Зімич А. С.

Науковий керівник: Кравчук В. С.

«Проблеми обліку основних засобів та шляхи їх вирішення»

Вступ. Для здійснення будь-якого виробничого процесу, крім самої праці як доцільної діяльності людей, необхідні предмети праці, тобто матеріально-технічні ресурси та засоби праці. Сукупність засобів праці, якими розпоряджається підприємство, становить його основні засоби. Вони виступають визначальною складовою усієї виробничо-господарської діяльності підприємства.

Перехід до ринкової системи господарювання неможливий без вирішення питання підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей. Від вирішення цієї проблеми залежать місце підприємства в економіці, його фінансовий стан, конкурентоспроможність на ринку. А ефективність використання основних засобів залежить від організаці своєчасного одержання надійної і досить повної обліково-економічної інформації. У цьому зв'язку зростає роль та значення обліку як однієї з найважливіших функцій управління.

Питання вдосконалення обліку основних засобів розглядалось багатьма відомими вченими та практиками у сфері бухгалтерського обліку. Особливо слід виділити праці таких провідних економістів, як В.Г. Швець, Н.М. Ткаченко, Т.А. Бутинець та ін. Незважаючи на активні дослідження цього питання, кожне підприємство має свої особливості і потребує конкретних заходів щодо вдосконалення обліку основних засобів.

Постановка завдання. Метою статті є виявлення недоліків в організації обліку основних засобів та розробка дієвих рекомендацій для поліпшення стану обліку основних засобів.

Виклад основного матеріалу. Серед недоліків можна виділити велику трудомісткість трансформаційних процесів, а також те, що низка стандартів, зрештою, як і більшість законів в Україні, написані важкодоступною мовою і є не досить зрозумілими. В опублікованих нормативних актах не охоплено всіх без винятку питань, які виникли у зв'язку з реформуванням обліку основних засобів. Зокрема, у П(С)БО 7 не досить чітко визначено зміст поняття основних засобів - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам чи для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше ніж один рік або операційний цикл, якщо він більший за рік.

Пояснення терміна "операційний цикл" у П(С)БО 7 не наведено. Проте у п. 4 П(С)БО 2 "Баланс" зазначено, що операційний цикл – це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Таке визначення не повністю підходить, оскільки треба вимірювати очікуваний термін корисного використання (експлуатації), а не вести відлік з моменту придбання запасів [2, с. 33]. Тому поняття “основні засоби”, деякі автори вважають за доцільне доповнити П(С)БО 7 терміном “операційний цикл” й методиками його використання. Адже підприємство може придбати активи у вигляді обладнання, інструменту, інвентару і навіть будівлі, утримувати їх і не використовувати деякий час. До моменту введення їх в експлуатацію вони обліковуватимуться як капітальні інвестиції й відображатимуться в Балансі в рядку "Незавершене будівництво", а не в складі основних засобів. Звідси випливає, що у визначення основних засобів необхідно внести доповнення такого змісту: основні засоби - це введені в експлуатацію матеріальні активи. Потреба у внесенні коректив такого змісту зумовлена тим, що амортизація по основних засобах починає нараховуватися в бухгалтерському обліку з наступного місяця після введення їх в експлуатацію. Хоча, знову ж таки, в П(С)БО 7 такої чіткості немає. У п. 29 стандарту зазначено, що "нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт став придатним дня корисного використання". Однак придатним для корисного використання може бути й обладнання, яке не потребує монтажу і зберігається на складі, а також інші види капітальних інвестицій. Таке визначення може спричинити формування неправильної думки, на інвестиції теж можна нараховувати амортизацію. У зв'язку із зазначеним передостанній абзац п.29 П(С)БО 7 треба викласти в такій редакції: "Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів було введено в експлуатацію".

Також у П(С)БО № 7 відсутнє чітке визначення поняття та складу капітальних інвестицій, що призводить до низки питань, які пов’язані з визначенням суті капітального ремонту та відображенням даних витрат на рахунках бухгалтерського обліку.

Більшість бухгалтерів відносять витрати на капітальний ремонт об’єктів основних засобів до витрат операційної діяльності, хоча є і такі, що пропонують відображати дані витрати у складі інших витрат звичайної діяльності.

Даючи характеристику основним підходам до обліку витрат на ремонт та інші поліпшення, Е.В. Доценко вказує на те, що за 15-20 років минулого століття декілька разів змінювалися підходи до списання витрат на ремонт і поліпшення основних засобів. Слід зазначити, що у чинному законодавстві зберігся такий порядок розподілу витрат: до поточних витрат можна відносити будь-які витрати, пов’язані з ремонтом, модернізацією тощо, але в межах 10% від сукупної балансової вартості основних засобів на початок звітного року. Витрати, які перевищують цю межу, слід відносити на збільшення балансової вартості основних засобів. На нашу думку, така, нічим не обгрунтована відсоткова ставка не може виступати об’єктивним критерієм розмежування витрат на поліпшення основних засобів на капітальні та поточні.

