Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного про­цесса

 

Д. мистецтвознавства Урсу Н.О.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

 

ФЛОРИСТИЧНІ МОТИВИ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ  КИТАЮ

(цикл бесід для учнів 5-7 класів, бесіда 5)

Заняття з образотворчого мистецтва в загальноосвітній школі – невід’ємна складова всебічного розвитку школярів, яка вимагає термінового вирішення найважливішої соціальної проблеми – формування гармонійно розвиненої, духовно і фізично багатої особистості, здатної до систематичного самовдосконалення, творчості у будь-якій сфері діяльності. Вивчення образотворчого мистецтва ставить ряд завдань, які повинні вирішуватися в процесі різнопланових занять на уроках, у позакласній і позашкільній роботі. Зокрема, у програмі  загальноосвітньої школи 5-7 класів сказано, що одним з таких завдань є систематичне і цілеспрямоване формування навичок композиції – вміння планувати в думці (що, як, і в якій послідовності буде відтворено в майбутній композиції); вміння визначати формат композиції та розміри об’ємної композиції залежно від теми і задуму [4, с. 4].

Теоретичні досягнення лише тоді мають значення, коли вони вдало застосовуються на практиці, влучно втілюються в той чи інший вид роботи відповідної їм галузі. Саме тому у статті пропонуються деякі аспекти ефективного впровадження теоретичного матеріалу, пов’язаного з використанням флористичних мотивів у світовому мистецтві, на уроках у школі. Враховуючи складність і оригінальність матеріалу, вважаємо, що найбільш вдало цей матеріал «спрацює» у старших класах загальноосвітньої школи, коли учні вже здатні сприймати подібну інформацію. Саме на цьому етапі навчання буде доцільним ввести запропонований нами цикл уроків у розділ «Сприймання мистецтва і об’єктів навколишнього середовища» [4, c. 5]. Підготовчою роботою можуть бути невеликі бесіди, введені в уроки образотворчого мистецтва в 5-7 класах. У процесі розвідок було з’ясовано, що при підготовці бесід для школи, питання аналізу флористичних мотивів у шкільній образотворчій композиції  залишалося поза увагою дослідників і науковців. Тому, метою статті є розгляд флористичних мотивів у творах мистецтва Китаю та Японії, як підготовчий матеріал до проведення бесід на заняттях з мистецтва у старших класах.

Китай – таємнича країна, котра протягом багатьох століть відокремлювала себе від усього світу, не допускаючи чужоземців до її відвідування, ретельно зберігала секрети виготовлення ніжної порцеляни та вишуканих шовкових тканин, винайдення яких сягає III тис. до н.е. і приписується жінці на ім’я Лейцзи, першій дружині імператора Хуанді [3, c. 88]. Легенда доносить до нас історію, головною героїнею якої стала одна з китайських принцес, котра, виходячи заміж за чоловіка іноземного походження, вивезла з собою таїну виробництва шовку. Сховищем для шовковичних хробачків (шовкопрядів), які тонкою слинкою обмотують себе, створюючи кокон, послужила зачіска винахідливої дівчини, куди ніхто не здогадався зазирнути. Інша легенда розповідає про вивезення шовкопрядів у порожнині бамбукового патика. Так перестала існувати одна з таємниць, що найбільш приховувалися – виробництво китайського шовку, котрий цінувався в інших країнах на вагу золота. Не лише шовк, але й живопис на сувоях прославив  східне мистецтво і доніс до нас поетичне захоплення красою природи, котрим жили багато поколінь китайців. Тонке розуміння довкілля допомогло художникам у процесі довгих пошуків визначити своєрідну форму живописних творів – сувій, котрий слугував ідеальним тлом для зображення картини світу в усьому її розмаїтті та флористичних мотивів у складі кожної композиції. Сувої не були постійною оздобою кімнат; вони зберігалися у дорогоцінних шкатулках і виймалися лише у випадках урочистостей і слугували своєрідною живописною книгою, куди художник міг вмістити безліч вражень та орнаментальних деталей. Цьому сприяла відкритість композиції картини, яка начебто не мала ні початку, ні кінця. Горизонтальні сувої, подібні до стрічки, для оглядання сюжету розмотувалися руками. Паперові або шовкові сувої-оповідання часом перемежалися  з каліграфічними текстовими та орнаментальними вставками, що розкривали й доповнювали зміст живописних зображень. Вертикальні сувої вішалися для огляду на стіну, дозволяючи охопити разом зображений на них багатоплановий простір. Тут використовувалася не лінійна, а так звана розсіяна перспектива. Живописець дивився неначе з високої гори, від чого небокрай піднімався перед ним на незвичайну висоту. Витягнута форма сувою, найбільш зручна для зображення пейзажу з його флористичними складовими, сприяла передачі  неосяжного простору, розділеного на декілька планів, піднятих один над другим. Таким чином дальні предмети розміщувалися вище першопланових. Плани поєднувалися димчастим серпанком або водним простором, що віддаляли на велику відстань далекі предмети. Виключно важливе положення займав пейзаж, як самостійний жанр китайського живопису, де природа, яка вічно оновлюється, вважалася найбільш наочним втіленням світового закону (дао). Серед значних майстрів цього жанру, що складається вже у VI столітті, можна назвати Ван Вей (VIІІ ст.) Го Сі (XI ст.), Ма Юань, Ся Гуй (кінець XII – перша половина XIII ст.), Му-ці (перша половина XIII ст.), Сюй Вей (XVI ст.), Юнь Шоупін (XVI ст.) та ін.

