Іванченко М.О., Шемберко Т.Ю.

Науковий керівник: Кравчук B.C.

Буковинська державна фінансова академія

Розгляд окремих питань нового Податкового кодексу України

Постановка проблеми. На сьогодні дана тема є досить актуальною, оскільки податкова політика забезпечує комплекс позитивних факторів які сприяють поліпшенню параметрів ринкової діяльності, інноваційній активності, товарній диверсифікації на міжнародних ринках і, нарешті, глобальній ринковій експансії. Отже, ми бачимо, що забезпечення комплексного підходу до розв'язання нагальних проблем становлення і розвитку інформаційного суспільства, підвищення добробуту людей, формування ефективного податкового права можливе лише за наявності обґрунтованого нового Податкового кодексу. На необхідність його створення також вказує низка проблем, основними з яких є тінізація економіки, корупція, непрозорі схеми адміністрування податків і зборів, низький рівень довіри суспільства до податкової служби.

Мета статті - ознайомитись з особливостями нового Податкового кодексу та визначити його важливість для розвитку держави.

Завдання статті надання достовірної інформації щодо змін, які відбулися з прийняттям нового Податкового кодексу та розглянути групи принципів податкового законодавства.

Об'єктом виступає новий Податковий кодекс України.

Предметом дослідження є виявлення сутності та особливостей нового Податкового кодексу України.

Аналіз дослідження. Податковій системі, а також питанню впровадження нового Податкового кодексу приділено достатньо уваги у працях вітчизняних вчених-економіетів, зокрема - М.Я. Азарова, З.С. Варналія, В.М. Гейця, В.Б. Корнєєва, H.A. Кожурову, В.Т. Ларіонова, М.В. Мниха, A.M. Соколовську, О.М. Кисельова, Т.І. Єфимова, CT. Лоднар, С.С. Сороко, І.Ю. Шовкун, Ф.О. Ярошенко, Воші окреслили шляхи винайдення оптимальних

рішень у частині реформування податкового законодавства в Україні, визначили його мету, завдання та напрями в контексті прийняття Податкового кодексу[1, с.44].

Виклад основного матеріалу. Основним джерелом формування дохідної частини державного бюджету є податки, які сплачують фізичні та юридичні особи. Водночас вони виступають важливим регулятором соціально-економічних процесів на макроекономічному і мікроекономічному рівнях. Тому податкова реформа повинна створити таку податкову систему, яка сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, забезпеченню стійкого економічного росту за умови збільшення сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів, проведенню збалансованої бюджетної політики на довгострокову перспективу.

Податковий кодекс формує сприятливе інституційне середовище шляхом забезпечення детальної й однозначної законодавчої регламентації всіх аспектів податкових правовідносин із метою запобігання вирішенню спірних питань на розсуд контролюючих органів, формування закритого (остаточного) переліку прав контролюючих органів, обов'язків і відповідальності платників та податкових органів задля недопущення розширення функцій і прав однієї сторони за рахунок обмеження прав другої [3, с. 13].

Головною метою запровадження нового Податкового кодексу є досягнення вищого рівня соціальної справедливості в суспільстві, рівності всіх перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації. Досягти цієї мети намічено з допомогою запровадження системи малопрогресивного оподаткування осіб із високим рівнем доходів та податку на нерухоме майно (нерухомість), а також шляхом забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів) під час визначення прав і обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Фіскальна складова базуватиметься на економічній ефективності та адміністративній простоті. В новому Податковому кодексі передбачено скасування економічно необгрунтованих податкових пільг та неефективних податків і зборів.

Треба наголосити, що впровадження Податкового кодексу здійснюється в умовах подолання наслідків фінансово-економічної кризи, поступового зростання обсягу надходжень від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до державного й місцевих бюджетів, запобігання збільшенню бюджетного дефіциту, дефіциту Пенсійного фонду, зростання інвестицій у національну економіку, посилення ділової активності в її реальному секторі та фінансово-кредитній сфері [6, с.12].

Принципи будь-якого кодексу чи нормативу — це основа документа. У них відображено все, чого прагнули досягти розробники, але, можливо,не досягли. Або те, чого не хотіли говорити вголос.

Можна виділити три умовні групи принципів податкового законодавства:

І Група— принципи, яких раніше не було.

