передбачалось розширювати в регіоні Поділля. Обладнання має універсальний характер і придатне для переробки різних видів насіння олійних культур. Завантаження потужностей здійснюється в основному насінням соняшнику, яке закуповується в південних областях України, хоча початковою ідеєю створення комбінату була потреба переробки насіння ріпаку, виробництво якого в області передбачалось збільшувати. Насіння сої переробляється на несистематичній основі і на давальницьких умовах.

Соя, вироблена у Вінницькій області не переробляється взагалі, переробляється лише імпортована сировина, що керівництво комбінату пояснює малими партіями сировини та неритмічністю його поставок для переробки.

Наслідком відсутності політики розвитку є те, що Вінницький олійножировий комбінат переробляє сою від випадку до випадку і не розглядає даний вид сировини як стратегічно важливий на перспективу. Усе ж, незважаючи на те, що в 2006 і 2010 роках комбінат не переробляв сої взагалі, в період 2007 – 2009 років спостерігається збільшення обсягів переробки сої комбінатом.

Таблиця 1

Розмір галузі переробки сої у Вінницькій області (ПАТ “Вінницький олійножировий комбінат”)

Показник	Роки					В середньому за 5 років
	2006	2007	2008	2009	2010
Перероблено насіння сої, т	–	758	940	2664	–	872
Номінальна річна потужність обладнання для переробки сої, т	79000	79000	79000	79000	79000	79000
Рівень використання потужностей для переробки сої, %	–	1,0	1,2	3,4	–	1,1
Вироблено соєвої олії, т	–	142	179	490	–	162
Вироблено соєвого шроту, т	–	567	690	2039	–	659
Затрати на переробку сої – всього, тис. грн.	–	150,8	176,2	378,4	–	121,1
Собівартість переробки 1 т сої, грн.	–	199	187	142	–	139
Перероблено сої на давальницьких умовах, т	–	758	940	2664	–	872,4
Отримано коштів від переробки сої на давальницьких умовах, тис. грн.	–	158,3	185,0	401,7	–	149,0

Джерело: за даними ПАТ “Вінницький олійножировий комбінат”

Собівартість переробки 1 т сої за даний період зменшується з 199 до 142 грн./ т, що свідчить про пряму залежність між обсягами переробки та затратами на переробку 1 т. Неритмічний характер переробки сої Вінницьким олійножировий комбінатом пояснюється також тим, що в даний час комбінат є всього лиш структурним підрозділом корпорації “КМТ”, яка використовує потужності комбінату без врахування інтересів регіональних продуктових підкомплексів. Комбінат поробляє сировину переважно на давальницьких умовах. Тому в комбінату низький рівень інвестиційної привабливості.

Головне питання сьогодні полягає не в тому перепрофілює Вінницький олійножировий комбінат виробничі потужності та ринкову стратегію своєї діяльності на переробку сої. Питання в тому, що існують об’єктивні тенденції розвитку соєпродуктового підкомплексу АПК, який є динамічним, економічно конкурентноздатним на ринку олійних культур та продуктів її переробки та стратегічно безальтернативним. І вузькоспеціалізована переробка сої на сучасному технологічному рівні та економічно ефективна буде існувати.

На рівень технологічної та економічної ефективності переробки сої впливає ритмічність завантаження виробничих потужностей протягом року (табл. 2).

Таблиця 2

Рівномірність завантаження виробничих потужностей з переробки сої на Вінницькому олійножировому комбінаті протягом 2009 року

Місяці року	Закуплено сировини (насіння сої), тис. т	Перероблено насіння сої, тис. т		Вироблено та реалізовано, т
		тис. т	%	соєвої олії	соєвого шроту
Січень	2394	2394	89,8	440	1832
Лютий	70	70	2,6	13	53
Березень	–	–	–	–	–
Квітень	–	–	–	–	–
Травень	–	–	–	–	–
Червень	–	–	–	–	–
Липень	200	200	7,6	37	154
Серпень	–	–	–	–	–
Вересень	–	–	–	–	–
Жовтень	–	–	–	–	–
Листопад	–	–	–	–	–
Грудень	–	–	–	–	–
Всього за рік	2664	2664	100,0	490	2039

Труднощі в забезпечення ритмічної переробки сої полягають в тому, що соєвий шрот не користується на місцевому ринку таким попитом як соняшникова макуха, що призводить до затоварювання складу. Соя, яку приймає на пробку комбінат аргентинського виробництва і надходить в Україну танкерними партіями неритмічно. Тому соя використовується як допоміжна сировина а в окремих випадках як замінник соняшнику.