 Китайські краєвиди ніколи не писалися з натури. Вони створювалися по пам’яті і містили всі характерні риси природи. Звідси і назва пейзажу – «шань-шуй», тобто «гори-води». Гора ще у древності уособлювала світлі, активні, мужні сили природи – «ян», а вода була пов’язана з темним, м’яким і пасивним жіночим началом – «інь» [2, c. 137]. Так у назві пейзажу втілилися важливі поняття древньої натурфілософії. Флора була невичерпаним джерелом сюжетів. Серед флористичних зображень часто використовувався мотив лотосу поряд з іншими квітами, котрі символічно відповідали кожному місяцю і порі року: хризантема (символ осені), дика слива «мейхуа» (зима), півонія (весна), лотос (літо) [3, c. 58].

Не всі китайські зображення природи можна назвати краєвидами. Поряд з класичною формою «гори-води» виникали інші – фрагменти природи або її прояви. До них належить популярні у Китаї жанри «квіти-птахи» («хуа-няо»), «рослини-комахи», котрі виконувалися не лише на сувоях, але й на квадратних альбомних аркушах, ширмах, екранах у техніці батикової вибійки, віялах, у вигляді великих або мініатюрних живописних композицій і зображували дзиґу, що опустилася на широке листя лотоса, пташку на гілці, метеликів на квітах [2, c. 139]. Саме тут китайські митці дозволяли собі пильно, мов крізь збільшувальне скло, роздивлятися кожний рух природи, максимально наближаючи його до глядача і у той же час втілюючи ідею єдиної і нероздільної картини світу. Китай славиться виготовленням особливого виду художнього текстилю – «кеси» (напівгобелен, напівкартина), в якому деякі деталі доповнювалися розписом від руки. Поширеним було оформлення флористичного орнаменту китайських тканин вишивкою – «хсіу», яка виконувалася кольоровим шовком з додаванням золота і срібла.

Культурі виконання рослинних композицій і орнаментів Китаю притаманна яскрава самобутність, проникливість спостережень, філософське трактування явищ природи, поетична роздумливість, ліризм, гармонія неяскравих лесувальних тонів. Поряд з прозорими водяними мінеральними фарбами активно використовували багату відтінками чорну туш, передавали настрій різними техніками письма. Одна – ретельна «гун-бі» (старанний пензлик), яка фіксувала найдрібніші деталі, друга – вільна, незавершена «сьо-і» (живопис ідеї), котра дозволяла глядачеві згідно зі своєю фантазію додумувати все, що приховав від нього художник [2, c. 137]. У співзвуччях світлого незаповненого тла, гнучких, завжди дуже точних ліній і плям, таївся секрет виразних прийомів китайського живопису, наповненого флористичними композиціями.

Флористичні мотиви продовжували використовуватися протягом усієї історії розвитку китайського мистецтва, але у межах однієї статті неможливо охопити усі етапи їх втілення. Підводячи підсумки, можна констатувати, що варто продовжувати ознайомлювати учнів з ґенезою й розвитком орнаментальних композицій. Учні поступово мають навчитись сприймати в емоційно-насиченій формі інформацію про різні види образотворчого мистецтва, а на її базі – й самі твори мистецтва. У такий урок ми пропонуємо обов’язково включати історичні матеріали, подані у цікавій формі, чи легенди, де події розвиваються так, щоб дитина стала дійовою особою, і, використовуючи свої знання, уміння і навички, отримані на попередніх уроках. Таким чином, виконуючи завдання на уроці, учні отримують естетичну насолоду і закріплюють свої знання про рослинні мотиви, їх композицію й функціональне призначення в різних сферах, а також при розробці орнаментів.

У процесі таких занять школярі активно спілкуються із природою, вчаться найважливішому для художньої творчості – умінню бачити оточуюче середовище очима художника. Окрім цього, формується спостережливість, уважність, навички первинного сприймання творів різних видів мистецтв, а також їх фрагментів у творчості різних народів.

Література:

1.      Дмитриева Н.А. Искусство Древнего Мира / Н.А.Дмитриева, Н.А.Виноградова. – М., 1989. – 207 с.

2.      Каптерева Т.П. Искусство средневекового Востока / Т.П. Каптерева, Н.А.Виноградова. – М., 1989. – 239 с.

3.      Моран А. де. История декоративно-прикладного искусства от древнейших времен до наших дней / Анрі де Моран. – М. : Искусство, 1982. –  578 с.

4.      Образотворче мистецтво. 5-7 класи. Програми для загальноосвітніх закладів України. – Тернопіль : Богдан, 2001. – 160 с.