Першим у ч. 4.1 ПКУ названо принцип загальності оподаткування. За ним кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені ПКУ,законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з Кодексом. Тут варто пригадати ст. 67 Конституції У країни, яка, на нашу думку, точніше пояснює, хто й що має робити: кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку й розмірах, установлених законом.

Нарешті в податковому законодавстві офіційно зафіксували невідворотність настання визначеної законом відповідальності в разі порушення податкового законодавства.

Цікаво, що відоме нам правило конфлікту інтересів у ПКУ переродилося в окремий принцип - презумпції правомірності рішень платника податку. Він починає працювати, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або норми різних законів чи нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Але не треба думати, що така трансформація пішла правилу на користь. Раніше правила конфлікту інтересів вимагало, щоб рішення було прийнято на користь платника податків.

Найбільше дивує принцип фіскальної достатності, за яким установлення податків та зборів відбувається з урахуванням необхідності досягнення збалансованості видатків бюджету з його надходженнями. Тож фактично сучасна податкова система буде орієнтована лише на збір грошей для фінансування витрат держави. Стимулююча чи розвиваюча функція оподаткування зникла з податкової мапи як така. Ми ще згадаємо із жалем про старий принцип економічної обґрунтованості, що передбачає установлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей із урахуванням необхідності досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами. Перспективним для платників і не дуже оптимістичним для працівників ДПС може стати принцип економічності оподаткування.

Мають уводитися податки та збори, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування. Із таким самим підходом мають бути встановлені податкові періоди та строки сплати податків — п. 4.3 ПКУ. Досягти даного принципу можна кількома шляхами, наприклад, зменшивши чисельний склад працівників податкових органів. Або розширивши базу оподаткування, збільшивши ставки оподаткування, зменшивши пільги. Як бачите не найкращі напрямки для платників податків.

Для прикладу візьмемо нововведений податок на нерухомість. Серед експертів уже є думки, що сума збору цього податку не покриє витрат на його адміністрування.

Іще один цікавий принцип — нейтральність оподаткування. Вважається, що установлення податків та зборів має відбуватися в спосіб, який не впливає на збільшення чи зменшення конкурснтоздатності платника податків. У результаті — фіскальній політиці байдуже: виживатимуть підприємства на ринках або матимуть змогу тягатися з міжнародними компаніями в конкурентній боротьбі.

II Група — принципи, у яких змінилося звучання.

Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — у цьому році згідно даного принципу відбувається забезпечення однакового підходу до всіх платників податків, незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної належності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Незважаючи на первинне позитивне враження, у нього є й інше звучання: усі мають слухатися закону й ні для кого не буде жодних винятків. У зв'язку із цим пригадується старий принцип, який вимагав, аби однаковий підхід був забезпечений саме при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Інакше став звучати принцип соціальної справедливості (коли податки встановлюють виходячи із платоспроможності платників). А от принцип стабільності тісно пов'язаний із забороною змінювати будь-які елементи податків і зборів пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, у якому будуть діяти нові правила та ставки.

Досить суперечливим є принцип рівномірності та зручності сплати. Строки сплати податків і зборів мають установлюються виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення видатків бюджету та зручності їх сплати платниками. Досягнення балансу в цьому питанні досить сумнівне.

III Група — принципи, яких нам бракуватиме.

Зазначимо, що більшість зі зниклих принципів були доволі позитивними, хоча на практиці ми мали змогу спостерігати інше. Отож дуже шкода, що система оподаткування (чи, точніше, податкове законодавство) не буде орієнтовано на стимулювання нау ково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ри

нок високотехнологічної продукції, стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності.

А от із точки зору бухгалтера, якому доводиться читати все це податкове законодавство, особливо шкода буде принцип доступності — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів). У зв'язку із запровадженням інституту індивідуальних практичних роз'яснень припускаємо: він, став не потрібним, із огляду на те що всі не можуть розуміти податкове законодавство. Тому їм доведеться робити те, що скажуть у податковій консультації. А от чи відповідатиме роз'яснення закону — питання вторинне [2, с. 15].

