ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

АГЄЄВА І.В., к.е.н., доцент ТДАУ

ВІТРУХ К., магістр ТДАТУ

Технічне обслуговування сільськогосподарського виробництва виникло і розвивалося одночасно з розвитком машинобудування, підвищенням технічної оснащеності сільськогосподарських товаровиробників. Збільшення виробництва сільськогосподарської техніки викликало потребу у створенні служб матеріально-технічного постачання і підтримання її в роботоздатному стані, розвитку організаційних форм машиновикористання, які на різних етапах технічного забезпечення дозволяли використовувати технічні засоби з максимальною ефективністю, забезпечували постійне підвищення рівня механізації технологічних процесів і операцій вирощування та збирання сільськогосподарської продукції.

Вже на початку 20-х років минулого століття на селі з'явилися перші машинні товариства, які дозволяли інтенсивніше використовувати тоді ще досить прості машини. Специфічна особливість розвитку машинних товариств полягала в прямому зв'язку з механізацією сільського господарства, з перебудовою його матеріально-технічної бази.

Поряд з машинними товариствами важливу роль в розвитку матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва зіграли інші форми використання машин та знарядь. Неможливість забезпечити кожне селянське господарство необхідними технічними засобами поставило завдання створити такі форми машиновикористання, які б дозволили впроваджувати у сільськогосподарське виробництво нові більш ефективні технічні засоби. В результаті з'явилися перші державні пункти прокату машин. Вони дозволяли раціональніше ніж в індивідуальних господарствах використовувати технічні засоби, зменшити витрати на виробництво сільськогосподарської продукції.

Збільшення кількості машин і знарядь в прокатних пунктах викликали необхідність створення служби технічного обслуговування, в обов’язки якої входило підтримання машин у роботоздатному стані. В зв’язку з цим виникла потреба створення тракторних об'єднань – колон і станцій.

Найбільш забезпеченні тракторами і сільськогосподарськими машинами на початку 20-х років були радгоспи, які за відповідну грошову оплату часто виконували окремі роботи для селянських господарств. Але ефективність такого обслуговування була незначною. Колегія Наркомзему УРСР у серпні 1927 р. запропонувала радгоспу ім. Шевченко перейти до повного циклу обробітку землі селянських господарств, де і була створена тракторна колона, яка обслуговувала 250 селянських дворів. Нова організаційна форма використання тракторів показала високу ефективність роботи тракторів на великих масивах, відкрила шлях до переводу сільського господарства на нову матеріально-технічну базу, дала поштовх до об'єднання селянських господарств. У кінці 1928 р. тракторні колони радгоспу ім. Шевченка були реорганізовані в першу державну машинно-тракторну станцію [1, 4].

В цей період основна частина тракторних колон і станцій була кооперативною власністю. Керівними органами було прийнято рішення про створення широкої сітки державних машинно-тракторних станцій і про передачу кооперативних МТС у державну власність. З цього часу майже вся нова техніка постачалась машинно-тракторним станціям.

Таким чином, державною власністю стали всі основні засоби сільськогосподарського виробництва – земля, трактори, машини. Це дало можливість державі взяти під свій контроль і всі результати сільськогосподарського виробництва. МТС стали провідниками технічної політики у сільському господарстві, осередком підготовки механізаторських кадрів.

Створення принципово нової організаційної форми машиновикористання – МТС, постійний розвиток їх матеріально-технічної бази і необхідність ефективної роботи супроводжувалося швидким розвитком інших підрозділів технічного обслуговування. Необхідність підтримувати високий рівень роботоздатності технічних засобів спонукало МТС створити постійну службу ремонту і технічного обслуговування, службу постачання, зберігання та економного використання нафтопродуктів.

Укрупнення колгоспів, освоєння передових технологій виробництва продукції, широке використання у народному господарстві товарно-грошових відносин викликали потребу зміни акцентів в технічному обслуговуванні сільськогосподарського виробництва, розвитку нових організаційно-економічних форм машиновикористання. І в середині 50-х років стало ясно, що треба дати більше самостійності економічно зміцнілим колгоспам у вирішенні виробничих питань, а з іншого боку машинно-тракторні станції перестали задовольняти потреби багатогалузевого колгоспного виробництва. У держави вже не вистачало коштів, щоб забезпечувати зростаючий рівень сільськогосподарського виробництва через виробничо-технічне обслуговування з боку МТС.

Тому, у 1958 р. МТС були реорганізовані у ремонтно-технічні станції, а сільськогосподарська техніка була продана колгоспам. На РТС було покладено завдання ремонтно-технічного обслуговування машинно-тракторного парку колгоспів, виконання деяких меліоративних, агрохімічних та інших робіт, які виконувалися мехзагонами, оснащеними спеціальними технічними засобами, постачання матеріально-технічних засобів [2].

Після реформування МТС і продажу техніки господарствам виникли нові організаційні форми машиновикористання та технічного обслуговування засобів механізації. Замість тракторних бригад МТС у колгоспах були створені тракторно-польові бригади. Пізніше виникли тракторно-комплексні і тракторні бригади, механізовані загони, ланки тощо.Одночасно багато уваги приділялось розвитку державної системи ремонтно-технічного обслуговування сільськогосподарської техніки.

