Политология/ 4. Политическое лидерство (история, проблемы, перспективы)

К.н.держ.упр. Головій В.М.

Харківський інститут фінансів Українського державного

університету фінансів і міжнародної торгівлі

Основні концепції політичних еліт

Трансформаційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві, формують нову політичну й соціально-економічну реальність. У цьому зв’язку, дуже важливо усвідомити від яких суб’єктів і факторів залежать ці процеси. Домінуюча роль політичної еліти в цих процесах – загальне для всіх країн явище, тому що саме від влади і її носіїв у першу чергу й головним чином залежить ситуація в країні. Без аналізу української політичної еліти неможливо виявити причини й наслідки існуючих у країні проблем, а також можливості й варіанти їхнього рішення. У той же час специфіка України полягає в тому, що політична еліта традиційно займає більш важливу й значиму роль, ніж у західних країнах.

До ХІХ століття поняття «еліта» не мало широкого застосування в суспільних науках. Наукова концепція теорії еліти сформувалася в другій половині ХІХ століття, коли у зв’язку з особливостями розвитку політичного життя настав період критичної переоцінки форм правління. Концепція еліт та погляди, які стосуються поняття «еліта», сягають початків суспільно-політичного мислення.

У контексті сучасних політологічних досліджень вивчення еліти слід вважати важливим і актуальним, як і дослідження процесів її утворення, становлення та розвитку. Сучасна політична наука термін «еліта» вважає загальноприйнятою категорією, яку використовують, досліджуючи правлячий клас і привілейовані верстви суспільства.

За одною з кваліфікацій, існують два основних типи еліт – відкритий і закритий. Закрита еліта, яка формується з представників вузько привілейованого прошарку, відтворюється на своїй обмеженій базі, неминуче деградує, рано чи пізно поступиться місцем більш відкритій еліті, що веде до зміни всієї соціально-політичної структури суспільства. При демократичному режимі суспільні елітні групи є відкритими – тому постійно відбувається циркуляція еліти. Як слушно зауважила болгарська дослідниця А. Крестєва, циркуляція еліт є демократичним механізмом, який перешкоджає монополізуванню влади, вливає свіжу кров [1, с. 19-31].

Цікавими, на наш погляд, є висновки польського політолога В. Мілановського, який визначає тип елітарного прошарку залежно від виконання його внутрішніми угрупованнями своєрідних функцій у політичній сфері управління суспільством.

Трансформація еліти, на нашу думку, включає перетворення всередині правлячої еліти, а саме: вихід на позиції лідера нового угрупування всередині правлячої еліти або навіть прихід до влади вищого прошарку іншої соціальної групи. Трансформація еліти може бути пов’язана з різкими змінами її ідеології та політичного курсу, із змінами методів рекрутування еліти. Іноді відбувається допуск в еліту представників контр еліти. Для суспільств, які перебувають на етапі переходу від однієї політичної системи до іншої, дослідники відзначають дві найвагоміші тенденції трансформації еліт. Першу можна сформулювати так: стара еліта не сходить повністю зі сцени, а включається в нову за будь-яких, навіть радикальних політичних, змін – як її частини – та при революційних потрясіннях – як окремі фрагменти. Серед причин назвемо: брак у рядах нової еліти професіоналів, які оснащені інформацією та практичними знаннями, необхідними для управління країною; існування «перебіжчиків», які обачно покинули стару еліту ще до її поступового або раптового розпаду; неможливість швидкої зміни старих кадрів на всіх ключових посадах. Друга тенденція – нова еліта запозичує або копіює цінності, норми, ідеї, звичаї, традиції старої еліти. Це може відбуватися відкрито, коли йдеться про повагу до загальнонаціональних цінностей, про розрив з «проклятим минулим», але переважно запозичення проходить «контрабандним шляхом», негласно, а інколи – усупереч публічним деклараціям [2, с. 52-60].

На основі тенденцій у широкому спектрі концепцій, які пояснюють перехід від «старої» еліти до «нової», виділяються два наукові підходи. На першому, як основі систематизації концепцій трансформації еліт, використовується взаємодія у новостворених елітах між політичними (партійними) та управлінськими компонентами старої еліти і новоутвореними компонентами, що формально не пов’язані з попередньою політичною системою. Другий передбачає або «революційну» (повну, докорінну) зміну еліти, або самозбереження та лише зміну «декорації» навколо еліти.

Для посттоталітарних суспільств дослідження явищ політико-управлінської еліти є вкрай важливим. В умовах державного соціалізму партійна та державна бюрократія монополізувала доступ до ресурсів влади й розподілу власності права на прийняття стратегічних рішень, участі в прийнятті й здійснення рішень, пов’язаних із використанням державної влади чи впливом на неї.

Підсумовуючи, зазначимо, що сучасна політична наука висунула багато різних, часто протилежних за теоретичним наповненням, інтерпретацій поняття політичної еліти. Практично всі дослідники під елітою розуміють порівняно невеликі групи вибраних осіб, яким або притаманні сильна воля та великі знання, або вони обіймають керівне становище в політичній, військовій чи духовній сферах, або об’єднують обидві риси.

Державам пострадянського простору притаманні подібні процеси трансформації та заміни еліт, прояви непотизму, клієнталізму, трибалізму, вождізму і т. ін. Вважаємо, що правляча політична еліта в цих країнах створює певну ієрархізовану структуру боротьби за здобуття, реалізації та утримання влади.

Література:

1. Крестева А. Власть и элита в обществе без гражданского общества // Социс. – 1996. – № 4. – С. 19-31.

2. Мясников О. Смена правящих элит: «консолидация» или «вечная схватка»? // Полис. – 1993. – № 1. – С. 52-60.