Щодо цієї проблеми потрібно зазначити, що витрати на капітальний і поточний ремонт не повинні в повному обсязі включатися до собівартості продукції у тому періоді, коли проводився капітальний ремонт, оскільки вони мають різні періоди проведення, причини і характер здійснення, а також суттєво відрізняються за своєю вартістю. Такі витрати пропонуються обліковувати на спеціальному рахунку «Капітальний ремонт основних засобів» до рахунку 15 «Капітальні інвестиції» і в подальшому списувати за рахунок покриття витрат з капітального ремонту або на збільшення первісної вартості відремонтованого об’єкта основних засобів. Забезпечення на покриття витрат з капітального ремонту слід створювати на спеціальному субрахунку «Забезпечення на покриття витрат з капітального ремонту» до рахунку 47 шляхом щомісячних відрахувань.

Запропонований варіант також дає змогу рівномірно включати до собівартості продукції дані витрати. На момент здійснення витрат з капітального ремонту вже існує реальне джерело їх фінансування. Більше того, цей спосіб списання витрат на ремонт дозволяє не відволікати кошти, які були спрямовані на поточну діяльність, а кошти амортизаційного фонду можна використати на придбання нових об’єктів основних засобів [3, с. 271].

Не менш важливою є проблема обліку реалізації основних засобів, аналізуючи структуру рахунків, призначених для обліку вибуття необоротних активів, можна стверджувати, що її потрібно вдосконалювати. Так, чинним Планом рахунків, для обліку цих об’єктів призначено субрахунок 286 “Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу” рахунку 28 “Товари” і субрахунок 680 “Розрахунки, пов’язані з необоротними активами та групи вибуття, утримуваними для продажу” рахунка 68 “Розрахунки за іншими операціями”.

Вважаємо вимогу вести облік необоротних активів і груп вибуття, утримуваних для продажу, на субрахунку 286 необґрунтованою, оскільки рахунки класу 2 “Запаси” призначені для обліку оборотних активів, а всі необоротні активи слід відображати на рахунках класу 1 “Необоротні активи”. Ми погоджуємося з думкою Хоми С.В., яка пропонує для досліджуваних об’єктів відкрити субрахунок 185 “Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу” рахунку 18 “Довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи” [7, с.21]. Для розрахункових операцій, пов’язаних з необоротними активами та групами вибуття, утримуваних для продажу непотрібно відводити окремий субрахунок 680 і рядок 605 пасиву Балансу, оскільки за такими операціями, як правило, має виникати дебіторська заборгованість, для обліку якої передбачений субрахунок 377 “Розрахунки з іншими дебіторами”. Відображення продажу основних засобів із використанням рахунків 71 “Інший операційний дохід” і 94 “Інші операційні витрати” суперечить вимогам П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів”, в якому зазначено, що реалізація необоротних активів є інвестиційною діяльністю. У п. 32 цього положення вказується, що в статті “Реалізація необоротних активів” показують надходження грошових коштів від продажу інвестиційної нерухомості, необоротних активів, утримуваних для продажу, та груп вибуття, а також інших довгострокових необоротних активів (крім фінансових інвестицій). Рахунки 71 і 94 є рахунками відповідно доходів і витрат операційної, а не інвестиційної діяльності.

Отже, операції продажу необоротних активів належать до інвестиційної, а не операційної діяльності. Як бачимо, встановлені Планом рахунків, Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів правила обліку реалізації необоротних активів суперечать визначенням видів господарської діяльності підприємства, поданим у П(С)БО.

Протилежну думку з цього приводу має Моссаковського В.Б. Зокрема, він зазначає: “…процес переведення об’єктів раніше функціонуючого підприємства у товари цілком логічний, адже створена машина з точки зору національного господарства спершу була продукцією підприємства-виробника, потім товаром, засобом виробництва і знову товаром (якщо підприємство перестає існувати або змінюється призначення об’єкта) [4, с.18].

На підставі дослідження доведено, що внесені зміни в нормативно-правові документи, що мали на меті поліпшити облік реалізації основних засобів, утримуваних для продажу, призвели до виникнення ще більш дискусійних питань. Слід переглянути окремі пункти П(С)БО 27 з метою узгодження їх з МСФЗ та чинними нормативними актами з бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Значною проблемою є також те, що первинна облікова інформація про наявність, рух, капітальний ремонт та інші операції щодо основних засобів відображається в численних спеціалізованих регістрах, постійні реквізити яких тотожні. Це не сприяє якісному веденню обліку, збільшує трудомісткість опрацювання та відображення інформації, створює певні труднощі у формуванні документообігу й забезпеченні необхідними видами бланків.