В колгоспах до 1958 р. своїх майстерень не було. Тут створювалися лише майданчики на польових станах для проведення технічного обслуговування тракторів та сільськогосподарських машин. Але з появою власного машинно-тракторного парку у них виникає необхідність створення і розвитку служб технічного обслуговування і ремонту машин безпосередньо в колгоспах.

Розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства, ускладнення конструкцій тракторів, комбайнів та інших машин викликали потребу у виділенні ремонтного виробництва у самостійну галузь, як у сфері обслуговування, так і у сфері машиновикористання. Виникли самостійні спеціалізовані служби і державні підприємства по ремонту машин, а також відповідні підрозділи безпосередньо в господарствах. Вони будують власні ремонтні майстерні, пункти технічного обслуговування, машинні двори, забезпечують їх технологічним обладнанням спеціального призначення та інженерно-технічними і робітничими кадрами відповідної кваліфікації.

Система технічного сервісу сільськогосподарського виробництва постійно удосконалюється. Підприємства технічного сервісу, зміцнивши свою матеріально-технічну базу, перейшли від загального обслуговування до спеціалізації ремонтного виробництва. Спеціалізація підприємств на ремонті певних марок тракторів, комбайнів, двигунів, обладнання, сільськогосподарських машин і агрегатів створила умови для застосування прогресивних технологій і відповідних форм організації виробництва, використання кваліфікованої робочої сили. Одночасно розширювалися обсяги та підвищувалась якість технологічного відновлення деталей, ремонту вузлів і агрегатів у цехах заводів і спеціалізованих ремонтних майстернях підприємств агротехсервісу [2,3].

Користуючись тим, що в спеціалізованих ремонтних підприємствах були сконцентровані і виробничі і торгові функції, у тому числі і постачання запасних частин, ремонтних матеріалів, вузлів і агрегатів, яких при командно-адміністративній системі управління завжди не вистачало, державні техсервісні служби мали можливість диктувати підприємствам свої умови забезпечення технічної готовності машин. Так, постачання запасних частин, заміна окремих вузлів і агрегатів часто оформлялась як повнокомплектний ремонт з відповідною оплатою. Це збільшувало витрати на підтримання техніки в роботоздатному стані, підвищувало собівартість сільськогосподарської продукції, знижувало рентабельність господарств.

Необхідність зміни ситуації була зрозумілою. В зв’язку з цим, була створена єдина система матеріально-технічного постачання (Агропостач). Передбачалося, що позбавлення ремонтно-обслуговуючих підприємств постачальницьких функцій, дозволить сільськогосподарським підприємствам розвивати власні внутрішньогосподарські служби і підрозділи обслуговуючого характеру, вільно вибирати виконавця спеціалізованих ремонтних робіт. На практиці ж ці заходи мало змінили ситуацію, бо і надалі запасними частинами і ремонтними матеріалами, забезпечували державні ремонтні підприємства, а сільськогосподарські товаровиробники, як і раніше, відчували їх гострий дефіцит.

Такий стан стимулював сільськогосподарських товаровиробників паралельно з пошуками ефективних організаційних форм машино-використання все більше уваги приділяти зміцненню власних сервісних структур, забезпеченню їх відповідною матеріально-технічною базою. В господарствах налічувалось більше 50 тисяч ремонтно-обслуговуючих об’єктів. Майже всі господарства мали ремонтні майстерні, їх було близько 11,5 тис. та 6,9 тис. стаціонарних пунктів технічного обслуговування.

Слід зауважити, що, незважаючи на швидкі темпи розвитку ремотно-обслуговуючої бази у 1980-1990 рр., вона не відповідала досягнутому рівню технічної забезпеченості галузі. Вже тоді більшість інженерних споруд навіть побудованих за типовими проектами, не відповідали вимогам обслуговування нових технічних засобів. В певній мірі це відноситься і до облаштованих майстерень і пунктів технічного обслуговування. Вони неспроможні були забезпечити виконання всього комплексу робіт по підтриманню технічних засобів у роботоздатному стані відповідно до вимог сільськогосподарського виробництва [3].

Пошуки підвищення ефективності використання машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств і розвитку їх матеріально-технічної бази сприяли створенню машинних дворів, що мали на час досягнення піку технічної оснащеності, значні переваги перед традиційними формами організації ремонту і зберігання засобів механізації сільськогосподарського виробництва.

В період 1980-1990 років ефективність сільськогосподарського виробництва України досягла найвищого рівня. В цей час в господарствах рівень машиновикористання почав відставати від рівня технічного оснащення.

Останніми роками в Україні технічне обслуговування розвивається і формується за різними організаційними формами: машинно-тракторні станції, ремонтно-технічні станції, машинно-технологічні станції, лізинг. За організаційною формою це приватні, акціонерні або державні підприємства. Але ситуація що склалася потребує масштабного реформування обслуговування через пошук нових організаційних форм.

Література:

1.Адамовський И., Грень В., Панков П. Первая МТС (МТС им.Шевченко Березовського р-на Одесской области) – М.:Агропромиздат,1957.-157 с.

2. Конкин Ю.А. Экономика ремонта сельскохозяйственной техники, 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Агропромиздат, 1990.-365 с.

3.Корж А.П., Чумак В.К., Гребенюк И.П. Ефективність спеціалізації ремонту сільськогосподарської техніки – К.: Урожай, 1984. – 112 с.

4. Лутов І. 20 років МТС ім. Шевченка. - К.: УСХА.- 1949.-88с.