Із 2011 року в Україні зменшилась кількість податків. Замість 29 загальнодержавних та 14 місцевих податків та зборів, згідно з ПКУ справляють тільки 18 загальнодержавних та 5 місцевих податків і зборів. Не можна сказати, що зміни в кількості податків є кардинальними. Окремі платежі й до прийняття ПКУ вже не стягували (застаріли вони). Були й такі, які містилися в переліку із ч. 1 ст. 14 Закону про систему оподаткування, але фактично не адмініструвалися ніколи, наприклад той самий податок на нерухоме майно (нерухомість).

Суттєво зменшилася кількість місцевих податків та місцеві органи влади отримали нові повноваження.

Насамперед місцевим радам варто ознайомитися із ст. 8 ПКУ. У п. 8.3 зазначено: до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, визначених Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Таким чином, самого переліку місцевих податків і зборів у тексті ПКУ замало. Щоб усі вони стягувалися на відповідній території, потрібно, аби було принципове рішення ради. Разом із тим. особливої свободи в рад немає, Пункт 10.3 ПКУ вимагає, щоб місцеві ради обов'язково установили податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Тож право вирішувати їм надано лише щодо збору за місця для паркування транспортних засобів та туристичного збору. До речі, установлювати інші місцеві податки та збори, не передбачені ПКУ заборонено [6, с. 19].

Виняток — ВР АР Крим, яка може встановити плату за користування надрами (крім плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення) у межах її граничних ставок, визначених ПКУ, а також змінювати розмір тактах ставок. У межах сум, що надходять до бюджету, ВР АРК також може надати додаткові податкові пільги (пп. 12.2.3 ПКУ), але відповідно до правил ст. 69 Бюджетною кодексу України.

У сільських, селищних, міських рад роботи і сили побільшає. Приймаючи рішення про встановлення місцевих податків та зборів, вони обов'язково визначають об'єкт оподаткування, платників податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, окреслені в ст. 7 ПКУ (пп. 12.3.2 ПКУ).

Повноваження, які мають місцеві ради щодо оподаткування за п. 12.4

такі:

1) установлення ставок єдиного податку в межах, визначених законодавчими актами:

2) визначення переліку податкових агентів згідно зі ст. 268 ПКУ. Ідеться про агентів, які займаються справлянням туристичного збору. Відповідно до пп. 268.5.1 ПКУ за рішенням сільської, селищної та міської рад, справляння цього
збору можуть здійснювати:

а) адміністрації і готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та інших закладів готельного типу, санаторно-курортних закладів;

б) квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб на поселення в будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування, за договором найму;

в) юридичні особи або фізособи-підприємці, які уповноважені сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою;

3) до початку наступного бюджетного періоду приймати рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та набирає чинності з початку бюджетного періоду [5, с.6].

За п. 30.6 ПКУ суми податку та збору не сплачені суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб'єктом — платником податків. Облік зазначених коштів повинен вестися за порядком, який має розробити КМУ.

В п. 30.8 ПКУ прописано проведення контролю за цільовим використанням пільг, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг). При цьому податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернені, будуть повернені до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120% річних облікової ставки НБУ.

У ПКУ також перелічено й форми надання податкових пільг (п. 30.9):

а) шляхом податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) через зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) установленням зниженої ставки податку та збору:

г) звільненням від сплати подачку та збору. Усі такі пільги можуть надавати ВРУ, ВР АРК,сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень [1, с.48].

До ПКУ в чинних податкових нормативах згадувалося лише "податкове зобов'язання", тобто зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України (ст. 1 Закону №21.81).

У ст. 36 ПКУ прописали, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку й строки, визначені ПКУ та законами з питань митної справи.

Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (п. 36.3 ПКУ).

Податковий обов'язок виникає в платника за кожним податком та збором. А сплачувати податки та збори платник може безпосередньо, за участю податкового агента, через представника або банк на підставі податкової поруки (п. 38.2 ПКУ).

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи (п. 36.5 ПКУ).Тут є певна колізійність, вирішення якої для нас очевидне — відповідатимуть усі.

Стаття 16 ПКУ присвячена обов'язкам платників податків, мало чим принциповим відрізняється від ст. 9 Закону про систему оподаткування. Хоча кількість обов'язків явно зросла[4, с.11]..

Серед нових і цікавих можемо виділити безпосередньо прописану необхідність стати на облік у контролюючих органах у порядку, встановленому законодавством України.