Так, діючі міжвідомчі форми первинної документації з обліку основних засобів та інвентаризаційні описи дублюють один одного. Майже зовсім не відрізняються за змістом інвентарні картки форм 03-6, 03-7, 03-8. Водночас у наявних формах обліку не передбачено відображення устаткування, придбаного підприємством для резерву, до запровадження в експлуатацію, що на практиці створює певні труднощі при розрахунку амортизаційних відрахувань. Не знайшла відображення у формах обліку й інформація про зміни первинної вартості інвентарного об'єкта після переоцінки та індексації. Порівняння інвентарних карток форм ОЗ-6, 03-7, 03-8 з формою 03-1 "Акт приймання-передачі основних засобів" засвідчує, що в них відсутня лише інформація про висновок приймальної комісії й підписи її членів [5, с. 53].

Відносно вищенаведеної проблеми пропонуємо, доповнити інвентарну картку підписами членів комісії, при цьому можна скоротити форму 03-1. А якщо ввести в неї ще й підписи здавача та одержувача, то при внутрішньому переміщенні об'єктів можна скоротити форму 03-2. Доповнення інвентарної картки підписами комісії з упровадження основних засобів після ремонту, реконструкції, модернізації, а також графою для відображення змін після таких операцій дає змогу скоротити форму 03-3. Можна також не використовувати і форму 03-4, якщо доповнити її підписами ліквідаційної комісії й відобразити окремим рядком результати ліквідації об'єкта.

Здійснивши ряд модифікацій, можна одержати компактну конструкцію практично універсальної форми типу "Інвентарна картка – акт обліку руху основних засобів", що сприятиме не тільки зниженню трудомісткості облікових робіт і скороченню документообігу, а й посиленню контролю завдяки підвищенню рівня інформативності й наочності документів. Це дасть змогу одночасно вести облік стану об'єктів і документувати їх рух [5, с. 53].

Висновок. З розглянутих вище проблем можна зазначити, що одним із найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва є забезпеченість їх основними засобами в необхідній кількості та асортименті й більш повне їх використання. Формування ринкових відносин передбачає конкурентну боротьбу між різними товаровиробниками, перемогти в якій зможуть ті з них, хто найбільш ефективно використовує всі види наявних ресурсів .

Процедура обліку основних засобів складна і суперечлива. Недоліки національного законодавства у сфері бухгалтерського обліку створюють перешкоди для стандартизації та гармонізації обліку. Проте гармонізація бухгалтерського й податкового обліків має базуватись на вимогах методики саме бухгалтерського обліку, який більш повно враховує амортизаційну політику підприємства.

З розвитком ринкових відносин змінюються вимоги, що висуваються до бухгалтерського обліку, розширюються поставлені перед ним завдання. Облік має бути спрямований на внутрішньогосподарський рівень з метою контролю ефективності і раціональності експлуатації об’єктів.

У бухгалтерському обліку інформація про основні засоби повинна містити дані про надходження і вибуття основних засобів, стан їх збереження і використання, правильне і своєчасне нарахування зносу(амортизації), результати реалізації, ліквідацію основних засобів, обсяги витрат на ремонтні роботи і поліпшення основних засобів. Важливим моментом відображення в бухгалтерському обліку його об’єктів є первинне спостереження.

Зараз більшість розвинених підприємств, використовують автоматизовану форму ведення бухгалтерського обліку. Тому сучасна автоматизована система повинна будуватись на основі найновіших засобів вирахувальної техніки. Таким чином, автоматизація – це ще й наведення порядку на підприємстві. І головне, гарантією збереження цього порядку є

впроваджена і підтримувана програмна система.

Список використаних джерел:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”: Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92 (зі змінами і доповненнями).

2. Власюк Г.В. Шляхи вдосконалення основних засобів/ Г.В. Власюк, О.І. Зиміна// Держава та регіони. – 2007. - №4. – С. 32-36.

3. Доценко Е.В. Удосконалення обліку капітального ремонту основних засобів/ Е.В. Доценко// Актуальні проблеми економіки. – 2010. - №8. – С.271-276.

4. Моссаковський В.Б. Невирішені питання обліку необоротних активів/ В.Б. Моссаковський// Бухгалтерський облік і аудит. – 2010. - №5. – С. 17-28.

5. Палий В.Ф. Розкомплектування основних засобів: облікові нюанси/ В.Ф. Палий// Все про бухгалтерський облік. – 2011. -№22. – С52-55.

6. Рибченко М.Ф. Проблеми та шляхи вдосконалення обліку основних засобів/ М.Ф. Рибченко, В.М. Кириленко// Держава та регіони. – 2007. - №6. – С. 134-137.

7. Хома С.В. ,Особливості обліку необоротних активів, утриманих для продажу/ С.В. Хома// Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. - №4. – С.20-24.