Приклад 2009 року свідчить про наявну тенденцію, а саме – обладнання для виробництва сої використовується вкрай нерівномірно протягом календарного року, що пояснюється відсутністю стабільного постачання зерна сої на комбінат (рис. 1). На наш погляд, таким стабільним джерелом постачання зерна можуть бути лише місцеві виробники сої, об’єднані в кооператив. Необхідність організації рівномірного протягом року процесу переробки обумовлює пряму зацікавленість комбінату в підтримці розвитку місцевої сировинної бази сої, однак до сьогодні ці економічні інтереси залишаються нереалізованими.

Умови постачання на комбінат сої на переробку на давальницьких умовах також не можуть задовольняти місцевих її виробників, відображенням чого є ситуація, коли вироблена у Вінницькій області соя на комбінаті не переробляється взагалі. В результаті проведених нами опитувань встановлено, що виробники сої згодні отримувати з комбінату соєвий шрот, в них є широкі можливості по його використанню на корм або збуту на місцевому ринку. Однак, при цьому, на їх погляд економічно більш вигідно переробити повно жирову сою на корм в місцевих умовах за спрощеною технологією (прожарювання та подрібнення) ніж платити комбінату за переробку сої на шрот.

Рис. 1. Динаміка переробки зерна сої на ВАТ “Вінницький олійножировий комбінат” протягом 2009 року

Дослідження свідчать, що такий підхід в кінцевому рахунку технологічно та економічно невиправданий, однак немає системи, яка донесла б до виробників об’єктивну інформацію з даних питань та змінила прийняті стереотипи мислення. З іншого боку, – отримана в результаті переробки сої на комбінаті соєва олія виробникам сої як правило не потрібна, їм складно займатись питаннями її збуту за прийнятною ціною. Така ситуація є однією з першопричин диспропорцій у зв’язках між виробниками та переробниками сої на регіональному рівні. З іншого боку – переробка сої безпосередньо в господарствах на сучасному технологічному рівні на кормові цілі, можлива і доцільна, перспективи її розвитку будуть охарактеризовані в даній роботі нижче. Адже без сої неможливо вирішити проблему збалансованого раціону кормів для високопродуктивних тварин.

Поєднання технологічних та економічних аспектів переробки сої на окремому підприємстві відображається через структуру витрат. Структура витрат на переробку зерна сої на ВАТ “Вінницький олійножировий комбінат” наведена на рисунку 2.

При переробці сої на комбінаті питома вага змінних витрат невисока, що свідчить про недостатній рівень інтенсивності виробництва. Це пояснюється використанням технологічно застарілого обладнання.

Рис. 2. Структура витрат на переробку 1 т сої в 2009 році на ВАТ “Вінницький олійножировий комбінат”, %

Структуру затрат комбінату наведено за 2009 рік, оскільки зерно сої на комбінаті в 2010 році не перероблялось.

У Вінницькій області поки що представлено лише один з двох основних типів переробки сої, а саме – переробка сої переважно на кормові цілі (на олію та шрот). При цьому керівники ВАТ “Вінницький олійножировий комбінат” зазначають, що в них є труднощі із збутом соєвого шроту. Він дещо дорожчий за соєву макуху (його ціна складає 60 – 80 дол. США /т), однак за своїми поживними якостями на порядок вищий від макухи. Однак низький рівень знань та консерватизм покупців кормів для тварин має своїм наслідком те, що вони, маючи альтернативу, як правило, надають перевагу соняшниковій макусі, як більш дешевому продукту.

Підсумовуючи можна визначити, що в існуючих умовах головним шляхом вдосконалення системи переробки зерна сої в області є побудова системних інтеграційних зв’язків між переробниками і виробниками сої з одного боку і між наукою та практикою діяльності регіонального соєпродуктового підкомплексу. Державні органи формування регіональної аграрної політики повинні перейти від споглядальної до ініціативної позиції в процесі вирішення проблем розвитку переробного сектору соєпродуктового підкомплексу регіону. Це підвищить рівень інвестиційної привабливості досліджуваного підприємства та переробної промисловості області в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бітюк О.В., Піддубний В.І. Олійно – жирова промисловість України // Агро світ. – 2008. – № 2. – С. 10–13.

2. Лазарь В.Г. Соя: история сои, применение в пищевой промышленности, технологии. К.: ТОВ Раритет, 2010. – 144 с.

3. Региональные аспекты аграрных преобразований, - политика, реструктуризация, рыночная адаптация / Под ред. Петера Тиллака и Виталия Зиновчука, вып. 17, 2010. – 236 с.

4. Реформування сільського господарства в Україні: широке поле / За редакцією Стефана фон Крамона - Таубаделя та Людвіга Штріве. – К.: Фенікс, 2006. – 191 с.

5. Соевые белковые продукты. Редактор Джозеф Дж. Эндрес. Перевод с английского языка. – М.: «Макцентр», 2009. – 78 с.