Як і раніше, платники повинні вести в установленому порядку облік доходів і витрат та складати звітність, яка стосується обчислення й сплати податків та зборів. На щастя, цей обов'язок прописали більш розширено, адже в Законі про систему оподаткування згадувався "бухгалтерський облік", що дивно стосовно фізосіб. Ну і звісно, залишився обов'язок сплатити податок до бюджету.

Новим стане обов'язок повідомляти контролюючі органи за місцем обліку такого платника про свою ліквідацію або реорганізацію протягом 3-х робочих днів із дня прийняття відповідного рішення. Цього не потрібно робити, лише коли обов'язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації.

Також платник мас повідомити контролюючий орган про зміну місцезнаходження (для юросіб) чи місця проживання (для фізосіб-підприємців).

Із правами платників податків ситуація зовсім інша. їх реально побільшало й, у принципі, багато нових прав варті уваги. Згадаємо тільки декотрі з них. Так, платники податків матимуть права:

- безоплатно отримувати в органах ДПС та на митниці, у тому числі й через інтернет, інформацію про податки, збори й нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків, зборів, права та обов'язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю (пп. 17.1.1 ПКУ). Можна тільки уявити радість податківців від хвилі платників податків, які в новому році кинуться за поясненнями;

- представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника (пп. 17.1.2 ПКУ);

- обирати самостійно метод ведення обліку доходів і витрат (якщо інше не передбачено ПКУ) (пп. 17.1.3 ПКУ);

- бути присутнім під час проведення перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та надавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом (ші. 17.1.6 ПКУ):

- вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків (пп. 17.1.8 ПКУ):

- на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під, час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це безпосередньо передбачено законами (пгі. 17.1.9ПКУ);

- на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку (пп. 17.1.11 ПКУ) [2, с. 18]..

Висновки. Отже, як бачимо, перелік усіх податків та зборів, які діють з 2011 року, значно відрізняється від того, який діяв раніше. При цьому зміни торкнулися як загальнодержавних податків та зборів (наприклад, скасування податку на промисел), так і місцевих (наприклад, відміна податку з реклами, комунального податку, ринкового збору). Інші платежі змінилися у назві, наприклад: акцизний збір став акцизним податком, збір за забруднення навколишнього природного середовища — екологічним податком.

Є і кардинальні зміни, причому не тільки назви, наприклад: податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів перетворився у збір за першу реєстрацію транспортного засобу, змінивши сам принцип сплати зазначеного платежу. Але, на перший погляд скорочення переліку загальнообов'язкових платежів не може не радувати як юросіб, так і кожну фізичну особу, і все було б чудово, якби не п. 2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ. Згідно з ним збори (плата, внески), не встановлені ПКУ як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов'язкові платежі до набрання чинності ПКУ, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків).

Отже, з цього робимо висновок, що перелік податків та зборів не є вичерпним і оскільки багато нормативів «загубилося» та не було відмінено, то навіть після вступу в дію ПКУ все одно доведеться сплачувати, наприклад, знайоме нам державне мито, адже Декрет Кабміну від 21.01.93 р. № 7-93, яким регламентується його сплата, продовжує діяти.

Список використаної літератури.

1. Кисельова О. М. Податковий кодекс як інструмент втілення конкретної економічної політики/ М.О. Кисельова// Формування ринкових відносин в Україні. - 2010. - №3. - с.44-49.

2. Лістрова С. К. Податковий кодекс України для бюджетників: роз'яснюємо особливості/ С. К. Лістрова// Все про бухгалтерський облік. -2011. - №13.-с. 15-19.

3. Лон дар С. Впровадження податкового кодексу - суттєвий крок у вдосконалення сфери державних фінансів/ С. Лондар// Казна України. - 2010. -№4. - с. 12-15.

4. Строїм С. Податковий кодекс: перше знайомство/ С. Строїм// Все про бухгалтерський облік. - 2010. - №114. - с. 6-12.

5. Шовкун І. Фіскальне регулювання науково-технічних та інноваційних процесів в економіці і концептуальний аналіз регулятивного впливу проекту Податкового кодексу України/ І. Шовкун// Вісник податкової служби України. - 2010. - №33. - с. 5-8.

6. Ярошенко Ф.О. Реформування податкової системи України в контексті прийняття Податкового кодексу/ Ф. О. Ярошенко// Фінанси України. -2010. - №7.-с. 3-21.