Право/ 5.Уголовное право и криминология

К.ю.н. Крет Г.Р.

Івано-Франківський факультет

Національного університету «Одеська юридична академія», Україна

До питання про доцільність та ефективність передачі особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації

Чинним КПК України в ст. ст. 10, 11, 13 регламентовано звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки. Таке звільнення може мати місце за наявності наступних умов: 1) особа вчинила злочин вперше; 2) діяння належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) особа, яка вчинила злочин, щиро покаялась; 4) колектив підприємства, установи чи організації звернувся з клопотанням про передачу йому на поруки такої особи; 5) особа, яка вчинила злочин, не заперечує проти закриття кримінальної справи за даною нереабілітуючою підставою. Для позитивного вирішення питання про передачу особи на поруки необхідна сукупність всіх зазначених умов [1, с. 129].

Варто зазначити, що за наявності зазначених вище обставин, а також належно оформленого клопотання суд вправі (але не зобов’язаний) звільнити особу від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу. Застосовуючи ст. 47 КК України, суд повинен впевнитись, що виправлення конкретної особи, котра вчинила злочин, можливе без застосування до неї кримінального покарання, а перебування цієї особи в колективі, який звернувся про передачу на поруки, сприятиме її виправленню. Відмова суду в задоволенні клопотання має бути вмотивованою.

В останні роки спостерігається досить низький показник застосування судами України звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки. Згідно зі статистичними даними Верховного Суду України кількість осіб звільнених від кримінальної відповідальності з передачею на поруки, за останні роки не перевищила 9% від зальної кількості звільнених за іншими підставами нереабілітуючого характеру. Так, у 2002 році він склав 7%, у 2003 році – 6%, у 2004 році – 9%, у 2005 році – 6,6%, у 2006 році – 9%, у 2007 році – 6,7%, у 2008 році – 9 %. Ще нижчим – 5,5 % є показник справ закритих з передачею особи на поруки, в ході проведеного нами дослідження (5 справ з опрацьованих нами 90 закритих за нереабілітуючими підставами). Основними причинами такої ситуації згідно проведених нами опитувань суддів є: складність процедури застосування даного порядку звільнення від кримінальної відповідальності, невпевненість у дієвості заходів громадського впливу.

Зазначений вид звільнення від кримінальної відповідальності широко застосовувався на практиці в радянський період. Так, за даними І.М. Гальперіна на початку 80-х років майже 20% всіх засуджених звільнялись від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням до них заходів громадського впливу [2, с. 9]. Разом з тим в літературі того періоду вже вказується на формальний підхід до застосування цієї підстави звільнення від кримінальної відповідальності. Так, Г.Б. Віттенберг зазначає, що висновки колективу, а інколи й адміністративних органів можуть носити поверхневий характер, базуватися лише на фактах, які знаходяться на поверхні, без належного їх аналізу [3, с. 32]. У деяких випадках вивчення особи правопорушника зводиться до витребування від керівників певних підприємств, установ чи організацій письмової характеристики, яка сприймається як стовідсоткова істина. Але така характеристика далеко не завжди дає правильну соціально-психологічну оцінку особи правопорушника, часто складається формально і навіть за попередньо розробленим стандартом [3, с. 33]. Для аргументації сказаного автор наводить цілий ряд прикладів судової практики.

У вітчизняній кримінально-процесуальній науці це питання не залишене поза увагою. Як зазначає В.В. Король, формальний підхід до застосування поруки на практиці зустрічається часто. Так, слідчий Івано-Франківського МУ МВС України 12 грудня 1996 року закрив кримінальну справу стосовно Ю. за ст. 10 КПК України. У ході слідства було встановлено, що 8 жовтня 1996 року Ю. вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 215 КК України. У поясненні і протоколах допиту Ю. зазначалось, що він ніде не працює. Незадовго до прийняття рішення про закриття справи Ю. дав показання, що він працює у фірмі «Мирослава», звідки надійшло клопотання про передачу його на поруки та позитивна характеристика. У характеристиці та клопотанні зазначено, що Ю. працює у фірмі «Мирослава» з 3 жовтня 1996 року. Невідповідність даних у зазначених документах свідчить про формальний підхід до прийняття важливого рішення [4, с. 73]. В ході проведеного дослідження автор приходить до висновку щодо необхідності повної відмови від інституту поруки [4, с. 74].

Таким чином, варто погодитись з висловленою в літературі думкою про те, що інститут звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок передачі особи на поруки, сьогодні вже є мало ефективним та формальним. Врешті, існують інші інститути звільнення від кримінальної відповідальності, що є ефективнішими та повністю задовольняють потреби та інтереси правосуддя. Враховуючи викладені зауваження, пропонуємо виключити з КПК України ст. ст. 10, 11, 13; а з КК України – ст. 47.

Література:

1. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те видання, перероблене та доповнене / [за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка]. – К.: Юридична думка, 2007. – 1183 с.

2. Гальперин И.М. Как исчислять строк давности привлечения к уголовной ответственности? / И.М. Гальперин // Советская юстиция, 1966. – № 9. – С. 8-10.

3. Виттенберг Г.Б. Человек совершил преступление … (О применении мер общественного воздействия за малозначительные преступления) / Г.Б. Виттенберг. – Иркутск: Восточно-Сибирское книжное издательство, 1966. – 134 с.

4. Король В.В. Засада гласності кримінального судочинства України: поняття, зміст, підстави обмеження. Монографія / Володимир Володимирович Король. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – 250 с.